WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчість Бориса Антоненко-Давидовича - Реферат

Життя і творчість Бориса Антоненко-Давидовича - Реферат

життя, заарештувала студента, провідного діяча українського антиденікінського запілля. Учасниця цього нелегального гуртка, вродлива студентка, що її прозвали Синьою Волошкою, бере на себе обов'язок за всяку ціну врятувати товариша від розстрілу. Вона, як ніби наречена заарештованого, йде до начальника розвідки - дегенерата й садиста, пробує вблагати його звільнити студента і, коли це не вдається, вживає останнього аргументу - віддається йому й ціною такої самопожертви врятовує товариша. Ця повість, що написана виразно в стилі Винниченкової психологічної новелі, у той час (1924 рік) була вельми почитною. І не випадково Валеріян Підмогильний назвав її "ефектною річчю", що зробила ім'я автора популярним.
Доля інтелігенції в революції, зокрема доля тих діячів, що на початку були активними в українській національній революції, а пізніше змінили погляд чи обставинами змушені були перейти до співпраці з радянською владою, постійно тривожила Антоненка-Давидовича. Цій проблемі він присвятив кілька творів, а серед них найбільший і найглибший - повість "Смерть" (1928), твір психологічно й соціяльно складний і багатопляновий.
Мистецька сила повісти - уміння в малому показати велике. У фокусі одного повіту в першій половині 1920 року показано образ усієї України. У повітовій організації КП(б)У зображено цілу комуністичну партію України - її політику взагалі, а національну зокрема, її людський склад, психологічне наставлення і практичну діяльність. Організація складена переважно з російського або, ще гірше, зрусифікованого військового чи міщанського елементу, чужого, ворожого або в кращому випадку байдужого до країни і народу, серед якого вона діє. Незначний, непомітний і невпливовий український елемент, якщо він політично свідомий (скажімо, з недавніх боротьбистів), постійно під підозрою КП(б)У. А якщо це елемент випадковий, що пішов механічно за хвилею подій (з селян, з робітників), то він виконує ролю слухняного й виконного раба. Тому, як каже в повісті один сільський учитель головному героєві повісти Горобенкові, "його політика буває часом гірша від запеклого русака".
Становище радянської влади ще далеко не певне. Село - поспіль вороже наставлене. Навколо - повстання. Радянську владу село сприймає як таку, що тільки приїздить до його "сумирних хат із розкладками, контрибуціями, арештами й розстрілами". Барвисті епізоди безглуздих суботників, хижацьких і грабіжницьких реквізицій приватних піянін, бібліотек, шаф, столів і навіть стільців, антирелігійної пропаганди, перевиборів рад, фантастичної перебудови системи освіти, випомповування з села харчів спеціяльно озброєними партійними агентами, опору селянства, убивства партійних агентів і, нарешті, трагічний епізод розстрілу закладників того села, де вбито партійних уповноважених для хлібозаготівель,- ось загальне сюжетне тло повісти "Смерть".
Через усю повість проходить центральна постать задуму - український інтелігент Кость Горобенко. Недавній активний культурний і суспільний діяч доби Центральної Ради і Директорії, він шляхом ідейної еволюції прийняв радянську владу й вступив до комуністичної партії. Але в КП(б)У він почуває себе чужим. На нього дивляться косо. Йому не довіряють. Про нього розповсюджують брехливі чутки, ніби 1918 року в Києві він розстрілював матросів. Його природну й принципову звичку: читати українську пресу і виступати українською мовою, дбати за українську літературу в хатах-читальнях і робітничих клюбах - трактують іронічно: "Здоров, Горобенко! Ну, як там "мова"? Петлюрівщину сієш, каналія! Це ти Маркса українізував?" - і тому подібні вайлуваті, скалозубні дотепи, спрямовані на його компромітацію, лунали навколо нього й творили отруйну, тяжку атмосферу. Навіть у парткомівській характеристиці (таємній) про нього було записано: "Як комуніст-більшовик - несталий". Це його вкрай бентежить. Він починає почувати себе в стані ворогів, а не ідейних друзів. Починає оцінювати своїх співпартійців і аналізувати свій стан.
"Несталий"... Хіба для них він може бути сталий? Хіба вони можуть забути про те?.. І потім це українство, що воно їм. Їм, для яких не було ні Солониці, ні Берестечка, ні Полтави, ні навіть Крут! Для яких уся історія - тільки вічна боротьба кляс... Ах, які вони все ж таки доктринери!.."
..."Буття визначає свідомість"... Це їхня істина, це "новий заповіт", з яким вони мають пройти світ... "Капітал" Марксів... Що це? Тора, Євангелія, Аль-Коран чи Архімедів ричаг?"
Отак міркуючи, Кость Горобенко все ж таки відчуває, що він задалеко з ними зайшов, що пов'язаний з ними вже дуже тісно. Але чому ж до нього таке ставлення? Що він повинен зробити, щоб стати з ними рівним? Чого йому бракує? По довгих і тяжких роздумах, приглядаючись пильно до характеру і способу думання своїх нових співпартійців, вивчаючи їх діяльність і психологічне наставлення, він робить несподіване навіть для себе відкриття:
"Треба вбити... Мушу, власне, не вбити, а розстріляти. І тоді... коли кров розстріляних повстанців, куркульні, спекулянтів, заручників і безліч усяких категорій, що зведені до одного знаменника - контрреволюція, хоч раз, єдиний тільки раз впаде, як то кажуть, на мою голову, заляпає руки, тоді всьому кінець. Тоді Рубікон буде перейдено. Тоді я буду цілком вільний. Тоді сміливо й одверто, без жадних вагань і сумнівів можна буде сказати собі: я - більшовик."
Не буду розкривати докладно той глибокий підтекст, що заховує в собі ця сюжетна ситуація роману. Скажу тільки, що в фіналі конфліктної розв'язки це парадоксальне рішення героя знаходить своє практичне застосування: його посилають з карним загоном розстрілювати "закладників" того села, де забито кількох партійних уповноважених. Сцена, як вели на розстріл шестеро дядьків-закладників і як здійснювали цю нелюдську криваву екзекуцію, силою трагізму зображення, якщо поминути "Я" Хвильового, перевищує все, що ми до того читали, включно з "Променя сонця" В. Винниченка чи "Оповідання про семеро повішених" Л. Андрєєва.
Чи ж перейдено Рубікон? Чи, проливши кров своїх людей, став Кость Горобенко більшовиком? Чи почув себе рівним серед рівних? Чи заслужив на довір'я? Автор прямої відповіді на це не дає. Він тільки показує, що Горобенко був у стані сновиди, непритомности. Нічого не розумів і не чув навіть команди начальника карроти. "Горобенко обернувся, перевів дихання й подався навмання". Цим лаконізмом і душевним станом героя найглибше підкреслено усвідомлення героєм його юдиного вчинку, а з цим - осуду та кари за злочин.
Роздумуючи над драматичним фіналом повісти "Смерть", що з такою силою зображує політику "збірної відповідальности" і її безоглядними масовими розстрілами людей, названих "закладниками", мимоволі приходимо до думки: а чи не був це початокнової доби самовияву людини-звіра? Адже ж тільки поява на обрії життя такого типу "політика" вможливила голод 1932-33, масові депортації на явну смерть мільйонів селян і робітників - жінок, дітей, старих, немічних, хворих,- тільки цей тип міг реалізувати вікопомний терор 1930-х років чи, пізніше, холодно, без усяких сантиментів, винищувати цілі беззахисні нації (кримські татари, карачаївці та інші). Поява в центрі Европи фашизму з його народовбивчою практикою не була вже новиною. Це був лише вияв у новій іпостасі знайомого вже нам
Loading...

 
 

Цікаве