WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Гоголівський період Української літератури - Реферат

Гоголівський період Української літератури - Реферат

які загрожують проблемами з цензурою.
На наш погляд, подальша творчість Миколи Гоголя відрізняється переважно оповідачем. Лукавий, з примруженим оком, хитрун Рудий Панько поступається місцем таємничому, загадковому, до кінця не зрозумілому і нищівному у висміюванні - Миколі Гоголю. Маску знято, забороло піднято, щоправда, піднято й щит.
"Вечори на хуторі біля Диканьки" Росія до кінця не зрозуміла. Ось що в них побачив, скажімо, Пушкін: "Усі надзвичайно зраділи цьому жвавому описові перейнятого співами й танцями племені... цій веселості, простодушній і водночас лукавій..." І все.
Шевченко теж буркнув на "Вечори", назвавши їх у "Щоденнику" "малоросійськими анекдотами", а силу Гоголя побачив у сатирі. Насправді ж Гоголь і у "Вечорах", і в усій подальшій творчості опрацьовує ту ж саму тему, тільки різними засобами: його цікавило одне - "вторгнення демонічних сил в життя людини" (К.Мочульський), а від себе додамо - і в життя народів, зокрема народу українського (руського) і російського.
У "Тарасі Бульбі", як і у "Вії", відчуття приреченості, безвиході стає визначальним. Воно поглиблюється в "Арабесках"; божеволіє і гине художник Чертков у "Портреті"; божеволіє і перерізає собі горло художник Піскарьов у "Невському проспекті"; божеволіє чиновник Поприщин у "Записках божевільного". І з усього цього гіркий гоголівський вигук: "Боже, яка сумна наша Росія!". А до України-Русі волав: "Русь! Чого ж ти хочеш від мене? Який незбагненний зв'язок затаївся між нами? Чому дивишся ти так, і навіщо все, що тільки є в тобі, спрямувало на мене сповнені чекання очі?.."
Але не так уже й мовчазно, хоча й затаєно, дивилася в очі Гоголя мисляча Україна-Русь. Ще раз нагадаємо читачам, що Русь за Гоголем - це Україна, бо коли в "Тарасі Бульбі" він говорить про "русский характер" героя, то очевидячки йдеться не про "российский" характер. І в цьому Гоголь послідовний дивовижно. Доречно тут нагадати, що дев'ятнадцятирічний Гоголь від'їжджає до Петербурга з наміром "виклопотати Малоросії звільнення від усіх податків", і, як бачимо, він завжди відчував на собі погляд України. Та найголовніше: не відводив від неї своїх очей.
Окрім бісівської сили, що з усіх щілин вилізала й перла на окрему людину й окремі народи, Гоголь несподівано віднайшов ще одне середовище зла людського - любов і красу. Любов трагічна, а краса, за Гоголем, двозначна. Як романтик, він, з одного боку, підносив на п'єдестал краси любов і жінку, а з іншого - глибоко осмислював проблему зла в коханні й красі, зла, що веде до смерті, про яку він скаже: "Не може бути нічого врочистішого за смерть".
У повісті "Ніч проти Різдва" чорт хоче мститися ковалеві за його мистецтво. Загадку мистецтва Гоголь вирішує, як і загадку краси. Гоголь визнає і стверджує дві дійсності - дійсність мистецтва, мрії, ідеалу, уяви і дійсність життя - "жахливу дійсність". І коли він анатомує пером письменника оцю "жахливу дійсність", щоб добути з неї засобами мистецтва слова прекрасну людину, в остаточному рахунку знаходить гидомирну потвору. Дві дійсності входять у непримиренну суперечність, і Гоголь зневірюється, що зможе вплинути на другу дійсність засобами першої. Настає глибоке розчарування, зневіра. Намір віднайти у другій частині "Мертвих душ" якщо не прекрасну людину, то бодай пристойну, не був зреалізований. Письменник переконався, що змінити Росію з морального погляду засобом могутнього сміху йому не вдалося. Він упадає в містику, змінює жанр повісті на жанр проповіді й починає щиро вірити, що могутній бароковий жанр проповіді може забезпечити моральне перевиховання. Це була ще одна ілюзія Гоголя, породжена наївною вірою у своє божественне призначення схилити Росію до покаяння.
Ось рядки з листа Гоголя до Щепкіна після постановки "Ревізора": "Усі проти мене. Найменша тінь істини - і проти тебе повстають, і не хтось один, а цілі стани".
"Ревізор" обурив Росію, і 1836 року Гоголь покидає її. Він їде в Європу, де проводить майже п'ять років. Аж наприкінці 1841 року Гоголь повертається до Росії, щоб видрукувати "Мертві душі", і знов утікає з неї на цілих п'ять років, живучи переважно в Римі. З відстані він відчував Росію точніше й гостріше, аж до нервових струсів та кидання в крайнощі в останні роки його життя. Гоголь, як і Шевченко, провів у Росії, вПетербурзі, близько п'ятнадцяти років. Шевченкові крізь грати ввижався садок вишневий коло хати в Україні, а Гоголь, споглядаючи Неву, бачив дивовижний Дніпро, могутній своїм широм, що його й до половини не кожна птиця може здолати. Романтичні візії й гіперболи двох геніїв народу співмірні за силою любові до України. Шевченко показав, хто Україну душить і розпинає; Гоголь показав, кого в Україні б'ють.
Шевченка жандарми з наказу царя запроторили на десять років в Оренбурзькі степи тягнути солдатську лямку, а Гоголь близько п'ятнадцяти років провів у Європі, де відігрівав душу, і навіть сам цар опікувався його закордонним побутом, надто ж під час поїздки до Святих місць. Це те, що відрізняло Шевченка і Гоголя.
Коли помер Гоголь, багатьом здавалося, що він у летаргійному сні, з посмішкою на вустах і приплющеним правим оком. (Існують навіть напівфантастичні оповіді: буцімто при перепохованні тлінних останків Гоголя було зауважено, що віко його труни зсередини подряпане й пошкоджене, а тіло лежало долілиць, і цей факт мовби підтверджує версію про летаргійний сон письменника; ніби він, прокинувшись, робив відчайдушні спроби врятуватися.) Втім, містичний туман навколо Гоголя ніколи не розвіювався, і, можливо, тільки на рідній землі душа його по-справжньому прокинеться із летаргії і безпомильно, як Вій, укаже: ось вони, ті, що переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються рідної мови, зраджують побратимство, віру, батьківщину - ось вони! - "батьки отечества чужого", підлі раби й холуї.
Адже усією своєю суттю Гоголь - наш, український, і в його творах сконцентрована могутня духовна сила, величезна життєва енергія, яка вічно працюватиме на Україну.
-------------------------------------------------------------
ПРИМІТКИ:
[1] "Знаю, що ім'я моє після мене буде щасливіше за мене, і нащадки тих самих земляків моїх, можливо, з очима, вологими від сліз, промовлять замирення моїй тіні..." (poc.)
[2] "Йдеться про... відреставрування справжнього образу. А що образ той є і був національний - на те ради немає. Тільки справжній, отже національний, образ Гоголя, відкриє нам т. зв. таємницю Гоголя, похмурий трагізм його життя й творчості, описаний в досить багатій літературі про нього, але не вияснений у своїй суті".
Євген Маланюк
[3] Детальніше див.:
В.Яременко. Два століття київської поезії // У кн.: Аполлонова лютня. - К.: 1982;
В.Яременко. Українська поезія ХVІ ст. // У кн.: Українська поезія ХVІ ст. - К.: Рад. письм., 1987;
В.Яременко. Українська поезія першої половини ХVІІ ст.// У кн.: Українська поезія першої пол. ХVІI ст, // К.: Рад. письм., 1988.
[4] "Киньте, нарешті цю Кацапію і їдьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити. Якщо добре помислити, то які ж ми дурні єсьмо! Пощо, для кого жертвуємо всім? Їдьмо!.. Гуди, туди! до Києва, до старого прекрасного Києва! Він - наш, а не їхній - правда? Гам, чи довкола нього, відбувалися події нашого минулого..."
З листів М.Гоголя до М.Максимовича
[5] Ibid.
[6] Розанов В.В. (1856-1919) Русь и Гоголь // У кн.: Розанов В.В. О писательстве и писателях. - М.: Республика, 1995. - С. 352-353.
[7] "Немає ключа до розгадки Гоголя... '' Тим часом, як, наприклад, Пушкін і без "ключа " для всіх зрозумілий: ніхто над ним не сушив собі голову і нічого в ньому не розгадував; Лєрмонтов і Чаадаєв знову ж зрозумілі чи такі, що їх можна пояснити. В Гоголі прикметне не лише те, що його не розуміють, а й те, що всі відчувають у ньому присутність цього незбагненного...
Васілій Розанов
Loading...

 
 

Цікаве