WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова - Реферат

Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова - Реферат

укусов, горели, рушились. В них ломалась и перетаскивалась мебель. Нагло стрекотали ундервуды, за которыми сидели одинаковые при всех режимах кудерчатые и бантиковые фигуры, по вечерам гулявшие приСоветской власти с комиссарами, при других - с офицерами, но при всех властях одинаково податливые и равнодушные ко всему, кроме пайка.
Хмуро молчали гудки заводов, люди в кепках и шерстяных шарфах уходили, сжимая челюсти и винтовки, в неизвестную даль, а за окраинами росли города мертвых, присыпанные глиняными, неумело насыпанными холмиками".
Борис Лавреньов відчував і виявляв художні потаємини слова. Словом він точно й стисло малював сцени, характери, словом він передавав драматичні, іронічні й психологічні інтонації, ритміку оповіді, композиції, словом він досягав виразної стилізації окремих своїх творів під вершинні досягнення світової та національної літератури.
Письменник яскраво відтворював колорит розмовної, повсякденної мови. Соковитість, безпосередність, жвавість діалогів посилюють художній ефект його прози.
Чимало персонажів Лавреньова - це вихідці з низів. Їхня мова є незграбною, комічною, характер їхніх думок є прямолінійним, наївним і прозорим. Своїм мовленням його персонажі з високою долею точності характеризують себе й свій трагікомедійний час. Митець прагнув цілісності персонажа шляхом внутрішньої єдності його мовленнєвих, портретних і поведінкових рис.
Розмовні ситуації у творах Б.Лавреньова відбивають драматизм і специфіку доби, взаємовідносин між представниками конфліктуючих сил. Письменник часто використовув занижений стиль мовлення у репліках, висловленнях своїх персонажів, особливо якщо вони репрезентували найнижчі верстви населення. Елементи ненормативної, брутальної лексики посилювали достовірність тих епізодів, конфліктів, що змальовував Лавреньов, поглиблювали драматизм художніх реалій у його прозі.
У класичному оповіданні "Сорок первый" знаходимо такий мовленнєвий фрагмент.
"Веснушки Евсюкова стали белее лица. При всем отряде в глаза смеялся над ним поручик.
Комиссар вытащил наган.
- Ты, моль белая! Не дури! Или выкладывай, или пулю слопаешь!
Поручик повел плечом.
- Балда ты, хоть и комиссар! Убьешь - вовсе ничего не слопаешь!
Комиссар опустил револьвер и чертыхнулся.
- Я тебя гопака плясать заставлю, сучье твое мясо. Ты у меня запоешь, - буркнул он".
Напружена дія та колоритне слово - такими є естетичні засади оповідань і повістей Бориса Лавреньова. Його найкращим прозовим творам властиві якості модернової, реалістичної, авантурної, лірико-романтичної оповіді, тяжіння до створення незабутньої, оригінальної, незвичайної естетичної дійсності. У ній переплітаються й синтезуються екстравагантні характери, виняткові ситуації, максималістські психологічні зіткнення, гострі фабульні лінії, публіцистичні узагальнення, детективно-пригодницька поетика, гіперметафорична "орнаментальна" авторська мова, заземлена розкутість діалогів, образна бароковість пейзажів, колоритне персонажне мовлення.
Повістям й оповіданням Б.Лавреньова притаманна всерівнева динамічність. Вона, поєднана з багатством інтерпретаційних можливостей його прозових творів, стала основою інтересу до творчості Лавреньова з боку кіномитців. Його оповідання й повісті неодноразово екранізувалися.
Чи не вперше це було зроблено 1927 року, коли за мотивами оповідання "Звездный цвет" в Узбекистані було знято стрічку "Шакалы Равата". Тричі знімалися художні фільми за повістю "Ветер". Вони мали назви "Ветер", "Ошибка Василия Гулявина" та "Ярость". Два рази на мову кіно покладалося оповідання "Сорок первый". Друга кіноверсія, здійснена Г.Чухраєм 1956 року, стала етапною для вітчизняного кіномистецтва й мала міжнародне визнання. Фільм за твором таврійського письменника демонструвався у країнах Європи, Азії, Америки. У Каннах 1957 року фільм Чухрая був серед переможців цього престижного кінофоруму. Його було відзначено спеціальною премією за оригінальний сценарій, гуманізм і високу поетичність. Твір Б.Лавреньова "Сорок первый" увійшов до скарбниці світового мистецтва ХХ століття.
Митець не визнавав статику й своїм життям, творчими виявами відкидав її. Для нього навколишня реальність була сповненою постійних змін - соціальних, духовних, художніх. Він любив зміни й своїми рішеннями, образами, концепціями ініціював їх, більше інколи захоплюючись динамічною оболонкою своєї доби, ніж людською та суспільною необхідністю цього динамізму.
Б.Лавреньов завжди залишався собою, таким, яким був у своїх героях і власних життєвих пріоритетах, - максималістом-романтиком і завзятим прихильником обраної позиції. Є.Сурков у біографічних і літературно-критичних спогадах 1987 року писав: "Я и сейчас отчетливо вижу его, очень высокого, немного сутулого в плечах, в повидавшем виды кителе военного моряка со споротыми нашивками и в толстых круглых очках, из-под которых цепко глядели большие, немного выпуклые серые глаза, летящим по узким и темным коридорам старинного здания Союза писателей на улице Воровского так быстро, как будто ему было не под шестьдесят, а тридцать, не больше. Именно летящим. Была в его походке такая стремительность, что начинало казаться: он не менее чем на четверть шага опережает самого себя. Спешит куда-то, где вот-вот должно свершиться нечто необыкновенно важное. Хотя ждало его порой всего лишь привычное обсуждение новой пьесы. Сам он, впрочем, неизменно прятал этот свой острый интерес к происходящему под иронической усмешкой. Тонко, а то и зло пошучивал над всей этой "заседательской суетой". И все же шел заседать так, как (цитирую его любимого Лермонтова) "вы пошли бы на сраженье".
Лавреньов був складною людиною - різкою і доброю, лагідною і пристрасною, жорсткою і мрійливою, турботливою і категоричною, безкомпромісною і наївною, вдумливою і безапеляційною, прямолінійною і щирою, довірливою і радикальною.
Він помер на шістдесят восьмому році життя, 7 січня 1959 року, в Москві. Залишив цей світ так само стрімко, як у ньому і жив, і писав, і діяв.
Борис Лавреньов - чи не найсуперечніша постать у таврійській художній культурі. Людина парадоксальної долі та письменник несподіваних художніх змін. Офіцер царської та командир червоної армій. Опонент і критик жовтневої революції, а потім її рішучий захисник. Егофутурист, представник "орнаментальної прози" й пізніше цілком унормований письменник, лауреат Сталінських премій (за публіцистичні п'єси "За тех, кто в море" та "Голос Америки").
На початку активної письменницької (прозової) діяльності він активно впливав своїм талантом на непересічність доби, проте у 30-ті - 50-ті роки ХХ століття державний час помітно підкорегував його художню індивідуальність. Його літературна спадщина цього періоду є менш цікавою та виразною. Але найкраще з написаного Борисом Лавреньовим - оповідання й повісті 20-х років - назавжди залишаться з нами.
Loading...

 
 

Цікаве