WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Юрія Клена - Реферат

Життя і творчий шлях Юрія Клена - Реферат


Реферат на тему:
Життя і творчий шлях
Юрія Клена
(1891 - 1947)
Юрій Клен (псевдонім Освальда Бургардта) - український поет, перекладач, літературний критик. Народився 4 жовтня 1891р. у селі Сербинівка на Поділлі. 1911р. вступив до Київського університету, де дістав грунтовну філологічну освіту. Вже в 20-ті роки розкрилися ті особливості його манери письма, які зближували Юрія Клена з неокласиками: досконале володіння мистецькою формою, своєрідний панестетизм. З 1931 року живе та працює в Німеччині, тісно співпрацює з поетами, які об'єднувались довкола "Вісника" Д. Донцова. 1943 року з'являється в світ збірка поезій Юрія Клена "Каравели", в якій автор спробував синтезувати творчі принципи київських неокласиків та ідейно-художні шукання поетів "празької школи". Автор поєднує в єдиному естетичному вимірі трагічну античність ("Антоній і Клеопатра", "Цезар і Клеопатра", "Шляхами Одіссея"), героїзм середньовічної лицарської доби ("Жанна д'Арк", "Вікінги") та князівсько-гетьманську українську традицію ("Володимир", "Символ", "Україна"). Вершинними здобутками Юрія Клена-поета є поеми "Прокляті роки" (1937) та "Попіл імперій" (1943 - 1947). Трагічне знищення української культури в добу сталінізму, нелюдська жорстокість другої світової війни - центральні теми цих творів.
Помер 30 жовтня 1947р.
Юрій Клен
(4 жовтня 1891 - 30 жовтня 1947)
Юрій Клен відійшов від нас. В ньому тратимо письменника, що сама його присутність серед нас воскрешала блискуче і багатонадійне літературне життя 20-их років на Україні, яке за більш-менш стерпних політичних обставин могло б тривати і донині, тривати як ще блискучіша, імпозантна і плодотворча теперішність.
Наша пам'ять, пильно і повторно спиняючись на колишньому, спроможна затирати невблаганну відстань, що відокремлює поточну свідомість від минулого, і магічно наближати до нас факти та події, які давно відлунали... Це було в Києві, наприкінці 20-их років. Микола Зеров підводиться з-за свого робочого столу, енергійно відсуваючи крісло. В його руці - аркушик паперу. Голосом, в якому бринять тріюмфуючі нотки, він покликує: "Перший оригінальний український вірш Освальда Федоровича!" Цим віршем був сонет Ю. Клена "Сковорода". Його вмістив М. Зеров в укладеному ним декляматорі "Сяйво" (з'явився друком в другій полов. 1929р. або на початку 1930р.) разом з двома перекладами Ю. Клена з Шеллі, одним перекладом з Рільке і балядою з "Дон Жуана" Байрона, перекладеною поетом на спеціяльне прохання укладача.
Не тільки імпульсивний і темпераментний М. Зеров завжди радів успіхам своїх друзів, як і взагалі кожному позитивно розцінюваному ним явищу українського культурного життя, в гурті неоклясиків, пов'язаних вузлами щирого приятельства, панувала атмосфера взаємної доброзичливости і несилуваного сприяння. Ю. Клен не становив винятку. Його вірність і відданість своїм однодумцям та співробітникам на полі культури не пригасли в розлуці, а швидше розрослися і з бігом часу набрали на силі. Поет присвячує друзям теплі октави в поемі "Прокляті роки", змальовує їх на засланні в III частині "Попелу імперій", видає незадовго перед смертю свої прегарні і змістовні "Спогади про неоклясиків". Ще не побачила світу готована Ю Кленом невелика антологія української неоклясики в німецькій мові; ці переклади проф. Державин, знавець німецької поетичної мови, називає конгеніяльними.
Автор цих рядків, опинившись у Львові року 1944 і дізнавшись від С. Гординського, що Клен є прибраним на еміграції псевдонімом О. Бурггардта, нав'язує з поетом листовний зв'язок. В першій же листівці Ю. Клен спішить запитати: "Чи нема серед сонетів Миколи Зерова сонета "Поліфем" (ідеться про сонет М. Зерова "Kapnos tes gaies" - М. О.) присвяченого мені перед моїм виїздом? Я не встиг зайти по нього. Там Поліфем кидає каміння в корабель Одіссеїв, який вже на морі, і безсило лютує".
В непохитній вірності письменника своїм друзям, яка саме через повноту свою просто не спроможна допустити нічого стороннього і застережливого, відчувається щось від наших козацьких часів, від лицарського середньовіччя - епох, коли ця чеснота була спеціяльно підношувана і овіяна пильним плеканням. Вірність і відданість становлять глибоко симпатичну рису світлої особистости Ю. Клена, рису, гідну пошани та наслідування.
В зв'язку з цією вірністю Ю. Клена своїм колегам виникає питання, чи справді відійшла його муза від неоклясичної поетики, чи перестав він бути неоклясиком у поетичній своїй творчості?
Заперечення належности Ю. Клена до неоклясичної школи йдуть по лінії тематичній і психологічно-світоглядовій. Але ні тематика, ні психологічні та світоглядові комплекси не визначають поетичного стилю. Не збираємося тут доводити це твердження широким викладом, але вистачить прикладу, що його подає нам літературний доробок самого Ю. Клена. Критики, що хочуть довести причетність поета до романтиків і "переборення" ним неоклясичних первнів, базують свої твердження на спеціяльному наголошуванні його речей, позначених волею, гоном, пристрасним прагненням. З числа цих віршів спинимося на двох сонетах п. з. "Кортес", виниклих у поета не без впливу сонета Х. М. Ередія "Конкістадори" - про це, зрештою, говорить сам Ю. Клен у примітках до "Каравел". Авторові "Трофеїв" властивий не меншою мірою комплекс непохитної і дзвенючої волі, пристрасного пориву, гордого самоствердження, соколиної мужности. Але те, що зветься романтикою характеру (формула, не першорядна під поглядом метафізично-філософським) - не є романтикою в розумінні стилю, і Х. М. Ередія не "імперіялістичний романтик", а був і лишається парнасистом та клясиком.
Світогляд і філософія так само не можуть правити за величини, що кваліфікують літературні стилі. Якщо у випадку символізму ідеалістична філософія є тим моментом, що поширюється всеохопно на поетів-символістів, не творячи навіть специфіки "символістичного світогляду", то щодо інших стилів момент світорозуміння письменників, до них належних, цього всепокриваючого характеру не має. І навіть жанри та віршові форми, їх перевага, обминання чи повне ігнорування в тих або інших стилях не можуть правити за вирішальний чинник у визначенні стилю. Учення про стилі мусить базуватися на визначниках, які мають стовідсоткову застосовність до всіх літературних явищ і до кожного зокрема. Інакше учення про стилі ніколи не буде наукою, не буде навіть наукоподібною дисципліною, а завжди виглядатиме як позбавлений виразних методологічних контурів конгльомерат суджень. Тематика, психологічні комплекси, світовідчування і філософія письменників, жанри і віршові форми є елементами, що характеризують напрямок, течію, школу чи індивідуальну творчість. Поетичний же стиль може бути визначений тільки як спосіб і тип поетичного викладу та вислову. Дефініцію стилю творять компоненти: розроблення теми, метода композиційної будови твору, дикція, типологія образовости та епітета, специфіка синтакси, характер лексики.
М. Зерову належить формулювання клясичного стилю як "словатвердого й гострого, без ліричного тремтіння, зате чіткого ясною лінією". Аналізуючи формально творчість М. Рильського, метр "п'ятірного грона" констатує, що в Рильського "із мішаної манери "Осінніх зір" виформовується... клясичний стиль, з його врівноваженістю і кляризмом, мальовничими епітетами, міцним логічним побудуванням і строгою течією мислі".
Поетичний вислів Ю. Клена повністю вкладається в цю дефініцію. Епізодичні відхилення, що трапляються в
Loading...

 
 

Цікаве