WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Василя Стуса - Реферат

Життя і творчий шлях Василя Стуса - Реферат

протиставлення буденності буденної мови, як вірність віковій традиції, як виклик. Поетизмами можуть бути старі, архаїчні вирази, новотвори самого поета тощо. Єднає їх тільки протиставленість пересічності, щоденщині. Певна річ, не йдеться при цьому про те, щоб кожне слово було поетизмом. Це творило б поезію безпотрібно неприступну. Вистачає вжити поетизмів у кількох позиціях, які визначать загальний тон. Ось приклад з поезії "Ніч - хай буде тьмяніша":
Хай пробуде в віках - десниця твоя простерта,
багряна твоя тога і голубий хітон.
Треба славно - раз судилося вмерти -
перебути вік свій, а не покон.
Треба щедро - серцем одним, устами
ледь розпуклими - розпелюстити втіхи гін,
всевідради! Сонце-бо йде - за нами.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хай багаття вигорить геть на порох,
д'горі зрине весь голубиний дух -
спогадає і нерозумний ворог,
спогадає і незбагненний друг.
У щоденному житті ми не пробуваємо, а перебуваємо, ми не простираємо десницю, а підносимо руку, ми не спогадуємо, а згадуємо, запах не рине д'горі, а підноситься догори, ми не купуємо в одяговій крамниці тоги й хітони, а коли визначаємо колір, то просимо червоного й синього, а не багряного й голубого. До поетичних новотворів належать тут і покон, і розпелюстити, і всевідрада. Навіть коротеньке ледь замість "нормального" ледве докидає свою ноту до загальної оркестрації вірша. Та справа не лише в доборі слів. До поетизмів належить і ораторська інтонація вірша з її анафорами й паралелізмами (треба... - треба, спогадає... - спогадає), пишна гра метафор розпелющений гін втіхи, багаття, - правдоподібно, образ смерти тіла, сонце як образ перемоги духа через смерть. А може, найбільше творить загальне враження високости стилю й високостів духа неокреслення того, чия це твоя десниця, як і загальне неназивання справжньої теми вірша - смерть і посмертне життя. Можна припускати, хоч і не можна цього остаточно довести, що справжнє перше надхнення прийшло від картини заходу сонця - звідси метафори багряної тоги й голубого (небесного) хітона; з спостереження заходу сонця, смерти сонця (яке знов народиться завтра) й виросла тема поезії. Якщо не боятися самопародії, якщо взятися за вкрай невдячне завдання перекладати поезію прозою, можна було б перефразувати наш вірш приблизно так: Сонце заходить червоно на синьому небі; так помирає людина; але, якщо вона жила творчо, її не забудуть.
Хай пробачать мені читачі це блюзнірство супроти поезії. Воно постало тільки з бажання піднести поезію взагалі, а Стусову зокрема. І воно покликане показати, що для Стуса "складність" "мови", яка далеко виходить поза межі складности і навіть поза межі мови, випливає з молитовного ставлення до поезії. Уся техніка Стусового "високого стилю" це тільки помічні атрибути, що личать розмові з Богом. Це та сама настанова, яка змушувала Шевченка, коли він шукав надхнення від своєї Музи, звертатися до неї словами:
Поможи
Молитву діяти до краю.
У наш час це названо шаманством. Але чи добра половина верховинної світової поезії не містить у собі цього "шаманства"? І чи внутрішня істота поезії взагалі не становить собою "шаманства" в позитивній або негативній настанові? Навіть найбільш самоконтрольований поет уже тим, що він поет, належить до одержимих.
Та повернімось з неба на землю, від одержимости до тверезости. І в своїх найвищих зльотах поезія тільки тоді поезія, а не документ для психопатолога, коли вона спирається на відповідні технічні засоби. Дещо з них показано на прикладі поезії "Ніч - хай буде темніша...". Ось ще дещо з поетистичного поетичного інвентаря, у максимально ощадному ілюструванні. Стусові архаїзми: цвинтар велій. Стусові церковнослов'янізми: днесь, тать, глас Господній... Стусові мітологізми, загальнопоширені: Волос, Сварог, Антей, Харон... і менш поширені: Атлант, стімфалійські птахи (характеристично, обидва з подвигів Геракла)... Уважний і допитливий читач хай ще погляне на Стусові розгорнені порівняння, приміром, у віршах "Мов ящірка..." або "Той бідний виквіт...", а також на його барокково-екстатичні нагнітання близькозначних слів у віршах "Вона лежить..." або "Негода вже нитку...". Вони вимагали б занадто довгого цитування.
Плекання поетистичности в творах Стуса не тільки потреба душі, але й свідома технічна програма. Деякі дрібниці суто граматичного характеру зраджують це. Обмежуся на одному прикладі: вживання кличної форми. У сучасній українській мові клична форма виходить поволі з ужитку, за винятком часто вживаних слів типу мамо, сестро, тату, брате, друже... Зокрема в назвах не-осіб клична форма вживається чимраз менше. Стус удається до кличної форми дуже систематично, здається, без жадного відхилення. Але один деталь показує, що це в нього не жива форма. У кличній формі наголос не падає звичайно на останній склад, а відтягається ближче до початку слова, як от сестра?, але се?стро, земля?, але зе?мле, весна?, але ве?сно. У Стуса послідовно наголос лишається на кінці. Він пише, - кілька прикладів з дуже багатьох: "По людях, бідо, не по лісі", "Це ти, це ти, ясна водо" або "Вітчизно, Матере, Жоно!", де кличні форми можна читати тільки як бідо?, водо?, жоно?. (Штучна й сама форма матере, пор. в іншій поезії зовсім правильне "О пресвята моя, зигзице-мати!). Подібні спостереження можна було б зробити щодо вживання дієприкметників на -лий ("Себе пригадалий вогонь"!).
Та поетистичний Стус не ввесь Стус. Ось фантасмагорія про чергу по ями на похорон:
І де його було дочекатися, коли полізло
стільки горлохватів -
той інвалід першої групи, в того право,
а в тієї немовля на руках, а той просто так -
зранку залляв сліпи і суне, куди втрапить -
байдуже, за капустою чи по смерть.
Вільний вірш, шматки вуличних розмов, вульгаризми, живі інтонації - перед нами нібиінший поет. У кількох випадках навіть вільний вірш стає тісним, щоб схопити натуралістичні деталі й базарно-вуличну мову, і тоді в збірці поезій знаходимо кусні тільки злегка ритмізованої прози. Бувають ще схрещення двох манер, де в контрасті особливо виопуклюється їхня протиставленість. Такий вірш про Львів, що закінчується рядками -
Бо пусто, і голо, і чорно довкруг,
бо порожньо, чорно і голо
заходить тепер за останній свій круг
вогнення, як грім, покотьоло.
Задосить напастей, весела поро
опровесни - ти нескінченне,
боюсь, обіп'ється гаряче перо
од праісторичного щему,
ввижається білий, як смерть, гробовець,
зриваються вгору собори,
і хай би вам грець, і хай би вам грець,
всі завтра, всі нині, всі вчора.
Поети шістдесятих років - Голобородько, Вінграновський, Костенко, Драч та інші, як і їхні однолітки в російській поезії, принесли в своїй творчості помітний нахил до "депоетизації поезії" або, коли хочете, до поетизації позірно непоетичного. У цьому сенсі Стус - людина свого покоління. Вирізняє його й прокладає міст між двома його манерами його підкреслено, виразно відчутна напруга, екстатичність. Тому його поетистичний стиль веде до молитви, його антипоетистичний стиль до химерного гротеску. А своє власне місце в розвитку стилів української поезії Стус знаходить у
Loading...

 
 

Цікаве