WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка - Реферат

Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка - Реферат


Реферат на тему:
Доля рідного краю
й українського народу
в поезії Івана Франка.
Вболівання за долю рідного краю і. Франко виніс ще з батьківської кузні, яка була його першим "університетом". "На лні моїх спогадів, - згадував він потім, - і досі горить маленький, але міцний вогонь. Це огонь із кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі" Символом увійшла батькова кузня у його поезію - як ідеал громадського і морального виховання:
Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благословляв добровіль-но взятий на свої плечі тягар.
Своєю творчістю І, Франко звершував безнастанний подвиг - вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга "З вершин і низин" (1887) засвід-чила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.
У вірші "Гімн" мільйони пригноблених і скривджених покликав голос "вічного революціонера", що не мириться з неволею. Розійшовшись "по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких", цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: "Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі". Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі "науки, думки, волі". Саме вони протистоять тій "пітьмі", що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно "поневоленого народу. Вірш І. Франка "Гімн", як і Шевченків "Заповіт", був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.
Поезії з циклу "Веснянки" пронизані пафосом торжества весняних, тобто справедливих сил. Вони утверджували непереможність нового у суспільстві. У вірші "Дивувалась зима" люта зима дивується, чому почали танути сніги і скресати ріки". Їй важко зрозуміти причини своєї слабкості, причини появи того леготу, що "теплом пронима". Зимі нестерпно бачити первоцвіт, проліски, "дрібні" квітки, які посміли "проклюнутись", пробитись крізь снігову кору.
Зима дмухає на них морозом, жбурляє снігом. Здавалося, що вже смерть обняла квіти: вони прив'яли, похилилися під жорстокими ударами, Та минула буря. і вони знову ожили, піднялися. Усі алегоричні образи прямо вказували на нездоланність молодих суспільних сил, які, незважаючи на опір, репресивність антинародної політичної системи, продовжували свою боротьбу за краще майбутнє українського народу.
За принципом паралелізму побудовано поезію "Гримить!". Весняний грім символізує прихід "благодатної пори", котра відроджує природу. Грім соціальних виступів є провісником благодатних, щасливих подій у суспільному житті, яких чекають мільйони.
Ліричний герой "Веснянок" розуміє, що бажані суспільні зміни можливі за умови, коли і він, і його однодумці набиратимуться сили в народі. Така ідея проймає поезію "Земле моя, всеплодющая мати...". Щоб бути нездоланним у боротьбі із тими силами, які спричиняють нещастя у його рідному краї, герой просить у рідної землі і краплю сили, яка живе в її глибині, і теплоти, що "розширює груди, чистить чуття", і вогню, щоб ним "слово налити", "правді служити". Усі животворні якості акумулюються у заключному катрені.
Завершується цикл віршем "Vivere Memento!", який усіма трьомадванадцятирядкивими строфами конкретизує смисл латиномовної назви -пам'ятай, що живеш!
Весна пробуджує до активності навіть збайдужілих, тих. хто "вчора тлів" "в горя домовині". Весна змиває з людини смуток та безнадію, дає їй нові сили. Такою впевненістю наснажені заключні рядки твору.
У поезії "Наймит" із циклу "Excelsior" створено образ безправної людини, Франко у "Зів'ялому листі" створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне "я",
Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього "жмутку" "Тричі мені являлася любов". Знаємо його три любові: одна - "лілея біла", "невинна, як дитина"; друга- "гордая княгиня", "тиха та сумна", "мов святиня": третя - "женщина чи звір", "сфінкс", "мара", "з гострими кіггями". Силою своєї майстерності Франко творить не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті.
Поезія "Чого являєшся мені...", що належить до другого "жмутку" - це монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії - епітети, порівняння - мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: "уста твої німі", очі - "немов криниці дно студене". Серце закоханого ліричного героя, "неначе перла у болоті, марніє". Поезія сповнена великого самозреченого почуття: "Являйся, зіронько, мені хоч в сні!"
Більшість поезій другого "жмутку" витримана в дусі народної творчості. У вірші "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" врода коханої певною мірою протиставля-ється характерові дівчини. Серце - "колюче терня" чи слово гостре, "як бритва", не свідчать про черствість і жорстокість героїні. Суть у тому. що вона не любить. Ліричний герой не осуджує її, навпаки, він захоплений красою очей, "темніших ночі", її чаром, "що то запалює серце пожаром". У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька. Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність. Поєднання контрастних оцінок ("Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!") передає збентеженість ліричного героя. Цей твір І.Франка покладений на музику А. Кос-Анатольським.
Яскравою народнопоетичною символікою відзначається поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся". Червона калина - молода, врод-лива дівчина, дуб - могутній, дужий юнак. Твір має форму діалогу між калиною і дубом. Відповіда-ючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляс додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного рядка концентрує увагу на висловле-ній думці, посилює мелодійність звучання твору.
Геній Франка найповніше розкрив себе у другому "жмутку" віршів "Зів'ялого листя". Обробки народних пісень чи вірші, написані спеціально в народнопісен-ному ключі, мінорні й драматичні за змістом, входять у "Зів'яле листя", за словами Д. Павличка, "як сонячні промені в осінню галузку". Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної лірики.
Ліричний герой Франка тут маііже непомітно іронізує: не тривожся, це не сирота, не жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш - як діамант-самородок, без нього важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії.
Loading...

 
 

Цікаве