WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Епічність прози Сави Божка - Реферат

Епічність прози Сави Божка - Реферат

спільність, що характеризується поетичністю душі, схильністю до граничних експресивних виявів, емоційно-розумового максималізму, сентиментальних поривань. Європейці ж (брати Наймани та їхній світ) живуть за іншими канонами: ділового розрахунку, матеріального зиску, конкретних вивірених дій.
У романі є ще один важливий образ, на розвитку якого й побудована, власне, романна дія. Це - степ. Н.Чухонцева й С.Тарабура слушно зазначають: "Як засвідчує вже назва роману, образ степу відіграє виняткову роль у його художній структурі. Образ цей багатогранний і поліфункціональний. Степ у творі - не стільки пейзажне тло, на якому розгортається події, скільки жива й одухотворенна стихія, в зображенні якої відбилося пантеїстичне світовідчуття автора. З погляду філософського, у романі два головні герої - степ і людина" ( 7 , 94).
Розвиваючи цю думку, варто її уточнити: у романі дві узагальнені дійові особи - степова природа й людина. Доцільно також наголосити на тому, що письменник зображує їх у різних концептуальних ракурсах.
С.Божко підкреслено романтизує природу, поетичними малюнками й ритмікою передає буття українського степу. Письменник помітно міфологізує долю й характер степової природи. Персонажів же твору, навпаки, він часто деідеалізує, дегероїзує, художніми фактами, виразними реаліями, авторськими публіцистичними міркуваннями висвітлює приховане, темне в людських натурах, аномальне в сталих звичаях, поведінкових традиціях, що особливо відчутно на сторінках "Чабанського віку".
Протягом усієї романної дії С.Божко розглядає проблеми "природа й вічність", "степова природа й цивілізація", "роль людини у житті степу".
Природа у романі "В степах" - цілісна та велична, людина - складна та непередбачена. Природне у творі є віковічним, людське - мінливим. Природа у С.Божка - це органіка матерії та духу, сенс єдності живого й неживого, людина у письменника - носій і творець історичних векторів цивілізації, ускладненої та суперечливої свідомості. Природа у творі - це завершеність краси, людина - частка природи, що прагне (на рівні підсвідомості, поривань, різноманітних перетворень) рухатися до цієї завершеності в красі.
Романіст синтезує категорії природи й людини в ще одній важливій проблемі - "природа людини" й показує, що вона (природа людини) значно драматичніша за навколишню степову дійсність.
Сава Божко часто змальовує степ - у степових пейзажах, картинах, історичних екскурсах. Степ - і в символіко-національному вимірі, і як конкретна геоетнічна, геофілософська реальність - складає основу духовної та естетичної сутності письменницького світовідчуття, це незамінна константа його світорозуміння. Так, на початку роману (в першому розділі "Гей, гей, чабарні") С.Божко подає таку ліричну й персоніфіковану картину:
"... Ночі осінні в степу довгі й зажурені. Зірки де-не-де виглядають з-за хмар, а коли ці насунуть темною завісою, тоді всюди чорніє рівний смуток. Серед чорної мли, коли помітно вогник, - то щастя. Це - коли тихо; тоді говорить степ сам із собою. А коли вітер прискорює ходу, і коли він біжить або мчить, як і вдень, тоді шипіння переходить у тонке й жалібне дзеленчання. Уночі його чути далеко, далеко!..
Одірваний сухий листок кукурудзи чіпляється за соняшник і вже не шелестить, а ребром супроти вітру голосить-плаче. Цей плач нагадує плач чайки осінньої перелітної...
Серед темної мли з безмежної темряви випливають тіні чорного степового смутку. І восени, коли завмирають птахи й степові комахи, коли навіть осінні гості степів цвіркуни не тягнуть свого безконечного сюрчання, тоді голос степу в подиху безмежних ланів і осінньому шелесті плете степові легенди.
Це так щороку. Це так завжди" ( 2 , 15 - 16).
Одразу ж після цього малюнку українського степу, виконаного в річищі імпресіоністичної стилістики, з ритмізованими інверсіями, пастельної пластикою, настояного на елегійній мелодійності,письменник подає масштабні образи-проекції, що відрізняються широким історико-культурним ґатунком. Він змальовує по-історичному романтичний характер степу й степового життя. З допомогою історичних ретроспекцій, публіцистичних узагальнень, конкретних образних картин С.Божко передає тисячолітню долю українського степу, степовиків і людини в степу. Романіст з підкресленою епічністю розповідає про історичні та сучасні процеси, що відбувалися й відбуваються на українському сході та півдні. Паністоричне охоплення, паністоричне відчуття степової та життєвої стихії є домінантним у творі.
Далі у першому розділі знаходимо:
"Але степ поза людьми - ніщо. Ні до чого його сумні звуки, шелест осінніх легенд, ані пахощі весняних рун зелених.
Нема степової краси, коли через безмежну широчінь не стелеться гадюкою Чумацький шлях з вагонами-возами та волами-паротягами українського середньовіччя.
Степ - не степ, коли буйна трава не хилиться під копитами скіфських, гунських та татарських коней, коли пахощі степові не наповнюють людських грудей.
Ані пейзажі та мелодії, ані фауна та флора поза людиною не зафарбовують степу.
Спів жайворонка був би простим коливанням частини світової матерії, коли б цей спів-дзвінок, чуваний не раз людиною, не передавався їй щороку з покоління в покоління, як побутова традиція. Цей спів - сигнал степовикові (скіфові, слов'янину-полянинові чи українцеві-хліборобові) про грядущу весну, про початок трудової меси, про новий цикл одвічної боротьби.
Рік за роком, десяток за десятком, тисяча за сотнею, і так завжди - степ: музика й боротьба" ( 2, 16).
У цьому, другому, "степовому" фрагменті з роману "В степах" засвідчує себе нова якість письменницького мислення. Тут уже рельєфно розгортається синкретичний стиль С.Божка - епічність слова поєднується з романтичністю пафосу, прониклива лірика переходить у патетичну філософічність, зникає межа між панорамною публіцистичністю та поезією у прозі, журналістський стиль стає ознакою художності.
У другому уривку - майже увесь Сава Божко: предметно спостерігаючий, образно описуючий, глибоко аналізуючий, масштабно узагальнюючий. Тому в романіста внутрішньо, стилістично й художньо узгоджуються "шелест осінніх легенд" і "воли-паротяги", "фауна та флора" і "українське середньовіччя", "степовик" і "частина світової матерії", "Чумацький шлях" і "трудова меса". Він і навколишній світ (історичний, сучасний, вічний) сприймає як різноманітну, строкату, синкретичну цільність і доцільність. І говорить словом, образно-понятійно-публіцистичним словом одразу про світ, про увесь синкретичний світ.
У художній манері С.Божка поєднуються суто художня дійсність (те, що традиційно називається "мисленням образами") й публіцистично-журналістське мовлення (використання газетної стилістики, журналістської образності, логічних суджень, прямо

 
 

Цікаве

Загрузка...