WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Василя Стуса - Реферат

Життя і творчий шлях Василя Стуса - Реферат

поєднанні елементів експресіонізму й сюрреалізму.
Від експресіонізму йде висока напруга, коли враження й почуття ніби ступенюються: довгий зал у Стуса стає "Був зал, мов постріл, - довгий і гулкий", сосни, як у пейзажі Ван-Гога або Сутіна, не просто стоять, а "жбурнули в небо крони величезні", сонце не світить з-за хмари, а "зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений". У Шевченка були сторіки (крови), у Стуса - стогори. У Стусовому місті "заплакані вікна, всевікна твої", в його світі - "всецарствіє пекла", а життєвий шлях самого поета окреслюється самонаказом:
Сто плах перейди, серцеокий,
сто плах, сто багать, сто голгоф,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
бо світ розмінявся на кроки
причаєних надкатастроф.
Стусів світ - також суцільний оксюморон, де хрест - веселий, рятунок - нестерпний, журба - солодка, а могили - живі.
Експресіоністичні й сюрреалістичні первні поєднуються в синкретизмі світосприймання й світовідтворення (і поетичного світотворення) Стуса, коли звук стає кольором, колір запахом, запах дотиком, і так поезія поєднує ніби непоєднанне в одну суцільність. Поодинокі складники ніби реальні й реалістичні, цілість - високо над реальністю і, звичайно, теж високоступеньована, сказати б за Стусом, стоступеньована й всеступеньована:
Тонкі, високі, сині голоси
дивочними подобами світають
або:
На стінах порох і скорбота
і запах крику крови й поту.
А вже чистий сюрреалізм панує в гротескових перекривленнях побуту - в образі "всесоюзного науково-дослідного центру по акліматизації картоплі на Марсі", в образі розчленованого кагебіста -
Я застукав
його зненацька, і з переляку
дві руки, дві ноги - тулуб
збіглися в тіло без голови.
Стус знає небезпеки ступеньованої поезії. Він пильнує того, щоб не впасти в те, що він сам зневажливо називає "патетика облудна". Майже ніколи він не знижується до такого розпаношеного в українській поезії сосюро-малишкіянського розливаного ліризму. На сторожі стоїть передусім іронія, що часом може набирати навіть новогенераційного забарвлення:
...досада не минає.
Тоді я згадую, що міжнародна обстановка
сьогодні складна, як ніколи,
і заспокоююсь,
або, на адресу самого себе, в описі своєї в'язничної камери:
Біда тут грала на басолі,
чорти казились по кутках.
А втім, скажу: пізнав і волю,
свободу на семи замках.
Сама структура вірша в Стуса ніби перестерігає від колисання на псевдопісенних присипляючих ритмах, ніби кличе читача бути не сентиментальним слимаком, а тим, що Стус називає муж. Є в Стуса вільний вірш, багато білого вірша, не надто любить він закінчені паралельноплинні строфи, зате кохається в розриві речення, часом навіть слова між рядками (enjambements).
Сколок місяця висне понад сопками,
сколотими на самім голопочку, гір
гола брила.
Селище сховалось в заглибині,
ліхтарі, ліхтарі, лі-
в тужних німбах.
Розподіл рядків, що збігаються з граматичним членуванням, і тих, що розривають його, в Стуса такий майстерний, що заслуговує на спеціяльне вивчення. Водночас Стус уміє залишитися, коли хоче, співучо-музичним, оркеструючи свій вірш у Пастернаковій традиції:
Посоловів од співу сад,
од солов'їв і од надсад,
і од самотньої свічі,
і од жалких зірок вночі,
де навіть вибір форми од, а не від не випадковий і вкладається в загальний звуковий кресленик. Співучість у Стуса природна, стихійна, але вона суворо контрольована. Там, де вірш може стати сентиментальним, він її рішуче обрубує, і його ритми стають колючо-дисонантними. Його сліз світ не повинен бачити. Поет-бо живе в "падолі без'язиких сліз".
Прагнення бути й лишатися мужнім визначило навіть графічні особливості Стусових поезій. Багато поетів починають рядок великою літерою незалежно від пунктуації. Стус - ні. Якщо його рядок іде не після крапки, він починається малою літерою, підкреслюючи вищість змістових зв'язків над інерцією вірша. Важити повинно, що говориться, а не хто говорить. Вістка, а не переживання за нею. Але коли читач читає один за одним вірші Стуса в свідомій одноманітності їх зовнішніх тем і в співіснуванні двох стильових манер - поетистичної і антипоетистичної, читачеві відкривається з нездоланною силою ліричний герой поезії цього автора, - сам автор в його болях, ваганнях, кризах, падіннях, викрику й стриманості, в його зціплених зубах, у рішенні стояти й вистояти. Людина і муж.
Для читача наявність двох стильових манер у поезії Стуса (не кажучи вже про третю, умовно тут названу записами в поетичній формі сторінок із щоденника) - просто факт. Вони стоять поруч, вони співіснують. Але читач не знає їхньої динаміки. Яка манера з'явилася давніше? Яка була першою? Чи одна манера витискає іншу? Чи поет справді довільно переходить від однієї манери до іншої?
Щоб відповісти на ці питання, треба було б знати хронологію Стусових віршів. Ми її не знаємо, в тому тексті, що дістався в наші руки, дат, з одним винятком, не поставлено. Може, й не випадково, щоб зменшити особисте в них.
Можна вдатися в такому випадку до попередніх збірок Стуса. Та справа це не проста. От збірка "Свіча в свічаді". Видано її 1977р., далеко перед нашими "Палімпсестами". У попередній збірці датовані перші поезії, це роки 1963 - 1966. Решта не датовані, але припускається, що вони були написані в ув'язненні "між 1972 і 1976 роками" (М. Царинник). Наша збірка, як знову ж таки припускається, творилася в період 1971 - 1979. Це означає, що дві збірки зазублюються і не конче становлять часову послідовність. В дійсності навіть поодинокіпоезії були включені до обох збірок.
Усе це дуже ускладняє відповідь на запитання (або навіть унеможливлює її) про розвиток і взаємодію двох стилістичних манер у Стуса. Можна тільки з певністю ствердити, що обидві манери були сформовані ще перед "Палімпсестами". Можна також, але вже без такої певности, припускати, що антипоетистична манера була численніше репрезентована в тих поезіях, що видаються давнішими, а поетистична манера не була тоді ще так послідовно протиставленою розмовній мові. Іншими словами, якщо це припущення правильне, в молодші роки Стус стояв ближче до своїх тоді товаришів пера, від Костенко й Драча до Світличного, а його шукання власного обличчя й власного шляху вело його, власне, до посилення манери поетистичної. До посилення і кількісного (пропорція віршів у цій манері), і якісного - кристалізація цієї манери в її максимальній викінченості і визволенні від інших стилістичних елементів. Та тільки дальші вірші Стуса, якщо доля пощастить їх вирятувати з малої й великої зон, покажуть, чи ці припущення слушні.
Досі тут не згадувано окремої групи Стусових поезій, що їх можна б назвати, за означенням Франческо Фльори, герметичними, напрям, що веде свої початки чи не від Стефана Малларме, а в нас найкраще репрезентований творчістю Олега Зуєвського. У Стуса таких поезій небагато, приблизно в нашій збірці з дванадцять (і знову ми не можемо знати, коли саме вони постали, чи вони знаменують собою новину в його поезії, свіже шукання, початок відходу від старих манер, чи явище з ними рівнобіжне). Так чи так, вони заслуговують на читачеву увагу й на
Loading...

 
 

Цікаве