WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова - Реферат

Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова - Реферат


Реферат
на тему:
Життя і творчість
прозаїка Бориса Лавреньова
Існує думка: яка доба - такі й люди.
Звикло вважають, що час впливає на суспільну й індивідуальну свідомість значно більше, ніж це відбувається насправді. Але доба, час, історія не робляться власне історією, часом, добою. Ці категорії завжди залежні від людей - їхніх вчинків, ідей, переконань. Доба є такою, якою її формують пересічні й непересічні особистості.
Кінець ХIХ - початок ХХ століть невипадково став одним з апогеїв світового радикалізму. І справа не тільки у "межі віків". Почуття, діяння, концепції різних прошарків суспільства тоді були наскрізь пройняті радикальними пріоритетами. Це стосувалося не лише соціально-ідеологічної сфери, а й літератури, мистецтва, культури. Радикалізм у той час був такою ж інтелектуальною необхідністю, якою зараз стає відмова від нього. Суспільство перебувало у стані емоційного піднесення, романтичного бачення себе та майбутнього. Радикально мислили не тільки європейські політики, але й представники різних національно-культурних еліт.
Радикальні уподобання були властиві й популярному в 20-ті - 50-ті роки ХХ століття письменнику Борису Лавреньову. Своє тяжіння до несподіваних, екстравагантних вчинків, яке було притаманне йому ще з підліткових років, митець відбив в оповіданні "Марина".
"Когда я заканчивал четвертый класс, математик, по прозвищу "Чугунный кисель", посадил мне в четверть двойку по алгебре.
Отец повертел в пальцах синюю книжечку, ударил ею меня по носу и брюзгливо процедил:
- Лодырь!.. Не кончишь гимназии, останешься паразитом на моей шее. Сам себя не прокормишь!
Это было уже чересчур. Вечером я взломал бабушкину шкатулку, вынул из нее двадцать пять рублей и ночью уехал на "Князе Суворове" в Одессу".
Так в одному з ранніх оповідань Борис Лавреньов виклав екзотичний епізод свого отроцтва - романтичну втечу з дому через шкільні негаразди. (Треба зазначити, що вона сталася не після четвертого класу гімназії, як це відбувається у творі, а після п'ятого. Утім, як відомо, художні реалії не завжди повинні повністю збігатися з документальними). Мандрівка так само романтично закінчилася, як і розпочалася. Критик Є.Сурков, який добре знав Лавреньова, часто з ним спілкувався, розповідав: "Тогда, на заре только что еще рождавшегося ХХ века, юнгу Бориса Сергеева вернули домой. В одном из портов на палубу парохода поднялся русский консул и лично препроводил юнгу французского торгового флота до Киева. Откуда Борю вернули в радостно раскрытое ему навстречу лоно семьи".
Враження підліткових та юнацьких років, проведених письменником у Херсоні, не часто знаходили свій відбиток у його творах. Такою, ймовірно, була специфіка його мистецького обдарування. Тим більш цікавими, асоціативними є ті сторінки його прози, де зустрічаються добре знайомі нам, таврійцям, назви та характерні місця.
В авантурній і трагікомедійній новелі "Происшествие" дія відбувається у містечку, колоритний та іронічний образ якого Лавреньов змалював, використовуючи окремі риси рідного міста:
" …Поселение основалось, расползаясь по косогорам, выперло в небо колокольни двух церквей, отмечалось на карте кружком четвертого разряда, и была в нем Суворовская улица, по которой вечером блуждали стада краснощеких прелестниц и их кавалеров, вперемежку с возвращающимися по домам стадами коров и грязношерстных степных овец.
Суворовская улица густо заросла темной листвой акаций, сквозь которую горели и пылали баканом и ярью вывески лавчонок".
Суворовська вулиця - це атрибут й символ Херсона, без якого неможливо уявити експресивну, ритмічну й характерографічну специфіку міста. Ця вулиця значить для нього те ж саме, що Андріївський узвіз для Києва, Невський проспект для Петербурга. І цю прикмету рідного міста письменник передав у згаданому оповіданні.
Мистецький талант Б.Лавреньова полягав у вмінні помічати й художньо інтерпретувати особливе, відмінне в оточуючій дійсності - людських натурах, пейзажах, побутовому інтер'єрі, суспільних подіях і тенденціях. У нього був хист виділяти типове й незвичайне в архітектурі життя й свідомості.
Борис Андрійович Сергєєв (псевдонім - Лавреньов) народився у губернському Херсоні наприкінці ХIХ століття, в середині літа - 17 липня 1891 року. Закінчувалася доба одних потрясінь і розпочиналася ера нових - ще більш глибоких і масштабних. Суспільство знаходилося напередодні бунтів і війн. Але тоді - в останні роки ХIХ століття - ще було відносно тихо й спокійно.
Таврійський край був надзвичайно увиразненим. Б.Лавреньов любив його соковиті пейзажі, густі й насичені фарби. Сама природа неначе розвивала художньо-метафоричне бачення. Мислити звичайно, не образно було не тільки не цікаво, але й не адекватно щодо специфіки виразної таврійської природи. У статті "Моему юному другу", написаній 1957 року, за два роки до смерті, Лавреньов змалював життя Херсона початку століття. Він згадував, що жив "в большом городе на берегу полноводной реки, недалеко от моря. В этом городе живут сто тысяч человек.
Темная, как чернила, летняя ночь юга. Сверкают в вышине серебряные капли звезд. Чуть слышно шуршат под ночным ветерком тополи и акации".
Генеалогія письменника відрізнялася військовими коренями й традиціями. Окремі його предки не тільки залишилися в історії російської військової та дипломатичної справи, але й потрапили до історіографічних досліджень. Цим Б.Лавреньов пишався і у нотатках зазначав: "…С материнской стороны имеются полковники стрелецкого приказа при Алексее Михайловиче и думные дьяки, ведшие дипломатические переговоры с черкесами при Петре I - Есауловы, и другие воинские люди, в том числе упомянутый во 2-м томе "Крымской войны" академиком Тарле мой дед, командир Еникальской береговой батареи Ксаверий Цеханович".
Повністю дослідити родинне дерево виявилося неможливим, і Лавреньов висловлював жаль з цього приводу: "К сожалению, не могу ничего сказать о предках отца, так как, потеряв родителей в возрасте полутора лет, воспитываясь у чужих людей и в интернатах, он семейных преданий не сохранил".
Дитинство та юність письменника пройшли під знаком культури.
Виховувався він у родині вчителів. Батько - Андрій Пилипович - служив викладачем літератури, був проникливим педагогом, розумівся на художній творчості, мистецтві й став першим критиком поетичних спроб Бориса. Хресний - Беккер Михайло Євгенович, міський голова Херсона, непересічна й висококультурна людина - теж чимало уваги приділяв розвитку Бориса.
Основними захопленнями Бориса Сергєєва змалку стали книжки, живопис і театр. Читав він надзвичайно багато. З російської літератури його кумиром був Лермонтов - як поет, так і прозаїк. Борис виділяв також повісті Л.Толстого, п'єси А.Чехова, оповідання І.Буніна, поезію О.Блока. Перевагу віддавав західноєвропейській літературі. Він поціновував Стендаля, Флобера, Меріме, Мопассана, Франса,
Loading...

 
 

Цікаве