WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Журналіст і митець Анатолій Марущак - Реферат

Журналіст і митець Анатолій Марущак - Реферат

націленістю на творчу, особистісну інтерпретацію будь-якого завдання, швидко й оптимально знаходить шляхи оформлення, подачі потрібного телевізійного матеріалу. І я не бачу, хто б найближчими роками міг скласти йому гідну конкуренцію.
Це - творче життя видимого Анатолія Марущака. Але є ще один бік його творчості - тривалий час не видимий і зовсім ним не популяризований. Цей бік не те щоб перебував у тіні - він майже ніколи не висвітлювався. Щось на зразок зворотньої сторони місяця. Це - літературна діяльність А.Марущака.
Заради об'єктивності треба сказати, що професія тележурналіста, особливо творчо діючого телевізійника, вже передбачає звернення до літературно вивіреного слова, - обдумування й написання сценаріїв, сюжетної лінії, публіцистично-інформативної або публіцистично-образної основи передачі, фільму. Талановитий телемитець у сучасних культурно-духовних умовах - це синтез кадру й слова, думки й відеомонтажу, публіцистики й неймовірних можливостей сучасної знімальної техніки.
Як тележурналіст А.Марущак постійно працює зі словом, помноженим на силу дієвості й переконливості телебачення. Його передачі не тільки цікаво переглядати. Вони завжди з цікавістю слухаються. Вони магнітизують єдністю, з одного боку, відеоряду, "картинки", а з другого, - влучного вислова, характерної деталі, інтригуючого факту, озвучених добре відпрацьованим закадровим текстом. Телевізійну роботу він спримає як мистецтво зйомок, слова й монтажу.
Але є й класично літературні форми в мистецькому доробку А.Марущака, і я вважаю, що саме літературно-художня діяльність є провідною в його творчості, що саме нею він назавжди увійде в історію культури Таврії, а таким чином - і у художню культуру України.
Анатолій Марущак - ліричний прозаїк і проникливий поет.
Перша його книжка вийшла друком 1990 року. Це була повість "Высокий двор", написана у співавторстві з братом Володимиром Марущаком. Це автобіографія дитинства, що пройшло в одеських закапелках, розмовах, сценках. Стиль книжки - м'яко романтичний, візерунковий, самоіронічний, з невимушеним одеським словесним колоритом, ностальгійний і задушевний, і читається вона легко, невимушено, з насолодою.
Повість змальовує підліткові роки головного героя, його життя у найближчому колі - стосунки з товаришами й родичами, однокласниками й вчителями. Твір традиційний для жанру автобіографії: є в ньому проблеми "дітей з батьками", шкільні колізії та оригінальні вчительські постаті, перше кохання. Повість просякнуто світлим ліричним пафосом.
Сам письменник розповідав, що не ставив перед собою якихось складних літературних завдань. Він хотів розповісти про світ і світло дитинства, підліткових років, які незабутні тим, що їх вже не повернути. "Высокий двор" - це невимушений і легкий перебіг найбільш пам'ятних подій дитинства, це повість-спогад, з якої письменники або розпочинають свій шлях до літератури, або завершують. Анатолій Марущак розпочав.
Майже через десять років після цього побачили світ дві нові книжки А.Марущака - "Утоли мои печали..." і "Вольный стиль". Вони стали чи не головним художнім явищем 1999 року в Херсоні.
Хочу підкреслити, що нічого подібного у нас, в Таврії, давно не виходило. Після таких видань стають літературними учителями, художніми метрами. А в житті Анатолія Марущака нічого не змінилося. Він так само працює на телебаченні, так само готує творчі програми і так само продовжує писати й сподіватися на нові книжки. (До друку підготовлена й чекає на вихід збірка його віршів для дітей, а також закінчено роман "Бешеный ферзь" - про роки життя у Херсоні.)
"Утоли мои печали..." та "Вольный стиль" - це поетичні збірки.
Поезією зараз подивувати і важко і легко.
Важко, тому що, здається, вже не лишилося людини, яка б не випустила поетичну книжку, маючи таке бажання й бажаючи "пробратися" до Спілки письменників найпростішим шляхом. Важко тому, що за кількістю поетичних збірок у рік Україна, вірогідно, посідає зараз перше місце в Європі, Азії, Америці й в усьому-усьому світі. Поетична книжка зараз готується так само легко, як, наприклад, борщ, або як олівьє, або як літній салат.
Технологія поетичного книжкотворення відпрацьована до елементарності: людина поквапливо збирає все, що вона писала протягом багатьох років, або форсовано творить свіжоспечені поезії, все це розташовує з передмовою або без неї, знаходить спонсора або виділяє на це власні гроші - й мистецтво готово до власного чи мікролокального вжитку.
Поезією здивувати легко, тому що серед того, що зараз виходить друком, справжня поезія одразу виділяється, як золоте сяйво в темному й безкінечному тунелі, як ковток озону після сірої задухи, як непересічний фільм на тлі одноманітних і нав'язливих кіношаблонів.
"Справжня поезія" - це вічно актуальна теоретична проблема. Чи існують критерії справжності?
Справжню поезію неможливо прочитати один тільки раз. Її важко й невдячно довго інтерпретувати. Вона у чомусь агностицична, до кінця не збагнена. Вона не обов'язково має бути формально несподіваною, хоча наявність формальної свіжості, новизни завжди є естетично привабливою рисою. Справжній поезії властива щирість - почуттєва, версифікаційна, розумова.
А ще для того, щоб відчути справжню поезію, я раджу взяти книжки Анатолія Марущака - "Утоли мои печали..." і "Вольный стиль".
А.Марущак увійшов до літератури так, як це зробили, наприклад, Ф.Тютчев і Ф.Кафка, а саме: неквапливо, ненав'язливо, проте дуже особистісно.
Поезії А.Марущак пише давно, майже тридцять років. Вони накопичувалися у його нотатниках, письменницьких аркушах, зошитах, архівах і - переважно лежали, тому що він не поспішав їх друкувати. Чому? Тому що поезія стає поезією не тоді, коли вона видрукована й "доходить" до людей, а тоді, коли вона є довершеною. Довершеність - це як французький коньяк. Чим довше настоюється - тим більше це поезія.
Вірші писалися не тоді, коли їх треба було написати (до державного, політичного або ще якогось ювілею, до виходу книжки, до задоволення своєї літературної амбіції), а тоді, коли вони - писалися. Коли душа єдналася зі словом, коли не можна було робити нічого, тільки писати й писати. Вони збиралися й накопичувалися, вони шліфувалися й перероблювалися стільки разів, скільки потрібно для досягненняцієї довершеності. І вже будучи викінченими творами, вони все одно продовжували лежати в осередках пам'яті поета, в його записах, паперах, вряди-годи з'являючись на сторінках окремих видань.
Відтак за рік могло з'явитися два-три десятки поезій, а могло і два-три вірші. Ніякої кількісної програми, ніяких чисельних завдань. Поезія - це не тільки органічність художня, але й органіка співвідношень поета з собою і зовнішнім оточенням.
За кілька десятків років А.Марущак написав понад п'ятсот поезій, про що мало хто знав навіть з його найтіснішого оточення. Поетична робота - це було сокровенне, про що не розповідають й що не афішують. Маючи такий значний за обсягом доробок, що до того ж постійно у художньому плані вивершувався, поет не поспішав його виносити на люди. Й лише настійливі поради тих, хто знав про поетичне життя тележурналіста й телередактора, врешті посприяли тому, що А.Марущак погодився видрукувати свої твори.
Але й тут поет залишився на рівні своєї художньої висоти. Він учинив так, як мав зробити справжній митець: відібрав найцінніші поезії з усього, що ним написано, ще не раз доопрацював їх перед виходом "у люди", і лише тоді випустив двома збірками.
"Утоли мои печали..." й "Вольный стиль" - це дилогія. У поетичних циклах і настроях. Перша книжка відзначається мінорністю, журливістію. Друга - елегійною, філософською розміреністю. І
Loading...

 
 

Цікаве