WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Євгена Маланюка - Реферат

Життя і творчий шлях Євгена Маланюка - Реферат

неперіодичні видання".
Навколо Є. Маланюка та Ю. Липи, котрий теж переїхав до Варшави, об'єднуються українські письменники, створюється нова літературна громада під назвою "Танк". До неї входили Л. Чикаленко, Н. Лівицька-Холодна, А. Коломиєць, Ю. Косач, П. Лукасевич. Часто приїздили Б.-І. Антонич та Св. Гординський. Згодом Варшавська Група заходилася видавати журнал "Ми". У його підготовці брав активну участь і Євген Маланюк. Уже в першому числі видання з'явилися друком поезії та стаття письменника.
Через суперечності в колах української еміграції Маланюк пориває з журналом, але не припиняє активної літературної діяльності. У тридцятих роках ще тісніші стосунки налагоджуються в поета з Дмитром Донцовим та його "Вісником". У періодичних виданнях, збірниках з'являються рецензії, статті, переклади Є. Маланюка. Він бере активну участь у літературних дискусіях, виступає з доповідями літературознавчого та культурологічного характеру. У сфері його наукових зацікавлень - П. Куліш, Т. Шевченко, Я. Щоголів, М. Бажан, М. Гоголь, І. Бунін, українські поети-неокласики.
Ще перебуваючи в таборах інтернованих, Євген Маланюк познайомився з польськими літераторами Ю. Тувімом, Я. Івашкевичем, Я. Лехонем, А. Слонімським, К. Венжинським, Л. Подгурським-Околувим та іншими. Живучи у Варшаві, він налагодив тісніші зв'язки з польськими колегамипо перу. Особливо дружні стосунки склалися у поета з Ярославом Івашкевичем, Юліаном Тувімом та родиною Марії Домбровської. У 1936 році у Варшаві вийшла друком книга поезій Євгена Маланюка "Еллада степова" в перекладі польською мовою Ч. Ястшембєц-Козловського.
Підтримував поет добрі стосунки і з чеськими літераторами Й.-С. Махаром (вірші якого перекладав), В. Фіалою, Ф. Галасом, захоплювався творчістю Франтішека Шальди.
Живучи за межами України, Є. Маланюк ні на мить не поривав з нею. В одному з листів до Н. Лівицької-Холодної поет писав: "На Україні голод... На Херсонщині доїдають яшний хліб... На східних окраїнах степу вже їдять лободу... "Земля і залізо" (це про свою збірку - Л. К.) потрібна, як черговий удар ломакою по голові замакітреній Сов-владі".
Віршем "Вислід" поет відгукнувся на страшні репресії в Україні. Адже в час злету літературного життя української громади в Чехо-Словаччині та Польщі, в Україні вже майже не залишилося письменників, їхні голоси загубилися "в льохах оглохлих чрезвичайок і сніговіях Соловок".
Маланюк розумів, що він і його колеги можуть служити Батьківщині словом, тож і закликав побратимів по перу до праці. Так, у ще одному листі до Н. Лівицької-Холодної, заохочуючи поетесу до видання збірки, питав і просив: "...Чому зволікаєте? Тепер, саме в час дикунського задушування нашої літератури, так потрібно це. Правдами й неправдами дістаються наші думки до Києва і там просочуються між громадянство...". Ця позиція отримала концентроване вираження в його знаменитому "Посланії" (1925 - 1926):
Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її поети!
Євген Филимонович пильно стежив за творчістю українських письменників - М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, М. Зерова, М. Бажана, М. Хвильового, М. Куліша, Ю. Яновського та інших. Варшавські бібліотеки отримували з України, хоч і не регулярно, нові книги, журнали. А забезпечення західноукраїнських земель радянською літературою взагалі було складовою політики СРСР, тому часом доводилося звертатися з проханням до друзів у Львові: "Коли маєте критичні книги Зерова, то негайно надішліть мені" (з поштової листівки до Є. Ю. Пеленського від 23.12.1933).
На початку 30-х років у поета виник задум створити власну історію української літератури. На другому науковому з'їзді української еміграції, який проходив в Кардовому університеті в Празі, Євген Маланюк виступав з доповіддю "Спроба періодизації історії української літератури". Цікаві для нас спогади про цей виступ залишив учасник з'їзду К. Гридень (Михайло Мухин): "Особа доповідача привабила до залі молодше й почасти середнє покоління, що прийшли побачити й почути "свого поета".
Здавалося б, що тема і зміст доповіді Маланюка були академічні й не повинні були роз'ятрювати пристрасті. Але так лише здавалося, бо не встиг Євген Маланюк скінчити своє слово, як розпочав йому опонувати, надзвичайно сердито й буряно, почервонілий від злості професор Леонід Біленький. По цьому виступив у свою чергу подратований (але вже проти Білецького) професор Дмитро Антонович... Антонович, опонуючи Білецькому, висловив думку, що саме Маланюкові, і в жодному випадку не Білецькому і не Сімовичеві, належало б викладати в університеті історію української літератури".
Наприкінці 1939 року Євген Маланюк записав у своєму щоденникові план майбутньої "Історії Літератури" з цікавим підзаголовком: "Культура і політика". Книга, за задумом автора, мала складатися з п'яти розділів, відповідно до п'ятьох періодів української літератури:
І. Література Княжої доби.
II. Література Литовської доби.
III. Література Києво-Могилянської доби.
IV. Література XIX століття.
V. Література XX століття.
Наступна сторінка нотатника зберегла для нас начерк проспекту IV розділу - літератури "модерної". Розпочинають його Леся Українка та Володимир Винниченко, далі йдуть В. Стефаник, П. Тичина, Ю. Липа, О. Ольжич, М. Рильський...
Роботу над історією літератури поет не припиняв і в роки війни. У березні 1945 року Є. Маланюк пише в листі до Святослава Гординського: "Коли б іще була змога, знайдіть і перешліть мені хрестоматію Возняка - потрібно дуже: я все ще пишу підручник з Історії Літератури і без неї, як без рук".
На жаль, сьогодні не відомо, як склалася доля цього рукопису. Можливо, він ще чекає на свого дослідника в нью-йоркському архіві письменника, а можливо, це й про нього з гіркотою згадав Євген Маланюк у примітці до "Нарисів з історії нашої культури": "Багатий матеріал, як і перші частини моєї готової монографії "Гоголь", загинули в подіях II світової війни".
У 30-х роках поет зрідка навідував Західну Україну, знаходячи там відраду для душі, хоч і почувався в ній лише гостем. Відвідання місць колишніх фронтових доріг УНР народжують в його душі щемкі спогади і бажання побувати ще на Тернопільщині, Волині, приїхати до Луцька та Львова. Проте приєднання Західної України до СРСР у вересні 1939 позбавило поета і цього.
Війна і окупація Польщі примусила його шукати роботи. Певний час вдалося працювати в українській гімназії у Варшаві, підробляти на випадкових роботах, а інколи доводилось перебиватися і без хліба. В останні місяці війни Є.
Loading...

 
 

Цікаве