WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тема науки і освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження. - Реферат

Тема науки і освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження. - Реферат

Конашевича-Сагайдачного, гетьмана війська його королівської милості Запорозького" (1622). У дев'ятнадцяти віршових декламаціях, виголошених "спудеями" Київської братської школи на похоронах гетьмана, постає образ мужньої, благородної, мудрої та високоосвіченої людини, захисника вітчизни, який щиро піклувався про стан науки та освіти в Україні.
Описуючи сторінки біографії прославленого гетьмана, Касіян Сакович багато уваги приділяє його навчанню в Острозі, звідки почалася його дорoга до "наук поштивих". Автор не обминає нагоди прославити благочестивих князів Острозьких, які дбали про матеріальний стан Острозької школи, робили все необхідне, щоб у ній процвітали науки, щоб здібна молодь здобувала тут знання і приносила користь рідній землі. Поет наголошує на тому, що, ставши гетьманом війська запорозького, Сагайдачний постійно цікавився проблемами науки та освіти, надавав матеріальну підтримку братствам, церквам, разом з усім своїм військом записався до Київського братства. Смертельно поранений під Хотином, гетьман заповів своє майно Київському та Львівському братствам і їх школам, про що Касіян Сакович так пише у своїх "Віршах…":
Всю маєтність розділив: дещо на шпиталь,
Церквам і монастирям, школам дав немало [2, ІІ, 243].
Кілька тисяч братчикам він офірував,
Щоб фундація наук там була жадав [2, ІІ, 246].
Так зі сторінок поетичного твору постає образ високоосвіченої, інтелігентної людини, патріота своєї землі і щедрого мецената.
Увагу багатьох поетів XVII століття привертала також постать архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили, який відіграв велику роль у розвитку вітчизняної освіти, науки, культури і церковного життя. Його сучасники, насамперед професори і студенти заснованого ним колегіуму, високо цінували діяльність свого патрона, писали на його честь панегіричні твори. Найвідоміший з них - "Евхаристеріон, або Вдячність…" (1632), автором якого був Софроній Почаський, колишній учень Київської братської школи, пізніше - ректор Києво-Могилянського колегіуму.
Основна мета панегірика - прославлення освіти, науки і мистецтва, виголошення вдячності фундатору шкіл Петрові Могилі, оспівування героїчного минулого і сучасного преславної Роксоланії-України.
У прозовій присвяті "пастирю, патрону і фундатору" школи поет захоплено і красномовно говорить про розширення й удосконалення освіти в Україні, розвиток наук. "Королева наук Мінерва православно-католицька, - пише він, звертаючись до свого патрона, - до того часу не дуже плодовита (за великими навальностями і штурмами од виродків соборної церкви, матері нашої), вродила з ласки і промислу Божого чимале гроно в православній науці православних синів" [2, ІІ, 268]. Найпочесніший і найславетніший з-поміж них, на думку автора, - Петро Могила, бо він "зі злотом разом себе Мінерві тій оддав". Прославляючи свого патрона, поет порівнює його з золотом між рудами, з діамантом між камінням. Він особливо підкреслює велику любов архімандрита до науки, його турботу про школи й освіту народу: "О воістинно золотом єси, якщо золотом погорджуєш, а православно-католицьку науку любиш. Єси і діамантом, якщо заради шкіл перепони долаєш і клопотів терпеливо зазнаєш" [2, ІІ, 268].
Панегірик Софронія Почаського складається з двох великих частин. Перша з них має вишукану барокову назву "Гелікон, тобто Сад умілості перший, який має в собі вісім коренів вільних наук, найпочеснішим його милістю паном вітцем кир Петром Могилою в Росії наново фундований". За грецькою міфологією, Геліконом називається гора, на якій нібито жили музи, а води з геліконських джерел викликали у поетів творче натхнення. У панегірику він означає сад "восьми вільних наук", що плекався в західноєвропейських учбових закладах, був запозичений для лаврської школи та роз'яснює суть навчальних дисциплін. Перший "корінь" із них - граматика, що учить слів і мови; другий - риторика, що вчить слів і красномовства; третій - діалектика, яка вчить розумного пізнання світу; четвертий - арифметика, яка навчає лічби; п'ятий - музика і співи; шостий - геометрія, що вчить "землю розміряти"; сьомий - астрономія, вона вчить "рухів небесних", а корінь і вінець усіх наук - теологія, що учить мудрості "Божих слів". Кожній із цих наук дається докладніша характеристика, відзначається важливість для "роксоланів". Закінчується перша частина вдячністю фундаторові школи Петрові Могилі за його любов до науки. Поет переконаний, що "сотворитель" нагородить його "по смерті в небесному панстві".
Другу частину віршованого панегірика Петрові Могилі названо "Парнас, або Сад умілості другий…". Тут Парнас і дев'ять його муз уподібнено дев'ятьом "вільним наукам", дев'ятьом "цвіченіям", або вправам, та Аполлону, покровителю мистецтва і муз. Кожній із муз давньогрецької міфології, або "літорослям наук", які вивчалися в школі, дається відповідна характеристика. Так, Кліо - "то є вправи в читанні історій", Мельпомена - "вправи в писанні віршів смутних і жалібних", тобто трагедій; Уранія - "навчання у вправності звіздарській", або вивчення астрономії; Каліопа - "вправи в писанні високих і поважних речей", або вивчення епічної й героїчної поезії та виголошення промов-орацій; Полігімнія - "вправи в швидкому запам'ятовуванні багатьох речей"; Талія - "вправи в писанні веселих віршів", себто комедій та ідилій; Евтерпа - "вправляння у співах"; терпсіхора - вправи з танцю й хорового співу з інструментальним супроводом; Ерато - "вправи в умильному співі", або вправи у складанні любовної поезії. А завершує "літоросль" "цвіт і оздоба всіх наук і умінь" бог Аполлон.
Таким чином, твір Софронія Почаського подає розгорнуту картину системи навчання в тогочасних вищих освітніх закладах України та свідчить про широкий розвиток гуманітарної науки, яка у XVI-XVII століттях досягла загальноєвропейського рівня.
Загалом у творах українських письменників епохи Відродження знайшли втілення нові гуманістичні погляди на науку й освіту як важливі чинники формування людської особистості, розвитку суспільного прогресу. Письменники-гуманісти звеличили культурно-освітніх діячів своєї епохи, опікунів науки й освіти; проголосили мудрість, знання вищим мірилом цінності людини. У їх творах утверджується думка про необхідність широкого розвитку науки й освіти на національному ґрунті, з урахуванням багатого історичного досвіду; підкреслюється необхідність заснування шкіл, фундування друкарень. Сповнені патріотичного пафосу, любові до науки й освіти, твори українських гуманістів XVI-XVII століть сприяли розвитку духовної культури України, формуванню національної свідомості, що мало велике прогресивне значення.
Література
1. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К.: Абрис, 1994. - 288 с.
2. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. У 2-х ч. - К.: Наук. думка, Основи, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве