WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Андрія Малишко - Реферат

Життя і творчий шлях Андрія Малишко - Реферат


Реферат на тему:
Життя і творчий шлях
Андрія Малишка
(14 листопада 1912 -
17 лютого 1970)
Андрій Малишко - поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті - Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, - постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще - пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.
Звичайно, кожна людина, поет тим більше, формує себе сама. Та все ж і життя, особливо дитинство, де закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру людини, де батько з матір'ю, перші друзі, теж важить так багато в долі людській.
Дитинство поета було важким, хоча й благополучним. З тісної селянської хати в невеликому селищі Обухові неподалік Києва, де народився 14 листопада 1912 року, виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого "в колисці із лози, Щоб вічним окаянним боржником Його нести, страждати і любити". У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька - тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики.
Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі. Та кликали його інші мрії, жив у юнаковій душі потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Тож і привів він Малишка на літературний факультет Київського інституту народної освіти (тепер - Київський університет ім. Т. Шевченка), де взяв його під своє могутнє крило Максим Рильський, який там викладав і вів літературну студію.
По закінченні ІНО деякий час молодий учитель викладає літературу в Овручі, на Житомирщині, пізніше працює в газеті "Радянське слово". У 1934 - 1935рр. служить у армії, а потім переходить на творчу роботу.
Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поетова, Ївга Базилиха, як її звали "по-вулишному", чудово співала. Андрій Самійлович в "Автобіографії" (1959р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака - поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку.
А трохи пізніше почав і сам вірші складати, записувати до клейончатого зошита... Але батько, а був він людиною крутою, не вподобав синового захоплення.
Та жага віршувати, творити не вщухала, і, власне, вона його й повела з Обухова до Києва. Перші друковані вірші студента А. Малишка побачили світ на сторінках журналу "Молодий більшовик" (тепер - "Дніпро"). А потім з'являється колективна збірка трьох авторів - "Дружба" (1935), і вже наступного року виходить книжка віршів "Батьківщина", що засвідчила неабиякий талант молодого поета. Наступні збірки - "Лірика", "З книги життя" (1938), "Народження синів" (1939) та інші - стали щабелями помітного творчого зростання.
Тематика довоєнних творів різноманітна: праця хліборобів, події революції та громадянської війни, чудові пейзажні поезії, де картини природи гармонують з ліричним настроєм, з розквітом першого кохання ("Зимове", "Пейзаж", "Дощ упав на край широкий"). Героями творів Малишка є "хлібороби й сівачі", прості робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів.
Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни - "Україно моя".
Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." - тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них - сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт. Як заклик до битви, як плач над розтерзаною Матір'ю-Батьківщиною зазвучали його збірки: "До бою вставайте", "Понад пожари", "Україно моя!", "Битва"... І цикл "Україно моя" - чи не найсильніший з-поміж усіх, перейнятих болем та любов'ю до рідної землі могутніх творів його побратимів-поетів. Широкі епічні картини минулого й сучасного, пророчі візії майбутнього переплітаються з особистими спогадами й переживаннями поета. Романтична піднесеність і реалістична виразність, гнівна інвектива й ніжний ліризм утворюють широке багатобарвне художнє полотно вражаючої сили ніжності й любові:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Про силу впливу цієї поезії можна судити з листа Василя Стуса, який 13 грудня 1962р. писав Андрієві Малишку: "Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом - "Жагою" М. Рильського, Вашим віршем "Батьківщино моя".
Може здивувати те, що Стус називає вірш дещо інакше - "Батьківщино моя". Це вже справа рук компартійних цензурно-видавничих органів. У ті огненні роки вийшла-таки "Україно моя", вийшла й покликала синів України до бою. А потім, після війни, схаменулися - а де ж тут "великий, єдиний"? І замість "Україно моя" з'явилось "Україно Радянська" або й просто - "Батьківщино". Поет змушений був дописати строфу про "синів Росії", з якими поряд стояли українці... А ще пізніше зазвучали й звинувачення в "українському буржуазному націоналізмі". Хоча поет з пошаною й любов'ю ставився до всіх націй, включаючи й російську. Досить пригадати його поему "Прометей", де поранений солдат-росіянин, порятований українською матір'ю, вчиться в Шевченкового Прометея мужності та незламності, а після того, як усе село, ризикуючи волею й життям, визнає його земляком, теж знаходить у собі сили віддати життя за рятівників.
По війні поет інтенсивно працює, виходять - як відгомін війни - збірки "Ярославна" та "Чотириліта" (1946р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників - не як бездушних "гвинтиків", а як неповторні творчі особистості, закохані в землю, працю на ній, звертається до минулого України.
У збірці "Віщий голос" (1961р.) Малишко створює монументальний образ Тараса Шевченка, причому чує в вічному Кобзаревому голосі не
Loading...

 
 

Цікаве