WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Фольклорно-міфологічні джерела образноті Валерія Шевчука (на матеріалі роману-балади "Дім на горі"). - Реферат

Фольклорно-міфологічні джерела образноті Валерія Шевчука (на матеріалі роману-балади "Дім на горі"). - Реферат

первісний моральний кодекс людини. Вміння бачити ці оживлені символи не однозначно, а стихійно-діалектично - одна з визначальних рис народного світобачення. Демонологічні образи починають ставати втіленням того чи іншого стану людини, частиною його живого "я", отого доброго чи темного, що зосереджене в людському єстві і перебуває у постійному змаганні.
В.Шевчук як добрий знавець епохи українського Відродження художньо опрацьовує фантастичні народні образи та сюжети, творчо використовуючи засоби поетики фольклорної фантастики. Наприклад, поширені у слов'янському фольклорі мотиви прикликання нечистої сили ("Відьма", "Перелесник") і закладання душі дияволу ("Швець", "Чорна кума") розгортаються на новому, у порівнянні з народним, сюжетному тлі. На думку Г.Грабовича, "це є своєрідний народний демонізм, тобто демонізм якийсь мовби приручений, свійський". Він ніколи не є справді страшним, тобто психологічно руйнівним, насамперед через те, що "сама модальність розповіді зм'якшує, розряджує той демонізм, що вона несе" [2, 4].
У циклі "Голос трави" представлено широкий спектр міфологічних образів: домовик, чорт, лісовик, відьма, потерчата, перелесник, чаклунка, причому кожен з них майстерно інтерпретовано й органічно вплетено у канву твору. Але, мабуть, найбільшим, найважливішим досягненням письменника є те, що він не замикається в рамках відтворення, реконструкції фольклорної символіки, а намагається проникнути в глибинний зміст давніх уявлень народу, осмислити усталені фольклорні образи, наповнюючи їх сучасним змістом.
Цікавим, на нашу думку, є проблемне трактування у В.Шевчука образу чорта. Зауважимо, що ставлення до питання про рівень фольклорності чорта у дослідників неоднозначне. В.Гнатюк, наприклад, вважав його фольклорним за походженням, але дуже зміненим під впливом християнства, через що він утратив свої первісні ознаки [1, 386]. Не зараховує чорта до образів нижчої міфології і Е.Померанцева, доводячи, що він, "хоч і спирається на давні, дохристиянські уявлення, але явно значно пізніший, забарвлений біблійними мотивами" [15, 119-120]. В.Давидюк послідовно обстоює думку про те, що "внаслідок трансформації під зовнішнім виглядом чи самою назвою чорта приховуються функції зовсім інших, дійсно міфічних персонажів. Скажімо, в сучасному українському фольклорі він повністю переймає на себе функції перелесника, що зводить за допомогою любовних чарів молоденьких дівчат" [3, 136].
У новелі "Панна сотниківна" юний чорт намагається спокусити молоду героїню. Сотниківна не поступається чортові, відштовхує від себе чуттєве кохання, прагнучи лише любові ідеальної. Чорт дуже цим переймається і прагне поєднати ідеальні поривання душі з житейською прозою. Ця спроба терпить поразку, і юний чорт гине. Він більше не може "правити за чорта", бо намагається поєднати непоєднуване. "Душа - це байка… Йдеться про мент. Хапай його, вдовольняйся, інакше ловитимеш самі хвости" [17, 253], - переконує він сотниківну, намагаючись заманити у свій світ. А коли це не вдається, за хвилину до загибелі резюмує: "Я випробовував закон відповідності й гармонії… Я не хотів її дурити" [17, 255]. Зауважуємо, що в цьому випадку чорт не до кінця уособлює темні людські поривання. На неоднозначність трактування цього образу вказував І.Нечуй-Левицький у своєму ескізі української міфології. "Треба пам'ятати, - зазначає дослідник, - що в народних оповіданнях чорти виходять не такі лихі й страшні, як їх показує християнство… Є казки, де чорт описується добрим" [13, 57-58].
Отже, трактування цього образу у Шевчука дуже своєрідне: чорт - древній символ усього "гріховного" - намагається вирішити проблему єдності духовного і тілесного.
Такої самої двозначності набуває постать перелесника з однойменної новели. Головна героїня - Марія - з тугою дожидає свого коханого, поки той повернеться з війни. Вона "любила його й чекала - хіба можливе щастя при такій надмірній любові?" [17, 295]. Жіноча туга утворює подобу коханого образу, і ця нереальна подоба стає хворобою Марії, тобто образ перелесника певною мірою ідентифікується із психічним станом жінки і стає його фольклорною метафорою: "…раптом усвідомила свою любов уповні. Знялася на верхівню цієї хвилі, і все, що мучило її, раптом згинуло, безповоротно втопилось у мороці цієї ночі, очистивши її й оновивши. Це й був її надпорив, у який входила зі страхом і трепетом" [17, 296]. Марія вступає у зв'язок з перелесником і народжує "чудну" дитину: "Здавалося їх навіть, що те тіло без кісток. Все інше також було незвичайне: великі темні очі, що дивилися трохи моторошно, чітке, навіть гарне обличчя, і якась нелюдська жадоба, коли присмоктувався до її грудей" [17, 297]. Вона довго не зважувалася оповісти про все батькам, бо знала, що доведеться тоді розпрощатися зі своїм нічним гостем. А коли нарешті зважилася, до батькового двору не дійшла, бо "назустріч їй вискочив білий, як сметана, хорт, і цей хорт так налякав її, що вона повернулася й прожогом кинулася назад" [17, 298]. Наступної ночі, зазирнувши зблизька гостеві у вічі, спостерегла: погляд той був мертвий. Врешті у творі Марія потрапляє на відьомський шабаш і, рятуючись від нечисті хрестом, опиняється раптом на величезному смітнику із задублими жаб'ячими тілами. Вона ще ступить на поріг рідного дому, але, не заклавши душі перелеснику, загине, перетвориться у дерево. Іван повернеться з походу і застане у світлиці мертву Марію із притиснутим до грудей, теж неживим, сином.
В оповіданні "Дорога" В.Шевчук розгортає сюжетне дійство, своєрідно інтерпретуючи ще один досить своєрідний образ народної демонології - домовика. Вже на початку розповіді, слідом за повідомленням, що в маєтку Гудищі наприкінці літа 1618 р. повісився господар пан Юрій, дізнаємося, що там, "як і в кожному домі на ті часи, жив домовик" [17, 231]. Коли сталося нещастя, "домовикові груди стис одчай", адже він "поставлений для того, щоб у домі не траплялося лиха" [17, 231]. Як бачимо, автор створює традиційний на перший погляд образ, адже, за давніми народними уявленнями, "помешканням хатнього духа служить дім його хазяїна, за межами якого він часто зображається безсилим" [3, 83]. Господар наклав на себе руки саме тоді, коли домовик покинув маєток, причому мотив втечі - все та ж дорога (підкреслюємо, що в Шевчука "міф дороги", як і "міф дому" - наскрізні символи). Тут уже йдеться про своєрідну авторську інтерпретацію образу, яка, на нашу думку, може слугувати зразком художньої досконалості: "Мене зачарувала ця дорога… А коли домовиків зачаровують дороги, стаються нещастя. Домовики мусять думати про дім, а не про дороги…" [17, 231]. І далі: "Це сила дороги, - спогадав він, - єдина сила, перед якою я ниций!" [17, 233]. У змалюванні зовнішності домовика автор використав традиційне народне уявлення: як зауважує В.Гнатюк, "найбільш розповсюджений погляд, що домовик подібний до кота або пса" [1, 389]. Щоправда, багато хто з дослідників стверджує: він настільки багатоликий, що важко скласти якийсь єдиний його образ [12, 171]. В.Шевчукзображує його
Loading...

 
 

Цікаве