WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Ліни Костенко. - Реферат

Життя і творчість Ліни Костенко. - Реферат

цільністю естетичного світосприйняття студентки. Його висока оцінка фактично рукопису книжки "Проміння землі" перейнята навіть захопленим пієтетом, з яким для людини творчої природно зустрічати всякий новий талант:
"Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуговує, з моєї точки зору, найвищої оцінки.
Це дуже талановитий поет завеликим майбутнім.
Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язкового копирсання, надривності, цинізму.
Я погано знаю українську мову, але знаю її настільки, наскільки це мова братня, наскільки я чув її поряд з собою, наскільки читав Шевченка, Тичину, Рильського і Бажана,- маючи поряд з оригіналом російський переклад: точніше було б сказати, що я не стільки знаю, скільки відчуваю українські вірші Л. Костенко, я відчуваю, що українські вірші її досконалі, а російські переклади, зроблені рукою автора, адекватні оригіналу. І ця обставина також прикметна!
3 квітня 1956 р. В. Іванов"
Помітно, як Ліна Костенко вже в першій книжці намагається різноманітити свій вірш, щораз шукаючи саме для конкретного випадку і органічної пластики ліплення словесного образу, і темпу рядка, і закінченості строфи, всього твору як естетичної цілісності. Вона ще боязко відходить од загалом усталених канонів, власне, навіть не одступав, а опрозорює і водночас урізноманітнює традиційний катрен, шукає незатертої рими, перепаду ритміки для вираження відтінків думки, виявлення емоційного підтексту. Перед нами ще справді тільки перші кроки до пластики віршів зрілої Ліни Костенко, але вони важливі для розуміння специфіки її естетичного відчування слова, де багато важить не лише семантика, а й син-таксична гнучкість фрази, а то й навмисна зміна ритму чи протяжності рядка.
Напевне, декларація, яка зовсім не чужа й не рідкісна гостя в ранній поезії Ліни Костенко, співіснувала досить мирно зі стихією її ліричних одкровень та відкриттів. Як правило, "проповідь" поетеси від-гранювалася в афористично гнучку думку, що в той же час була "силою" - мораллю поетичної медитації.
Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було,-
кінцівка пронизливого в своїй зболеності вірша "В дні, прожиті печально і просто...", де особистісне виривається за рамки лише внутрішньо значимого для поета і став розлогим, захоплює в коло свого магічного впливу кожного читача, незалежно від його індивідуального досвіду.
Поступово Ліна Костенко починає не виділяти афоризм (раніше це не вряди-годи підкреслювалося навіть строфічне), а органічно "розливати" його в цілому творі. І хоча прикінцевий наголос залишається виразним, він уже невіддільний од усієї плоті твору. Я пробував з кількома ранніми творами Ліни Костенко проводити, мабуть, некоректну критичну "вівісекцію" - міняти місцями блискучі афористичні кінцівки. І якщо не зважати на ритмічні відмінності, це іноді вдавалося
Оцим інтимним вживленням в сучасне і минуле свою нараду Ліна Костенко вирізнялася в поезії "шістдесятників". Вона увесь світ пропускала через себе. Це було дуже важливим і складним завданням в боротьбі за цілісність людської душі. І не мав рацію Борис Антоненко-Давидович в своїй дуже схвильованій, в цілому проникливій і прихильній рецензії на "Мандрівки серця", коли зазначав і таке: "Якщо вона й згадає ненароком, що "Мій прадід був запорожцем. Водив за пороги байдари", або констатує, що "бандури будять минуле", то це лиш короткі ремінісценції, які не визначають її творчої біографії, бо Ліну Костенко, як і її сучасників,- "сурми в майбутнє звуть". Над нею не тяжить сумна Минувшина, як то бувало раніш, коли в нашій літературі з покоління в покоління передавали тугу по "втраченій ілюзорній волі й журбу над степовими могилами" .
Справді, над Ліною Костенко не тяжіла "сумна минувшина", але, як покаже майбутнє (та це видно було й у цитованих віршах), зовсім не принагідно з'являлися історичні ремінісценції в її віршах. Вона прагнула об'ємності бачення світобудови, показу причетності людини до всіх багатовимірних проявів життя:
Дзвони б'ють на сполох.
Музики грають до танцю. . .
Бандури будять минуле.
Сурми в майбутнє звуть...
Хай віщі тривожні дзвони,
веселі троїсті музики,
бандури і горді сурми
у кожному серці живуть!
Найбільш в творчості поетеси вражає високий рівень думання. Долання висоти, що стало нормою. Її творчість - приклад шляхетного служіння поезії. Дивує сила характеру. В її останніх збірниках ніякої кон'юнктури, немає в неї віршиків - паровозиків. Вона вимовчала своє право сказати: "Мого народу гілочка тернова". Думаю, що без таких людей, як Ліна Костенко, всі розмови про високе призначення поета - тільки красиві слова.
І ще ось що. Сучасна поезія шукає нових виражальних можливостей. Стресовий досвід людини ядерної епохи неспівмірний з досвідом її попередників. Ніколи ще поезія не була такою всесильною … і безсилою. Зрушилися пласти свідомості. Зміщуються уявлення про самі форми існування матерії - про час і простір. Прикро те, що поезія часто сьогодні відходить від свого коріння - села, від свого родоводу. Не дай Бог, прийде такий час, коли зупиниться критичне перо. В цьому зв'язку творчість Ліни Костенко має значення принципове:
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам'ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури. Це тільки ремісник пише про все, а Ліна - про важливе:
Далекий світ, купецька одісея
Хмільне старе вино старовини.
Ім'я Ліни Костенко - як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах - єдність характеру і слова:
Я трохи звір, і я не люблю неволі,
Я вирвуся, хоч лапу відгризу.
Як сильно сказано! Така розплата за поривання, зухвалість думати, дерзновенність та глибину думок.
Здається, що в поняття любов поетеса вкладає новий зміст.
Любов діяльна для неї - це любов-ненависть до всього, що гальмує розвиток духовності. Ліна Костенко прокладає свій шлях крізь болота, вона - за незалежність таланту:
Поет не може бути власністю.
Це так йому вже на роду.
Не спокушайте мене гласністю,
Я вдруге в пастку не піду.
Їй хочеться дивитися на світ відкритими очима, які не закриває пелена:
… все залежить
від людських зіниць -
в широких відіб'ється вся епоха,
у звужених - здрібовисько дрібниць.
Можна багато ще говорити про Ліну Костенко. Незабутнєвраження справляють її поезії "Пастораль XX сторіччя", "Доля", "Ліс", "Біла симфонія", "Балада моїх ночей", "Давидові псалми" тощо.
Та про який би твір ми не говорили, бачимо, що перед нами справжній лірик, у якого так майстерно поєднується мудрість і пристрасть, чарівна легкість і філософська глибина, роздуми і узагальнення. І все це заради людини, заради її майбутнього:
Я сповідую віру,
В якій
Loading...

 
 

Цікаве