WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і творчий шлях Василя Стуса - Реферат

Життя і творчий шлях Василя Стуса - Реферат

але не тотожність поетичної структури. Від ритмів до образів, від композиції поетичного твору до звукової інструментації - в усьому Стус од Шевченка не залежний, коли хочете - ні від кого не залежний. Шевченко для нього - як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією. Разом з тим і, може, саме тому він - тільки він і його вірш - тільки його.
Колись Драгоманов сказав, що можна було б писати дві історії української літератури - історію, базовану на творах, приступних читачеві, опублікованих, і другу, його словами, історію "пропавших" творів - загублених у рукописі по в'язницях, засланнях, у цензурних сховищах, у знищених або нерозібраних приватних архівах. У наш час можна було б писати й третю історію української літератури - історію тюремної літератури (яка й собі, додамо, ділилася б на твори збережені і твори втрачені).
Поезія Павла Грабовського - про неї тут уже була коротка згадка - цілком належала й далі належить до історії в'язничних писань. У нашому сприйманні вона вкладається в три катрени, решта - це їхні варіяції:
Заліза вічні наді мною...
Гнітить мертвота... сум та сум...
Вагуча пітьма пеленою
Щораз ляга на скутий ум.
Куди не піткнешся - панують кайдани;
То де вже спокою нам ждать?
Як щирі народу свого громадяни
За край ми повинні гадать!
Що кайдани та напасти?
Годі потурать...
За братів нам доля пасти,
За сестер вмирать!
(Цитати взято з трьох окремих віршів, але так само вони могли б бути одним).
Гірка іронія полягає в тому, що від Грабовського до Стуса в'язнична поезія удосконалилася неймовірно. (Вона була високо досконала в своєму початку: Шевченко). Замість одноманітних, а до того ще й невитриманих ритмів, замість штампованих образів-алегорій маємо тепер досконалу ритмічну організацію, рухаємося серед образів високої емоційної напруги й неперевершеної оригінальности. Ще важливіше: від стогонів змученого тіла й духу ми перейшли до філософії, яка виходить далеко поза межі біографічного й політичного. Такі поезії Стуса, як "За читанням Ясунарі Кавабати" або "Вона лежить, як зібгана вода", можуть стояти на почесному місці поруч найкращих перлин світової лірики нашого часу зовсім незалежно від біографії автора. Вони проривають межі історії тюремної літератури, межі історії української літератури, вони належать до літератури світової.
Парадоксально, але правда: героїчна біографія Стуса сьогодні стоїть на перешкоді розумінню його як поета. За літературним словом ми шукаємо і знаходимо образ чесности й непохитности людини. Це зрозуміло й виправдано в сьогоднішніх обставинах. Але не треба забувати про інше, не тільки українське, а й загальнолюдське, не тільки часове, а й тривале в поезії Стуса. У нього самого можна знайти окреслення обох цих аспектів. Про один він пише -
Це туга. Так. Моя далека туга -
відбігла, ніби сука, стрімголов
од попелища серця. Виє здалека.
Про друге:
Перестороги радости ласкаві
і предковічні начування лих.
Чи був би Стус щасливий в іншому суспільстві, поза колючими дротами малої й великої зон? Мабуть, ні. Звичайно, він не був би запроторений до "виправно-трудових колоній", ніхто не конфіскував би його поезій, не наглядали б кожний його крок. Але досконалих суспільств нема, і поетове серце кровоточило б на кожну особисто-людську й національну несправедливість і будувало б пекло для самого себе. Така вже Стусова вдача, така, можливо, й місія поета, кожного справжнього поета.
Минуть десятиліття. Не буде образу Стуса як особи, не буде його розпинателів, не буде його теперішніх критиків. Дисидентство вивчатимуть у школах з нудних підручників історії і історії літератури, і школярі потай позіхатимуть під розповідь учителя про в'язниці і смерть Стуса, як сьогодні вони позіхають, слухаючи про каторжні роки Грабовського. Будуть інші проблеми і інші злоби дня. Але надовго лишиться універсальне, майстерне і щире в поезії Стуса:
Розпросторся, душе моя,
на чотири татамі
і не кулься від нагая
і не крийся руками.
Хай у тебе є дві межі,
та середина - справжня.
Листопад - 3 грудня 1984 -
Вересень 1985
Нью-Йорк
Юрій ШЕВЕЛЬОВ
(За книгою "Українське слово" - Т. 3. - К., 1994.)
ВАСИЛЬ СТУС
(1938 - 1985)
Передчуття, ні, впевненість в тому, що йому "віддасться в славі", утвердилось у двадцятилітньому юнакові тоді, коли він закінчував українське відділення історико-філологічного факультету Донецького державного педагогічного інституту. Відкривалися неозорі дороги, далекі та світлі шляхи. Він вимріює, хоча й не признається самому собі в тому - щоб не наврочити, не сполохати долю, - для себе літературне покликання. Можливо, літературного критика, історика літератури, перекладача... Потаємна,глибинна мрія про себе як про поета ховалася далеко. "Спрацьовувала" селянська звичка не поспішати ділити те, чого ще не виростив.
А народився Василь Семенович Стус (бо ж ідеться про нього) у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області 8 січня 1938 року в родині селянина. По закінченні інституту вчителював якийсь час на Кіровоградщині, поблизу Гайворона, потім - служба в Радянській Армії. "Там витеплів душею, звільнився від студентського схимництва. Армія - прискорила. Почувся мужчиною.
Вірші, звичайно, майже не писалися, оскільки на плечах - погони", - згадував Василь Стус у "Двох словах читачеві".
Післяармійський час він вважав часом поезії, творчої реалізації засвоєних ще в студентстві та в армії поетичних уроків М. Рильського, Е. Верхарна, М. Бажана, В. Свідзинського, захоплення поезією Б. Пастернака (не безневинного на той час), великої систематичної праці над собою, над творчим переосмисленням дійсності з метою перекладу поезії Гете і Рільке, Унгаретті і Квазімодо... В 1961 - 1963 роках учителює в Горлівці, з березня 1963-го працює літературним редактором газети "Соціалістичний Донбас". У цьому ж, 1963 році вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР по спеціальності "Теорія літератури". Тема його дисертації - "Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі сучасної прози)".
Приваблює молодого дослідника "густа", психологічно "в'язка", з глибинними філософськими течіями, з морально-альтернативними позиціями її творців проза - Л. Толстого і В. Стефаника, Е. Хемінгуея і М. Пруста, А. Камю і В. Фолкнера. Уважно приглядається до поезії - передусім до молодої української поезії, яка на початку 60-х років з особливою розкутістю образного самовираження заговорила про пережите нашим народом і висловила сподівання на розширення горизонтів суспільної правди, справедливості, демократії. Високо цінує поезію В. Голобородька, М. Вінграновського, Л. Кисельова, Л. Костенко, зацікавлюється дебютами М. Воробйова, В Кордуна. Сам В. Стус пише багато, особливо вірші, але друкується рідко, бо побоюється і критики, а головне - прагне домогтися органічного злиття ліричного, епічного і драматичного начал. Та вже навіть тоді, коли склалася збірка власних поезій, коли вже "Дніпро", "Вітчизна" і "Літературна Україна" подали
Loading...

 
 

Цікаве