WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська література (курс в питаннях і відповідях) - Реферат

Українська література (курс в питаннях і відповідях) - Реферат

вивів їх письменник у "Звенигороді", "Землі", "Поемі про море", "Зачарованій Десні" та багатьох інших творах. Однак у творах О. Довженка до початку 40-х років персо-нажі хоча й відчувають себе українцями, але тільки підсвідомо проявляють риси національної ментальності: у повазі до старших, особливо батьків; у любові до праці, до землі, на якій живуть; у готовності піти на самопожертву заради інших. Ці персонажі все-таки ще гостро не відчувають своєї приналежності до україн-ської нації. Вони - радянські українці. У творах довоєнного періоду О. Довженко не загострював проблеми національної самосвідомості, не порушував питання тотального нищення української нації.
З усією гостротою тема української самосвідомості героїв зазвучала у творах сорокових років. Національно-світоглядна еволюція О. Довженка, яка вилилася у конфлікт із пануючою комуністичною ідеологією, позначилася і на відображенні національної самосвідомості героїв його творів. Лаврін Запорожець, Купріян Хутірний (кіноповість "Україна в огні"), Іван Орлюк (кіноповість "Повість полум'яних літ") - це носії кращих рис народу, його духовної та фізичної величі, нескореності, які зі зброєю в руках захищають рідну землю, свідомо ставляться до свого обов'язку оборонця незалежності українського народу. Саме тому Купріян Хутірний намагається зупинити відступаючих солдатів: "- Не пущу. Я царя захищав, не тікав. А ви свою владу одстояти не можете".
Розмова Запорожця із Забродою після трагічної смерті старої селянки Левчи-хи по-особливому увиразнює відчуття приналежності героя до свого, україн-ського народу. Непрості перипетії Заброди він вважає "внутрішньою справою", яку не можна порівнювати із спробою поневолити весь народ. Тому він переконує Заброду, що "часом в'язні й судді повинні битися поруч, коли Батьківщина гине". У цій розмові автор робить суттєве уточнення: "А зараз Батьківщина гине, Україна!"
Найвиразніше почуття національної гідності й усвідомлення безправ-ного становища своєї нації закладено письменником у тому епізоді кінопо-вісті "Украї-на в огні", коли Лаврін Запорожець знімає зі стіни портрет Ста-ліна. Тут не потрібні особливі коментарі. І герой висловлюється лаконічно про те, що його свята віра у справедливого і всемогутнього вождя пропала. Усі страхіття, пере-житі ним від початку війни, коли "повізстарий Запоро-жець п'ять синів на війну", І до її останнього дня, коли зібралися Запорожці уже без матері, Савки, Григорія, Трохима на попелищі рідної хати доспівати свою мирну пісню "Ой піду я до роду гуляти", дають йому право на такий рішучий крок. Образ Лавріна Запорожця є типовим. За ним ми вбачаємо мільйони сильних, мужніх українських патріотів.
Щоденникові записи сорокових років - періоду найбільшого гоніння митця кремлівськими ідеологами - засвідчують, що письменник глибоко переживав за історичну долю своєї нації і.ні на мить не сумнівався у своїй правоті патріота.
Під кутом зору національної самосвідомості самого О. Довженка треба розглядати його запис: "Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі... Невже любов до свого народу є націоналізмом?" Поняття "націо-наліст" прирівнювалося на той час до поняття "ворог народу".
2.Історія українського народу в творчості Івана Кочерги.
Більшість драм Івана Кочерги - це твори на історичну тему. Грунтовна обізнаність драматурга з історією України, вивчення архівних документів допомогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XI ст.
Свою драму "Ярослав Мудрий" І. Кочерга написав у 1944 році. коли Україна палала в огні другої світової війни. У дні тяжких випробувань своєю п'єсою автор проголосив гімн миру, спокою на землі, освітивши сві-тлом свого таланту найважливіші віхи історії нашого народу. В образі Яро-слава Мудрого І. Кочерга пока-зав нам ідеал воїна і книголюба, доброго по-літика і будівничого, який "вищих не відав скарбів, ніж мирний труд і щастя в ріднім домі". Він піклувався про військо-ву могутність, економічний розквіт і духовний розвиток Київської держави. Він широко відкрив держа-вні двері для культури і міцно закрив їх перед споконвіч-ним ворогом - ко-чівниками. Усі вчинки і дії Ярослава Мудрого в державно-громадському і особистому житті були продиктовані турботою про рідну землю. Він хоче будувати міста, палаци, храми, дбати про освіту, але спочатку утверджує чі-ткий закон: "Раніш закон, а потім благодать".
Князь рішуче переслідує тих, хто сіє чвари, міжусобиці, "крамоли і лукавс-тва", карає їх. Так був покараний на смертіь Новгородський посадник Коснятин - батько Микити. Микита хоче помститися князеві, але зрозумівши, як багато означає Ярослав Мудрий для держави, стає другом князя - "найсвітлішого з усіх земних царів" і гине за нього.
Каменщик Журейко, незважаючи на небезпеку (князь поклявся його покарати), спішить попередити Ярослава про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.
Доля дітей князя Ярослава теж підпорядкована державним інтересам. І Анна, і Єлизавета мусять виходити заміж за королів сусідніх держав, щоб таким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі. Важко погодитися Анні, що "дове-деться їхати в Париж", адже "там ні кравців, ні крамарів пу-тящих, доми холодні, вулиці брудні". Так само і Єлизавета не уявляє, як розлучиться з батьком, Києвом, книжками. З туги за Батьківщиною Єлиза-вета померла.
У драмі "Ярослав Мудрий" І. Кочерга пролив світло на історичний факт, пов'язаний із перебуванням варягів на Київській землі. Сюди вони були запро-шені, як мужні воїни для охорони кордонів Русі від нападів кочі-вників. Коли варяги почали себе поводити як завойовники, то Ярослав їх відправив із держави.
Самовідданість князеві розкрито в образах Микити, Журейка, Милуші. Князь Ярослав схилив голову перед тілом Микити, який "чесно вмер за Русь на полі брані", а новгородцям пообіцяв "за службу вірну і добро" звільнити місто від данини і захистити їх "вольності святі". На полі бою князь вирішує побудувати храм в ім'я Софії "щоб в віках вона стояла".
Ідею твору визначив сам автор - "нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом, на користь Вітчизні...".
Події XVI ст., поневолення Русі-України литовськими воєводами лягли в основу драматичного твору "Свіччине весілля". Похмурим і темним містом зображений Київ 1506 року. Щоб відчули ремісники, трударі, що вони холопи темні, безправні і безсилі, литовські завойовники заборонили їм вечорами світити свічки. Перед киянами постало питання: жити в темноті чи при світлі? Коритись чи боротися? У боротьбі за право на світло роз-починається боротьба за волю: Головний герой твору Іван Свічка твердо вирішує: що б там не було, здобути киянам право на світло.
Отож київські ремісники усвідомлюють, шо шлях до волі пролягає через
Loading...

 
 

Цікаве