WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тема науки і освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження. - Реферат

Тема науки і освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження. - Реферат

далі, полягає також у тому, що він "дику й непогамовану Сарматію (йдеться про польські та українські землі. - Л.С.) тим світлом наук також просвітив" [2, І, 183].Завдяки науці раніше дикий і неосвічений польський народ "полагіднішав і став більш освіченим" [2, І, 183]. Своєю науково-освітньою діяльністю король Ягелон переконав сучасників, що "нема нічого кращого за освіту й науку і, навпаки, нічого ганебнішого за людину, дику й неосвічену" [2, І, 183].
Благородні починання свого прославленого батька в галузі науки, освіти та виховання продовжив його син Казимир, батько Сигізмунда. Як мудрий король і наставник, він був переконаний, що життя його дітей у майбутньому залежить від науки і належного виховання у дитинстві. Тому своїм синам він призначив мудрого і досвідченого вчителя та наставника, яким був їх земляк, поляк Ян Длугош. На цьому факті письменник особливо акцентує увагу читачів, переконуючи у перевагах національно-патріотичного навчання і виховання. "Адже правду кажуть,- розмірковує він,- що насіння, коли у чужу землю потрапляє, втрачає свою силу й часто до іншого виду переходить… Тому Казимир, пам'ятаючи, що народив королів не для італійців, не для греків і не для індійців, а для поляків, пильно дбав, щоб найперший їх хист ніхто, крім поляка, не розвивав" [2, І, 188].
Автор підкреслює, що завдяки наукам, про які найбільше дбали в домі короля Казимира, він здобув повагу всіх сусідніх народів і держав. Король Казимир був щасливий своїми нащадками, а Польща благословенна їх талантами і чеснотами. З цього приводу Станіслав Оріховський справедливо зауважує, що "чесноти прищеплювалися королівською владою через поширення наук, а вже ці останні несли і славу, і честь" [2, І, 189]. Так письменник-гуманіст підводить читача до думки про домінуючу роль науки й освіти не лише у формуванні національної еліти, а й загалом у вихованні молоді.
Серед найголовніших чеснот, притаманних королеві Сигізмунду Ягелону, Станіслав Оріховський на перше місце ставить мудрість. Вона проявилася в тому, що король "до останнього подиху нічого так не прагнув, як щоб держава міцніла в мирі талантами, дужчала науками, славилась освітою і благочестям" [2, І, 197]. За це письменник-гуманіст прославляє свого мудрого правителя. Звертаючись до сучасників, він пише: "Науки, яких ви спізнали завдяки йому, волають про його безсмертя" [2, І, 197].
Про місце науки й освіти у своєму особистому житті Станіслав Оріховський пише в автобіографічному "Листі до Яна Франціска Коммендоні про себе самого", датованому 1564 роком [2, I, 405-416]. Описуючи власне життя, письменник-публіцист показує, який вплив на формування його особистості мало навчання за кордоном (в університетах Німеччини, Італії) та спілкування з передовими вченими-гуманістами Заходу (Мартіном Лютером і Філіппом Меланхтоном).
Таким чином, Станіслав Оріховський одним із перших в українській літературі епохи Відродження порушив цілу низку актуальних питань про необхідність широкого впровадження науки й освіти в суспільне життя, використання з цією метою багатого історичного досвіду; про переваги навчання і виховання на національному грунті та домінуючу роль науки й освіти у вихованні молоді тощо.
Зацікавлення українських письменників епохи Відродження питаннями науки та освіти особливо зростає у кінці XVI-XVII століттях. Це було пов'язано із посиленням діяльності братств з їх освітніми установами і друкарнями та заснуванням в Україні першого учбового закладу вищого гуманітарного типу - Острозького греко-слов'яно-латинського колегіуму [1, 49-70].
Українські письменники з великою пристрастю прославляють школи, друкарні, діяльність князів-меценатів. Так, придворний поет-трубадур князя К.К.Острозького, вихованець Краківського університету Симон Пекалід у поемі "Про Острозьку війну під П'яткою проти низових" (1600) у дусі тогочасних віршів-панегіриків оспівує "тримовну" школу, викладання в ній "вільних наук", фундаментальну бібліотеку й острозьку друкарню. Острозька гімназія для нього - "прекрасне творіння, Острозького імені гідне", "достойне князів, що гордиться велика Русь ними" [2, ІІ, 45]. Поет прославляє також бібліотеку і друкарню, в якій побачила світ знаменита "Острозька Біблія" - "достойний плід спільної праці" багатьох діячів Острозького гуртка вчених. Красномовно описуючи систему освіти у гімназії, викладання в ній "вільних наук", Симон Пекалід послуговується образами античної міфології. Мовляв, сам Аполлон-Феб (покровитель мистецтва й муз, бог лікування, пророцтва й поезії) увінчав зеленим лавром учителів і спудеїв школи, розкрив їм суть небесних зірок, навчає лікувати хворих, розгадувати майбутнє, дає в руки кіфару-ліру для звеличення славетної вітчизни і князів-меценатів Острозьких.
Про граматику - складову так званих семи "вільних наук", викладання яких було обов'язковим у тогочасних вищих навчальних закладах, декілька віршів-епіграм написав відомий культурно-освітній і церковний діяч, мовознавець і поет Лаврентій Зизаній. У них він підкреслює велике значення граматики як науки, що навчає усіх бути досконалими в письмі. Вона є тим ключем, що відкриває двері до пізнання, тими сходинками, якими кожен бажаючий досягне успіху в усіх науках (вірш "Епіграма на граматику" [2, II, 82]). Поет вважає граматику доброю наставницею в оволодінні слов'янською мовою. Вона навчає не тільки писати й читати, а й допомагає досягти досконалості і впевненості у собі. Тому автор закликає спудеїв навчатися граматики і поповнювати свої знання (вірш "Типограф младенцєм" [2, ІІ, 82]).
Важливим осередком розвитку науки та освіти в Україні кінця XVI-XVII століть були друкарні, що виникали при братствах. Навколо них гуртувалися вчені і видавці, тут виходила в світ богословська і світська література. Тогочасні поети у своїх хвалебних віршах прославили як самі друкарні, так і їх засновників та меценатів. Так, діяльності одного із фундаторів найвідомішої на той час друкарні Києво-Печерської лаври присвячений віршовий панегірик вчителя Київської братської школи Олександра Митури "Вінок чеснот превелебного у Бозі милостивого пана отця Єлисея Плетенецького…" (1618). Серед усіх заслуг свого прославленого сучасника автор особливо підкреслює відродження ним занедбаної, "припалої пилом" друкарні Балабанів. Поет прославляє отця Плетенецького, який відродив справу свого попередника, оволодів друкарським ремеслом,прислужився святій церкві виданням книг, завдяки яким вона "примножує віру" та "квітне серед миру" [2, ІІ, 199].
Як свідчить віршова спадщина поетів XVII століття, про культурно-освітнє становище в тогочасній Україні дбали не лише державні та релігійні діячі, а й світські особи. Плідній діяльності одного з них присвячений панегірик ректора Київської братської школи Касіяна Саковича "Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра
Loading...

 
 

Цікаве