WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Ліни Костенко. - Реферат

Життя і творчість Ліни Костенко. - Реферат

оточують німбом не святих,
Не пророків, а просто щасливих людей.
Ліна Костенко - це не тільки чесний, а й безстрашно цікавий й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона "збурунює" ці жанри з середини.
"Пастораль XX сторіччя" - так називається один з її віршів. Три пастушки - "кирпаті сільські аргонавти" - знайшли і розібрали гранату. Вибух…
…І несли їх діди, яким не хотілося жити.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
-Хоч личко його покажіть…
Поетові - традиційно - надаються повітряні володіння. Але, можливо, те, що нам здається летом, теж оранка? Можливо, небо - "голуба земля", яку ластівки зрізують, не маючи плуга, своїми гострими крилами? Поет обробляє свої небесні володіння з селянським сумлінням.
І в поета має бути свій дім.
"Де ви живете?" - це, можливо, єдине запитання, яке варто ставити поетові. Адже це запитання і про джерела, і про коріння, і про те, що тримає в житті, надає снаги для лету…
Людині може бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Дім - світ, коли це справдешній дім…
Стара дзвіниця й досі ловить гави.
Танцює ціп на житньому току.
Ну що мені магнолії, агави?
Я поцілую мальву у щоку, -
з м'якою усмішкою пише Ліна Костенко. І розумієш, що її поетичний дім міцно і надійно обжитий. Їй добре тут, "над берегами вічної ріки", в борах, "таких сосонових", у селах, це вінки із бурштинових цибулин прикрашають кожний тин, на чернігівській дорозі, де
Від магістралі за два метри
уся закутана в що є,
сидить бабуся, як Деметра,
у відрах моркву продає…
Є особливості поетичного зору. І слуху. Коли Ліна Костенко, з незмінною ніжністю поцілувавши в щоку мальву, на якийсь час опиняється в Європі, перед світанком у модерному готелі її будить "якийсь космічний звук":
А то звичайний європейський дядько
косив у нас під вікнами траву.
Свист коси, що зрізає траву, - звичайний "сільський звук", - тут, під вікном сучасного готелю в Європі, справді може видатися за "космічний" з несподіванками. Але не дивно було б якби, визирнувши у вікно, Ліна Костенко побачила не тільки "звичайного європейського дядька", а і ціп, що танцює на току, і мальву… Бо коли поет так відчуває, любить і розуміє природу, вона йде за ним. У Ліни Костенко свій внутрішній світ. І вона всюди лишається вірною собі.
Ліна Костенко взяла на себе обов'язок поставити свого сучасника перед нормами, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов'язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв'язку з своєю позицією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства. Девізом цього протистояння були слова:
Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.
У своїх поезіях Ліна Костенко бачить конкретних винуватців моральної і духовної деградації людей. Це - "номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мурмила в квадратурі рам", тобто вся радянська система. За вказівним порухом диригентської палички комуністичних ідеологів з'являються "мастаки пристосувати крок", люди безініціативні, кволі. Про них поетеса пише:
Тупої ремигайлівки воли!
Вам залигали душу недоріку
Ви калабані страху розвели
На всіх духовних магістралях віку.
З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити у злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: "Не відступитися і не покласти лжу на струни". Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури і мови. Проблеми мови порушені поетесою у кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії "Біль єдиної зброї" є те, що рідній "трагічній мові" труну " не тільки вороги, а й діти власні тешуть". Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні "на нашій - не чужій землі". Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:
Безсмертна мова! Ти смієшся гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
З твоїх принижень - не з твоєї величі.
У поезії "Заворожи мене, волхве!" поетесу зацікавило питання, "що писав би Шевченко в 33-37 роках?". Звичайно, що поетеса не піддає сумніву стійкість Шевченка, його моральний дух. Тому, на її думку, "побувавши на Косаралі, побував би ще й на Соловках". У поезії авторка йде за ходом історії:
Загартований, загратований,
прикиданий землею, снігами, кременем,
досі був би реабілітований
Хоч посмертно, - зате своєвременно
А як же сприйняли у 30-х утиски та репресії Косинки, Куліша, Курбаса їх сучасники? Мовчки. Промовчали кривду, заподіяну Стусові, Світличному, Снєгірьову, Литвину, Тихому у 60-х. "Як мовчання душу уяремлю, то який же в біса я поет", - нагадує поетеса собі про свою громадянську совість. І квіти від неї падали під ноги шістдесятникам у залі суду, звідки її виводили силоміць радянські міліціонери.
Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам'яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах "Маруся Чурай". Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам'ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.
Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші "Вже почалось, мабуть, майбутнє". Тут читаємо: "Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине". Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам'ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність батьківщині.
Безкомпромісність - це пароль поезії Ліни Костенко. Її поезія - це концентрація мислі, суворість, сучасність. У поетеси немає запопадливого спрощення словника. Перш за все, це приклад шляхетного служіння літературі, це строгий смак. Характерна риса всієї поезії Ліни Костенко - людинознавство у двох вимірах: Ван Гог, Катерина ІІ, А. Блок, Ж. Д'арк, а з другого - батько, мати, дід.
Книжки Ліни Василівни Костенко повертають нам віру в слово. І зайве нагадувати, що позиція поета учила і учить бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин. Бо, як пише вона в одному з віршів, - "Ще не було епохи дляпоетів…"
Усім цим і дорога для нас Ліна Костенко - наша сучасниця.
Список використаної літератури:
1. Брюховецький В.С. Ліна Костенко. - К.: Дніпро, 1990.
2. Поезія Л. Костенко, О. Олесь, В.Симоненко, В. Стус.- К.: Наукова думка, 1998.
3. Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. - К.: Український письменник, 1993.
4. 250 кращих творів з української літератури. - Харків: Основа, 1997.
5. Нечволод Л.І. Посібник-порадник з української літератури для старшокласників та абітурієнтів. - Харків, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве