WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вивчення творчості П.Куліша в середній школі - Дипломна робота

Вивчення творчості П.Куліша в середній школі - Дипломна робота

звичаєм, вважав, що для повного щастявистачить тільки його любові. Жінка ж повинна полюбити потім. Так, у поводженні з Лесею він лицар по-своєму. Надзвичайно життєдіяльний, він завжди з пригодами, дещо бунтарської і химерної вдачі. Але завжди хоробрий лицар, а козацька честь для нього - це все. "Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж вдвох на одного", - говорить він побратимові - чорногорцеві, коли той вмовляє його стріляти в Петра Шраменка, у котрого в руках лише шабля.
Петро ж, - "орел, не козак". Мужність, хоробрість його вражають навіть старих козаків. "Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж пан-отця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю захаляти".
А ще повчимось у нього благородності. Від Лесі він хоче взаємної любові, б'ється з Кирилом, коли той викрав дівчину, не на життя, а на смерть. Одне лише скажеш: "Це справжній, щирий, чесний і сміливий козак-лицар".
Будьмо ж і ми лицарями, любімо свою Україну, бережімо її незалежність.
І ще один варіант учнівського твору.
Показ козацького лицарства в романі
П.Куліша "Чорна Рада".
Кобзо, моя непорочна утіха!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха, -
болісно й притишено відлунюють в моїй пам'яті Кулішеві слова. Дарма, що я мало читав його поезій, але ті декілька та історичний роман "Чорна Рада" переконують: Пантелеймон Куліш по-справжньому любив свій народ, знав минуле рідного краю, його історію. А та щира українська мамина пісня (жінки неписьменної) не блудила сиротою світом. Йшла вона поруч з її сином складною життєвою дорогою, прищеплюючи любов до України навіки.
Пантелеймон Куліш… Його старались від нас відгородити, залишити самотнім і забутим. Згадую і п'ятидесятиліття його діяльності, без ювілейних гімнів і од, без слова подяки. Заживо забутий … Як неприємно і боляче згадувати мені. А як же важко було йому, подвижникові на ниві української культури. Він залишався патріотом, а ще лицарем.. І це серед насмішок, глузувань і брехні.
Отож погортаю сторінки роману "Чорна Рада ", щоб підняти в собі дух козацького лицарства і переконатись, чи люблю я Україну так, як він, та заодно загляну в історичне минуле свого народу.
На мене враз війнуло чимось зовні непомітним, але таким душевно близьким і водночас болючим. Я побачив Україну, на жаль ту Україну, яка в останні роки життя Богдана Хмельницького потрапила в політичний капкан, і боролася не на життя, а на смерть, але уподібнювалась скорпіонові, який замість того, щоб жалити нападників, смертельно жалив сам себе. "Україну розідрали надвоє: одну часть через недоляшка Тетерю, незабаром візьмуть в свої лапи ляхи, а друга сама по собі перевернеться кат знає на що".
Справді, Богдан Хмельницький створив державу, а після його смерті утворилися політичні групи з різними орієнтаціями. Ніжинська ж рада 1663 року була переломним моментом у занепаді української державності. Бачу П.Куліша майже в кожному розділі роману.
Відчуваю, як болить авторові кожна історична помилка, який тягар всенародної вини бере він на свої плечі. Боротьба за гетьманування надзвичайно гостра. А чом би й ні! Претендентів було троє: Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький, а булава одна. А як хочеться запитати їх: любили вони Україну чи лиш гетьманську булаву? Адже історія не раз вчила українців об'єднуватись в здобутті незалежності, але вони завжди виявлялися поганими учнями. А як же народ? І чомусь захотілось зустрітись з простими людьми. Ось Кулішів Кобзар - це не старець і не жебрак, а патріот, воїн Божий, ходяча совість народу. Як же він реагує на події?
Кобзар не приходить на Ніжинську раду, але після неї виринає, наче з забуття, на Черевановому хуторі. Виконуючи думи та історичні пісні, сумує за долею України, та ще й виліковує козакам рани.
І тут мимоволі я зустрічаюся з байдужим та багатим хуторянином Михайлом Череванем. Це один з представників заможного козацтва. "А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити?" - признається він. А поруч з ним зрадник Матвій Гвинтовка та патріот-фанатик полковник Іван Шрам. Як би там не було, у козацької шляхти завжди священними були поняття доблесті, лицарства, бойового побратимтсва. Як же ставляться вони до цих принципів?
Переконався цілком, що поняття України як батьківщини існує тільки для Шрама. А для Череваня хутір на ймення Хмарище - це його Україна. Власне багатство, високий титул, розкіш, а не Україна - це весь "патріотизм" Гвинтовки.
Задумуюсь: чому ж Пантелеймон Куліш зумисне вибрав ганебний, а не героїчний момент в історії України?
Та треба ж нас якось навчити любити свій народ, свою землю, примусити зрозуміти, що розрізненість і міжусобиці гублять державу!
Я не шукаю більше зустрічі з козацькою шляхтою, ні. Лише хочу низько вклонитись полковнику Шрамові. Як він хотів об'єднати обидва береги Дніпрові під одну Сомкову булаву. Тому й приїхав на Лівобережжя. Чесний і скромний, не терпить зради, "не раз дзвонив старий Шрам шаблею".
"Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани", - говорить Шрам.
За вдачею гарячий чоловік, "… по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих ранах на виду - старий козарлюга." Ось у кого можна повчитися ще й справжнього козацького лицарства.
Гідний батька і його син Петро, щирий, чесний, сміливий. Справжній козак - лицар! Радів за нього, коли бився за Лесю з Кирилом не на життя, а на смерть.
Радіє душа: це справжні українці. Ота крихта доброго начала дає про себе знати навіть таким пропащим людям, як Брюховецький. Так, це політичний авантюрист, безчесна фальшива людина. Він вже готовий вбити Сомка у бою, але щось утримує його зарізати безоружного, зв'язаного гетьмана, і він шукає найманого вбивцю. Можливо, хоч тут заговорила в ньому народна мораль українця?
Так, народна мудрість говорить: на помилках ми вчимося. Але хай буде менше історичних помилок, хай не гинуть через них люди.
Будьмо ж лицарями, любімо свою Україну, бережімо її незалежність!
Хіба ж не це нам хотів сказати Пантелеймон Куліш?
Зміст
Вступ...................................................................................................................3
Розділ І. Сторінки життєпису Пантелеймона Куліша на шкільному уроці.7
Розділ ІІ. Вивчення прозових творів Пантелеймона Куліша у школі.........17
Розділ ІІІ. Особливості вивчення поезії Пантелеймона Куліша в школі....49
Висновки............................................................................................................64
Література..........................................................................................................66
Додатки..............................................................................................................68
Loading...

 
 

Цікаве