WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Миколи Зерова - Реферат

Життєвий і творчий шлях Миколи Зерова - Реферат

обговоренні літературних та політичних проблем, хоча крен саме в літературну сферу переважає.
У травні 1914 року М. Зеров блискуче захищає курсову роботу "Літопис Грабняки як історичне джерело і літературна пам'ятка", але при університеті його не залишають - дався взнаки брак постійного керівника. Правда, голова державної комісії професор-латиніст А. Грушка намагався на цьому наполягти, бачачи унікальніздібності студента. Але нічого в нього не вийшло, та й, мабуть, діяльність Зерова в українській громаді, його публічні виступи не залишилися непоміченими університецьким начальством.
Одне слово, Микола Зеров їде вчителювати до Злотопільської гімназії. Це була глуха провінція. Єдине, що згладжувало прикрість периферійного "небуття" - викладання латини, в яку Зеров був буквально закоханий.
У 1917 році йому вдається вирватися з провінційної задушливості - Зеров бере участь як один із секретарів і як член редакційного комітету друкованого органу в Першому (квітень) і Другому (серпень) Всеукраїнський учительських з'їздах. Через кілька його виступів наскрізною лінією проходить турбота про покращення освітньої справи на Україні. Він настільки перейнятий проблемами організаційними, що здається, назавжди порине в шкільну справу.
Конструктивні думки, очевидно, не залишилися непоміченими - з вересня 1917 року М. Зеров працює вчителем Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, де викладає латинь і секретарює в педагогічній раді. В ньому прокидається науковець, літературний критик.
Він читає ряд суто літературознавчих лекцій, а з початку 1918 року активно виступає як літературний критик на сторінках журналу "Книгар". І виявляється, М. Зеров мав не тільки пропозиції по вдосконаленню шкільної освіти, але й чітко бачив завдання, які пекуче поставили на порядок денний розвитку української літератури.
У долі Миколи Зерова відбуваються істотні зміни. 13 лютого 1920 року він одружується з Софією Лободою - починається новий етап життя. Він серйозно думає про планомірну наукову працю. 2 травня Зерова обирають дійсним членом філологічної секції Українського наукового товариства.
Того ж року виходять підготовлені ним книжки "Антологія римської поезії" та "Нова українська поезія", - помітні віхи тогочасного літературного життя.
Проте влітку М. Зеров тяжко перехворів на черевний тиф. Рік видався неврожайним, місту загрожував голод. Аж раптом у Києві об'явився директор Баришівської соціально-економічної школи Микола Сімашкевич, котрий запросив М. Зерова на роботу викладачем української літератури та історії. Правда, вийшло так, що він ще й учив усіх бажаючих і своєї улюбленої латини, хоча вона як предмет, непотрібний пролетаріатові, була скасована для викладання по всіх навчальних закладах.
Платили вчителям - мізер, зате видавали натуру (харчі, паливо, гас), що на час економічної розрухи і невпевненості виглядала значно твердішою "валютою". І саме це дало змогу більш-менш забезпечено перебути тяжкі літа.
М. Зеров не тільки виголошував доповідь в київській підготовленій аудиторії або брав участь у різних фахових обговореннях, а й часто виступав
перед простою баришівською громадою - і завжди з незмінним успіхом.
Ясна річ, М. Зеров прагнув повернутися до Києва, де поле і викладацької, і наукової діяльності було значно ширшим.
Нарешті, у вересні 1923 року його запрошують на роботу професором української літератури до Київського інституту народної освіти. З 1 жовтня він розпочав тут свої лекції, про які згодом ходитимуть пишні легенди.
Одночасно він - професор української літератури в Київських кооперативному технікумі та другій торговопромисловій школі. На ці факти варто звернути увагу сьогодні. У 20-ті роки широко практикувалося залучення найповажнішої професури до викладання української літератури навіть у таких, далеких від філології, закладах. Крім них, М. Зеров у різний час викладає також у Київському археологічному інституті, в залізничому технікумі, Інституті лінгвістичої освіти, у вечірньому освітянському університеті. Додамо сюди численні курси та семінари, і тоді збагнемо величезний обсяг роботи, здійсненої М. Зеровим на освітянській ниві. Й скрізь його лекції мали колосальний успіх, слухати їх приходили студенти з інших курсів і навіть з інших вузів та технікумів.
Цей рік ознаменований для М. Зерова й виходом у світ його вимріяної "Камени". Задум визрівав давно, автор ділився ним у листах до М. Рильського, П. Филиповича, М. Хвильового, П. Тичини, а першому навіть надсилав рукопис майбутньої книжки.
У "Камену", окрім перекладів з давньоримських поетів та з Ж. Ередіа, автор включив одинадцять своїх сонетів та вісім александрійських віршів. "Дебютантові" виповнилося тридцять чотири роки. На той час він уже перейшов смугу розважально-бурлексного віршування та пересмішницько-імітаційних екзерсисів, "переварив" у собі певні символістичні впливи і, зрештою, взагалі самоозначився у ставленні до своєї поезії. Виявлена Миколою Зеровим наполегливість при виданні "Камени" свідчить, що він вірив Музі - хай і постійно сумнівався в естетичній цінності своїх віршів.
Він належить до поетів, які буквально копіюють реально побачене або точно відтворюють знане, але внутрішня напруга висловлюваної думки настільки висока, асоціативна спроможність образів до такої міри потужна, що неминуче викликає поетично містке узагальнення.
М. Зеров володів дивовижною здатністю поєднувати заземлену конкретику своїх описів із філософської глибини узагальненнями. У його поетичному мікросвіті водночас вміщається макростів тисячолітньої культури. Можна лише подивуватися, з якою невимушеною природністю співіснують думки ("Сагою дивною, без демена й весла, Ми пропливали вдвох, я й чарівник Вергілій"). Душа поета повно вбирає в себе те, що для іншого не більше, ніж знак минулого. Навіть звичайнісінькі дороги в закурених полтавських полях для чутливої душі відкривають магічний зв'язок часів і поколінь, нерозтрачуваний потенціал людської спільності:
Я знаю їх - мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений світ,
Мов співи давнини повноголосі.
У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх душах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішнянських "куч".
Досі ми переважно вели мову про вірші різних років, де фокусувалася ця одна з центральних ідей творчості Миколи Зерова. Проте, звісно, еволюцію його як поета можна визначити й у часі. Тож 1924 року вийшла його книжка "Камена", куди автор включив 19 оригінальних віршів. І відразу стало очевидним, що українській літературі відкрився великий
Loading...

 
 

Цікаве