WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Івана Кочерги - Реферат

Життя і творчість Івана Кочерги - Реферат

плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Тим часом журнали друкують його новели - поступово до нього "приклеюється" тавро попутника, націоналіста, "хвильовіста". До ВУСППу (Всеукраїнська Спілка пролетарських письменників) його не приймають, на перший з'їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.
Безперечно, все це болісно сприймалося і було підґрунтям для придушення в собі власного "я". Особливо пригнічувала різка, засудлива критика роману "Чотири шаблі". "Вчуся писати під Кириленка, то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко. Звичайно, коли ви писали колись інакше...". Він говорив про "безстилля часу", панування агітки, втрату істинних вартостей.
Ю.Яновський працює над новим роман - майбутніми "Вершниками". А на Україні тим часом лютує голод. В червні-липні 1933 р. подорожує на навчальному вітрильнику "Товариш" по Чорному морю. Але невесела та подорож, його супроводжують "біль неминучості і творча тоска", мучасть спогади про самогубство М.Хвильвоого, яке сталося 13 травня.
1935 р. роман "Вершники" завершено, але його ігнорують в Україні: він же написаний "попутником", націоналістом Яновським, дарма, що вже були спроби реабілітації - до 15-річчя Жовтневої революції видано п'єсу "Завойовники".
"Вершники" друкуються уривками в перекладі П.Зенкевича російською мовою в Москві, а вже потім і в Україні. В столиці СРСР влаштовується спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті "своїм", приходить слава.
Невдовзі створює п'єсу "Дума про Британку", теж приурочену до 20-річчя Жовтневої революції. Вона навіть з успіхом іде на сценах московських, ленінградських, харківських та інших театрів. Багато подорожує Україною - в результаті спостережень передвоєнного села, але в рамках дозволеного ідеологічного контексту з'являється збірка новел "Короткі історії" (1940).
У 1939 р. Ю.Яновський переїздить до Києва, оселяється в письменницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу "Українська література" (із 1946 р. "Вітчизна"), який під час війни видавався в Уфі. Залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П.Тичини, М.Рильського, О.Довженка, І.Кочерги, свої.
У 1947 р. ЦК КП(б)У прийме постанову "Про журнал "Вітчизна" - Яновського звільнено з посади за націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів". Не догодив. Перед цим, 1946 р., як кореспондент "Правди України" бере участь у Нюрнберзькому судовому процесі - тоді ще його підтримувала "добра рука тодішнього "хазяїна" в Україні - першого секретаря М.Хрущова, але то було востаннє...
Відгриміли бої. На спустошеній українській землі запанував мир. Люди важкою працею відроджують життя, на їхню долю випадає аж надто труднощів і випробувань, але надія на краще додає їм сил. Такою була тема нового роману Ю.Яновського "Жива вода".
1947 р. журнал "Дніпро" друкує роман, повний його текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і недоліків. Збирається пленум Спілки письменників. У засіданні бере участь перший секретар ЦК Л.Каганович... На ньому, як писав Яновський у щоденнику, "поховали "Живу воду" метрів на десять під землю" - твір засуджено як "ідейно хибний", націоналістичний, наклепницький.
Зробив "за порадами товаришів" до 200 виправлень - і від роману нічого не залишилося. Тільки після смерті автора його надруковано під назвою "Мир". А поки що Яновський зазнає морального і матеріального тиску (позбавлений усяких засобів до існування, змушений продати речі, книги, щоб не голодувати).
Проте після цього знаходить у собі сили, пише цикл "Київські оповідання", які знову, як колись "Вершники" спочатку друкуються в Москві. В них оспівано героїзм і мужність радянських людей під час війни, який вселяла в них комуністична партія на чолі з Й.Сталіним... За "Київські оповідання" Яновському 1948 р. дали Державну премію СРСР.
Художник давно став невільником системи, правлячої ідеології, ним керували за принципом "батога і пряника". Так безкінечно тривати не могло...
16 лютого 1956 р. на сцені Київської російської драми ім. Л.Українки прем'єра п'єси Ю.Яновського "Дочка прокурора". Нестандартна трактова проблеми виховання, морально-етичні колізії - це забезпечило успіх на сценах багатьох театрів.
Скоро після прем'єри ішли вони вдвох з Тамарою Юріївною до головного режисера театру Романова на гостину. По дорозі Юрію Івановичу стало погано. Кілька днів лікарі боролися за його життя. Помер у важких муках 25 лютого 1954 р.
Творчість Ю.Яновського
За типом світобачення він був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим і мінливим. З дитинства багато хворів, переніс шість важких операцій - шість разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг до краси навколишнього світу, вміння ту красу віднайти й передати - його романтика вітаїзму (від лат. vita - життя) суголосна поширеній у 20-ті роки світоглядній позиції.
Отже, ріс мрійливим, тендітним, задумливим. Дуже захоплювався морем. Усе життя йому буде огидно "буденна провінціальщина", яку він вважає "одвічним прокляттям української нації", напівінтелігенщина (нехтування знанням і культурою, бездумне ставлення до світу). Він не міг уявити себе автором "зеленої, повзучої прози". Він був поетом, мислив образно, дійсність бачив образно. І вірші писав усе життя, хоч дедалі рідше і рідше.
На широту його світогляду впливали книги, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, вяке пощастило потрапити молодим. Р.Кіплінг, Д.Лондон, О'Генрі, М.Твен, Д.Конрад - ось неповний перелік "Володарів романтичного слова", які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети.
Усе життя любив подорожувати. Був ініціатором письменницької команди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в нікуди сприймало його серце, а воно з плином років усе наближалося і, нарешті, стала неминучою реальністю. О.Довженко записав у щоденнику: "Нещасливий мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар'єристів".
В нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Колиму чи Соловки. Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух Художника, Поета. Духовна смерть наступала значно раніше фізичної. Смерть таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його критикували за новаторський роман "Майстер корабля", дружньо цькували за "Чотири шаблі". 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом Спілки визволення України (СВУ) посунеться лавина репресій. Його теж могли "забрати". Ідеологічно правильні "Вершники" на якийсь час врятували його становище. Ганебна, жорстока критика "Живої води" змусить писати "Київські оповідання",
Loading...

 
 

Цікаве