WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова - Реферат

Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова - Реферат

вернуться, когда жизнь наладится?.." - згадував письменник в останні роки життя. (Цей спогаддатовано 1957 роком, збережено орфографію автора).
Однозначне несприйняття більшовицької революції підштовхувало його до еміграції - тимчасової або постійної. Душевний стан сина змінив батько. Палкою промовою він переконав Бориса залишитися на батьківщині, аргументуючи цей вибір тим, що народ ніколи не помиляється і треба бути завжди по один бік барикад з народом. І невдовзі молодий поет різко змінює свої соціальні симатії. З радикального опонента радянської влади він стає її завзятим прихильником і захисником.
Восени 1918 року Б.Лавреньов приймає ще одне кардинальне рішення, що суттєво вплинуло на його долю й творчі інтереси, - удруге йде на фронт. На цей раз у складі червоної армії. У ній він перебував на керівних військових посадах: був командиром бронепоїзду № 6, першим червоним комендантом Алушти, начальником артилерії у польовому штабі Подвойського.
Як кадровий військовий він був на своєму місці. Його відрізняли енергійність, надійність, винахідливість, наполегливість у виконанні складних завдань. В одному з документів, що характеризує конкретну ситуацію періоду громадянських заворушень в Україні, знаходимо таке красномовне свідчення:
"…т.Лавренев проявил большую энергию по созданию артиллерийского заслона на линии ж.д. между ст.Мироновка и ст.Белая церковь. Ввиду недостатка артиллерийских средств для воспрепятствования прорыву банд через полотно дороги на юг т.Лавренев с командой моряков из охраны штаба организовал постройку местными средствами двух бронеплатформ для поддержки оперировавших против Зеленого (відомого отамана - Я.Г.) курсантской бригады и интернационального кавдивизиона".
Письменник брав участь у національно-громадянській війні в Україні, Криму, працював у військово-журналістських виданнях Середньої Азії (на Туркестанському фронті).
За період двох війн Лавреньов двічі був сильно фізично ушкодженим. У першу світову його було отруєно іпритом, після чого він усе життя мучився на хворобу легень, у національно-громадянську одержав небезпечне поранення в ногу, що загрожувало гангреною. Ампутації вдалося уникнути, проте стройову службу письменник змушений був припинити.
До постійної літературної праці Б.Лавреньов повернувся на початку 20-х років ХХ століття, коли жив та обіймав журналістські посади у Ташкенті. Там він чимало писав, виступаючи насамперед як публіцист. Працював він й у галузі прози, друкуючи газетні нариси й оповідання.
Враження від соціальних катаклізмів, різноманітних психологічних колізій, драматичних перипетій 1915 - 1922 років були настільки неосяжними, панорамними, що Лавреньов почав роботу над романом-епопеєю, у якій намагався відбити чи не всі свої основні враження від побаченого й пережитого.
Титанічну працю було завершено, роман дописано, проте він вийшов тематично й стилістично різнорідним, композиційно недосконалим. Письменник згадував: "В 1923 году я привез из Ташкента в Москву рукопись романа - 1600 страниц, собственноручно напечатанных на машинке!!! В Москве, в редакциях, когда посмотрели на эту рукопись, занявшую целый чемодан, ахнули: "Да это же материал на полдюжины книг". Действительно, из этой рукописи получились и "Ветер", и "Рассказ о простой вещи", и "Сорок первый", и "Седьмой спутник".
Певний час митець ще звертався до віршових форм, але, за його ж зізнанням, 1923 року він зробив остаточний вибір на користь прози.
У грудні 1923 року Б.Лавреньов переїжджає до Ленінграда, там демобілізується й у віці тридцяти двох років, маючи за плечима непересічний життєвий запас, приступає до активної письменницької діяльності.
Перші прозові публікації Бориса Лавреньова, що з'явилися 1924 року в ленінградських часописах "Красный журнал для всех" та "Звезда", зустріли стриману критику. Оповідання "Звездный цвет", "Сорок первый", повість "Ветер" були помічені одразу, але "привели в недоумение и растерянность рапповскую критику того периода. Она длительное время разглядывала меня со всех сторон, пытаясь разрешить загадку, кто же я такой в плане литературно-социального облика? Свой ли "в доску", по принятому жаргону, или подозрительный попутчик? В конце концов схоластический диспут закончился тем, что меня оставили в попутчиках, снисходительно приклеив этикетку "левый", - з характерною для нього самоіронічністю писав Лавреньов.
У 20-ті роки - період найвищого творчого злету письменника - його прозу нечасто супроводжувала доброзичлива аналітична критика. Деякі його твори були суголосні домінуючим у літературі мотивам і трактуванням. Драма "Разлом", роман "Крушение республики Итль" та інші твори тією чи іншою мірою співвідносилися з ідеями офіційної ідеології. Водночас у багатьох оповіданнях, повістях Б.Лавреньова цього періоду відтворювалися ситуації, характери, що свідчили про прагнення митця йти своїм, оригінальним шляхом, про те, що естетичні цінності письменника не завжди відповідали офіційно-ідеологічним настановам (оповідання "Происшествие", "Моль", "Небесний картуз", "Отрок Григорий", "Конец полковника Девишина", повість "Таласса" тощо).
Письменник використовував чимало псевдонімів. Це "Бек", "С.Натальський", "Лавреньов" та ін. З початком літературної діяльності він відчував потребу в них. Вибір прийшовся на останній. Митець так виклав мотивацію остаточного варіанту свого псевдоніму. "В литературе уже был один Сергеев - Ценский. Нужно было как-то дифференцироваться от него,.. придумывать какую-нибудь приставку по месту рождения или жительства, называться Сергеев-Херсонский или вроде этого - было глупо. Я взял себе фамилию одного из родственников, сперва как псевдоним, а с 1922 года окончательно принял эту фамилию". Від Бориса Сергєєва до Бориса Лавреньова була відстань у тридцять один рік.
Б.Лавреньов - особистість багатьох творчих профілей. Він не стримував себе у творчих пориваннях, писав у різних жанрах, літературних формах, напрямках. Є у його спадщині складні твори й "прохідні" літературні роботи, є серед його витворів художні довгожителі й актуальні одноденки, є у нього широковизнані образи, сюжети й невідомі шедеври.
Борис Лавреньов - поет, автор оповідань, нарисів, повістей, фейлетонів, романіст, драматург, публіцист, літературний критик, мемуарист - митець такий же нерівний, концептуально суперечливий, як і його парадоксальна доба. Найбільш яскраво він виявив себе як прозаїк, самобутній талант якого розкрився у невеликих за обсягом творах.
Відмінною рисою Лавреньова-прозаїка було те, що він виписував оригінальні характери у несподіваних й екстремальних ситуаціях. Основою багатьох його творів слугували конкретні люди, яких він знав або про яких чув, й ситуації, з якими він стикався або які колекціонував у своїй пам'яті. Ці реальні факти письменник ретельно відшліфовував, насичував власною художньою фантазією, вибудовував у самобутній сюжет. Показовим у цьому плані є історія
Loading...

 
 

Цікаве