WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Анатолія Шияна - Реферат

Життя і творчий шлях Анатолія Шияна - Реферат

давати. Жив я надголодь: вранці булочка із "Булочної" на площі Толстого, вдень обід у студентській їдальні (жахливий, треба сказати), ввечері кілька пиріжків у "Пиріжковій" на початку Хрещатика. Зате серед книг, які доводилося читати, я відкрив собі багато. Тут я вперше прочитав Євгена Плужника та Валер'яна Підмогильного, і вони справили на мене великий вплив, захоплювала мене проза й поезія А. Кримського, прочитав Клима Поліщука, М. Зорова, М. Грушевського, В. Винниченка, пізнав прозу Кнута Гамсуна й закохався в неї, читав філософічну літературу (навіть таку, як "Пол й характер" О. Венінгера), твори Шопенгауера,Ніцше, Брандеса, Спенсера і так далі. Читав, ясна річ, чимало і з історії України (крім М. Грушевського - В. Антоновича, О. Лазаревського, О. Єфименко і т. ін.).
Я швидко налагодив стосунки із літературними студіями: "СІЧ" (тобто студія імені В. Чумака) в університеті; Борис Тен порекомендував мене Василеві Земляку, що був головним редактором "Молоді", і той увів мене в студію "Молодь" (про зустрічі із В. Земляком див. спогад "Що запам'яталося" в книзі "Заповіт любові". - К., 1983. - С. 307-309). Я був тоді поет і скоро влився в життя літературної богеми, моїми ровесниками були І. Драч, М. Вінграновський, І. Жиленко, В. Підпалий, М. Сингаївський, М. Сіренко, С. Зінчук, О. Булига, В. Житник, Г. Кириченко, В. Кравець, А. Сім'ячко, Н. Кащук та ін. Скоро я відчув, що в поезії мені тісно, і з 1960 року почав писати новели, ще досить слабенькі. Вірші мої ніхто друкувати не хотів, хоч я розсилав їх чи розносив по журналах та газетах, зате в 1961 році дебютував досить слабким оповіданням про Т. Шевченка "Настунька" у збірнику "Вінок Кобзареві", що вийшов у Житомирі, і то завдяки Борисові Тенові, який мені таке оповідання замовив, - якраз приїхав я у Житомир на зимові канікули; воно було написане й відразу ж пішло в друк, що з моїми творами надзвичайно рідко трапляється, я прихильник "відлежки" творів. Там-таки, у тому збірнику, вперше надрукувався і мій брат; пізніше "Настуньку" я переписав наново (у 1978 році) в "Чарівника". Весною 1961 року літературна студія "СІЧ" видала стінну газету "Заспів", в якій було вперше подано поему І. Драча про Т. Шевченка, вірші інших студійців, моє оповідання "Щось хочеться" (пізніша назва "Кілька хвилин до вечора") ввійшло у збірку "Долина джерел". На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті "За радянські кадри" мого однокурсника І. Варави:
"Що ж йому хочеться?" - це перший друкований відгук на мою творчість, ясна річ, негативний. До речі, ця ж газетка ще раніше цілком несправедливо вилаяла мене пером одного з моїх курсових недоброзичливців, навіть намалювали мене "стилягою", хоч я "стилягою" ніколи не був, але то окрема тема. Ота газета "Заспів", свіжа й молодеча, де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, наробила нам чимало клопоту, бо Драча, Підпалого, мене, а може, й ще когось хотіли за те вигнати з університету, тягали в КДБ, допитували, але виключили художника, що малював ту газету (забув його прізвище), його дівчину і В. Плачинду, який героїчно за них заступився (брата С. Плачинди). На 21 травня ми, смутні, їхали в Канів на 100-річчя перенесення праху Т. Шевченка: 3. Береза, Ф. Бойко і я зайцями, а І. Драч "порадошно", з квитком. Видовище, яке ми побачили в Каневі, зворушило нас, ми стояли тоді на порозі хати Зіни Берези, канівчанки, і дивилися на безконечний хід людей до могили Кобзаря. Вдень пішов затяжний дощ, і люди аж до вечора розходилися з могили цілковитим потоком. До речі, в Каневі я бував і раніше, жив тут після першого курсу (з місяць) в університетському таборі - ми були на археологічній практиці.
Влітку почалися публікації поетів-шістдесятників: І. Драча, М. Сингаївського, М. Вінграновського, В. Коротича. І. Драч викликав мене до Києва, і я спішно приїхав - починалося цікаве життя, ми були тоді в надзвичайному піднесенні. Восени готувався в "Літературній газеті" розворот на дві сторінки: "Проза братів Шевчуків", але до того чомусь не дійшло, замість того було подано зведені сторінки прози, де, крім нас, були оповідання Є. Гуцала та В. Дрозда, - вони з'явилися на той час у Києві з провінції, - Ф. Бойка, І. Драча. Моя окрема сторінка з'явилася вже в 1962 році, і на цьому широкі подачі молодих припинилися. Це все викликало в мені чималу енергію, в 1961 році я написав 18 коротких новел, а в 1962-му аж двадцять - всього 38. Деяким з них судилося бути перекладеними на інші мови, а одне - "Вона чекає його, чекає" - було навіть пізніше екранізоване (І. Жилком як студентська робота). Я написав у 1961р. і першу свою статтю "С. Васильченко в Коростишівській семінарії" для якогось житомирського збірника, що його укладав невгамовний Борис Тен, але той збірник у світ не вийшов. Отже, у велику літературу я ввійшов фактично в 1962 році завдяки публікаціям у "Вітчизні" та "Літературній Україні" - був я у цей час на IV - V курсі університету. Весною цього року, за сприянням Л. М. Новиченка, я жив в Ірпені два тижні, підгодовуючись і шалено працюючи, - там було, до речі, написано й "Атіллу та Сірого", сюжет якого мені розповів Г. Кириченко, яке так полюбили згодом перекладачі.
Цього літа багато їздив, спершу з кінорежисером І. Грабовським в Чернівецьку область: Чернівці, Вижниця, Розтоки, підіймався в полонини, потім поїхали до Ужгорода, а тоді до Львова. Вдруге їздив до Львова та Ужгорода із В. Дроздом, а разом із П. Скунцем - до його рідного Міжгір'я. Восени їздив із П. Тичиною, М. Вінграновським та В. П'яновим по Поділлю, були у Вінниці, Хмельницькому, Старокостянтинові, багато виступали. На п'ятому курсі я почав підробляти як консультант прози Комісії по роботі з молодими СПУ, що дало мені змогу покинути гуртожиток і оселитися поблизу будинку М. Рильського в Голосієві разом із поетом Ф. Бойком (згодом цей здібний поет збожеволів, фактично на моїх очах). Борис Тен, довідавшись, що я живу поруч із М. Рильським, доручив мені занести йому якусь свою роботу, сказавши при цьому: "Може, Максим Тадейович і на вас зверне увагу". Я доручення виконав, але Максим Тадейович на мене уваги не звернув. Ближче я був знайомий із старших письменників з В. Сосюрою, який тепло до мене ставився, з Б. Антоненком-Давидовичем, якого тоді часто відвідував, та Л. Новиченком, з яким ми не раз бесідували. М. Рильського ж я бачив тепер щодня, він гуляв по ліску із своїм брунатним мисливським псом. У той-таки час я зібрав свої рукописи у книжку й подав до "Радянського письменника" при сприянні В. Земляка, але там рукопис нещадно зарізали. Я тим не вельми журився, бо в періодиці в 1962 році опублікував 13 оповідань (всі короткі), які викликали, за моєю статистикою, 14 відгуків у пресі, більшість - негативних, навіть озлоблених. Я досить вільно виступав тоді на вечорах у Спілці письменників, було й обговорення моєї творчості (разом з братом, Р. Трєтьяковим, П.
Loading...

 
 

Цікаве