WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська література (курс в питаннях і відповідях) - Реферат

Українська література (курс в питаннях і відповідях) - Реферат

народження, навчання, входження у літературу); образ ліричного героя (Ю. Лавріненко писав, що "Вишня залюбки маскувався під "простачка", який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим "дурником", перед яким пасують мудреці і королі"); саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника ("Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа- картопля, коноплі, бур'яни"); такіскладники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх "Енеїди"; сатирично-тумормстичні повісті Квітки-Основ'яненка, інтонації Шевченка ("Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білніі. як білі бувають у нас перед зеленими святами хати... Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, за-мурзаних. Ходила, бо така тоді "система" була, і ходила вона завжди, коли треба було, і іііко;ін люто. Де тепер вона, та лішйка, що виробляла мені стиль літературний?").
У дусі згадуваної "маски" щиросердне "зізнання" Остапа Вишні про те, як він став письменником: "У 1921 році почав працювати в газеті "Вісті" перекла-дачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: "Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім - письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, - думаю собі, - в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, - думаю собі, - робитиму". І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі...".
Уже протягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок "Вишневих усмішок": "Вишневі усмішки (сільські)", "Вишневі усмішки кримські", "Вишневі-усмішки літературні" та інші. Він був най-популярнішим письменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне, господарське культурне життя. Найсильнішим виступає письменник як гумористичний описувач побуту післяреволюційного села.
Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. ви-друкувана його "Зенітка".
Письменник писав про свою гумореску "Зенітка": "Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе... щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювали ну роль". В основі композиції гуморески діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: "Та хто зна! Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хіба їх полічиш?" Цією деталлю підкреслено всенародність війни з окупантами. Складається гумореска з двох частин: "соп-рикосновеніє" діда Свирида з фашистами і побутові "страже-нія" з бабою Лукеркою - покійною дружиною, в яких дід "так напрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку". У першій частині Остап Вишня застосовує засоби сатири - бурлескну лексику, лайливі, принизливі слова, вживання форми середнього роду замість чоловічого, саркастичні інтонації. Вила-трійчата, якими Свирид "як щурят подавив" гітлерівців, виростають у гіперболізований образ народної "зенітки". У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор - запальний, вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засоби комічного тут - військова термінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизми тощо.
Природа була для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Ніжно, усією душею відчував він її красу, любив її чудові створіння. Протягом ба-гатьох післявоєнних літ письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за "звучанням, наснажені ласканою лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніж жарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують на їх поверхні. "Лисиця", "Відкриття охоти", "Заєць", "Про мудрого зайця", "Бекас". "Вовк" та інші склали "Мисливські усмішки", які посідають значне місце у творчості письменника. У цих маленьких шедев-рах особливо яскраво виявилося органічне злиття двох граней незвичайного таланту Остапа Вишні - гумору і лірики. У "Мисливських усмішках" немає закликів любити природу. Як справедливо сказав М. Рильський, в Остапа Вишні "в душі поезія цвіла", а справжня поезія не буває прямолінійною, декларативною. Природа в "Мисливських усмішках" одухотворена. Пись-менник наділяє її почуттями і мудрістю, глибоким всепроііикаючим розу-мінням таємниці Всесвіту. Пейзажі Остапа Вишні - це ліричні малюнки, сповнені змін, руху, оновлення, настроїв, то радісних, то журливих. "Осінь... Ось палає кленовий лист, - умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає. Він не падає сторч ііа землю - ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і мліти серед завмерлих собратів своїх... Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі... Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... " ("Вальдшнеп"). Ліричний герой "Мисливських усмішок" - людина дотепна, оптимістична, завжди у життєрадісному настрої.
"Мисливські усмішки" - яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, айв усій українській сатирично-гумористичній літературі.
Білет 7
1.Тематика поетичної' творчості Павла Грабовського. Аналіз поезій "До Русі-України", "До українців".
Із 38 років життя П. Грабовський 20 років провів у неволі - тюрмах, таборах, па засланнях. Відірваний від рідиого краго, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру у праве діло борця за кращу прийдешність України. Він ні на хвилину не полишав своєї письменницької праці, яку розумів як обов'язок перед українським народом. У снігах далекого Сибіру П. Грабовсь-кий вимріював національну незалежність України, суспільний її поступ. Жагуче бажання бачити Вітчизну оновленою, щасливою, вільною пронизує всю його творчість.
До збірок оригінальної поезії П. Грабовського "Пролісок", "З Півночі", "Кобза" увійшли вірші широкого діапазону звучання. Серед них посвяти друзям, в яких щире захоплення "справжніми героями", вірші, адресовані школярам (із рівнем освіти він пов'язував майбутнє України), прекрасні зразки пейзажної лірики, зокрема "Веснянки".
Справжніми перлинами творчості поета можна, вважати його вірші "Швач-ка", "Трудівниця", "Робітникові". Вони засвідчують надзвичайно тонку душу, чутливе серце поета, вболівання за долю братів-українців, готовність стати на їх захист.
Характерною прикметою творів П. Грабовського різних тематичних груп є громадянський пафос. Він звучить і в пейзажній, і в інтимній ліриці поета. Своє мистецьке кредо поета-громадянина виголошує П. Грабовський у вірші "Я не співець чудовної природи".
Глибоким ліризмом перейнятий вірш "До матері", страждання якої у
Loading...

 
 

Цікаве