WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська література (курс в питаннях і відповідях) - Реферат

Українська література (курс в питаннях і відповідях) - Реферат

підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не служ-бовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і за-норовиться. На зло тобі заноровиться.
У такому ході думок відчувається серйозна трагедія народу, для якого перекинчики і відступники - не поодиноке явище. Зневажливо ставиться до всього українського, у тому числі до свого прізвища, дружина Мазайла - Килина та його дочка Рина. Міщаночка Уля ховається за прізвищем Розсохина (хоч справжнє прізвище Розсоха). Та перевершує всіх у своїй ненависті до всього українського тьотя Мотя з Курська. Побачивши на вокзалі напис українською мовою "Харків", вона з розпачем і обуренням запитує: "Навіщо ви нам іспортілі город?" На проблеми тогочасної українізації тьотя Мотя дивитьсяяк на явище тимчасове.
Під знаком "укрмови" розвивається сюжетна лінія Мокія і Улі. На думку Мокія, Улі необхідно вивчити рідну мову вже тому, що у неї і прі-звище, і зовнішність (тут беруться ним до уваги "очі, рот, стан") - все українське. І наполегливий хлопець домагається цього. Використавши засіб паралельної дії, М. Куліш показує розучування Миною "Сінокос" з учителькою "правильних проізношеній" й українського "Під горою над криницею" Мокієм та Улею, чим посилює ефект комедійності. Отже, Уля не виконала прохання Рипи: закохати в себе Мокія і сприяти тому, щоб він зрікся своєї "укрмови". Вплив виявився зворотнім. Ставлення автора комедії до образу Мокія не є однозначним; з одного боку, М. Куліш іронізує над його захопленням політикою українізації, а з іншого - драматург значною мірою втілює у ньому своє розуміння важливості мовних проблем. Адже не може не приваблювати турбота Мокія про кожне слово, "щоб не пропало".
З обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні дядько Тарас: "Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому - всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає - приступу немає". Суть офіційної українізації дядько Тарас виводить із гіркого вла-сного досвіду: це спосіб спочатку виявити, а потім знищити усіх українців. На жаль, його слова стали пророчими.
Таким чином, справжню суть українізації М. Куліш розкрив через ставлення до неї персонажів п'єси "Мина Мазайло".
Білет 9
7.Проблемптика понісші "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинсько-го.
Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість "Тіні забутих предків" (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Про Гуцульщину він писав до Євгена Чикаленка: "Якби Ви знали, яка тут вели-чна природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою". Отже, М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської природи і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у "Тінях забутих предків" багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи.
Відомо, що до написання повісті письменник ретельно вивчав життя гуцулів, їх традиції, повір'я. Крім цього, працюючи над твором, М. Коцюбинський познайомився із фольклорно-етнографічними матеріалами В. Гнатюка ("Етнографічні збірники"), І. Франка ("Гуцульські примітки"). Усе це разом і забезпечило художню достовірність при поєднаїші дійсного і уявного.
Серед розкішної гуцульської природи зростають головні персонажі повісті, Іванко та Марічка - діти ворогуючих родів. Навколишній світ їх-нього дитинства - чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпе-чний. Тут живуть нявки (мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитинства треба знати, як поводитися серед них. Одного разу ще дитиною Іванко хотів досягнути Чорногори. Легко піднімався догори, а "за ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори...". Стомившись, хлопчик сів відпочити, і раптом він почув дивну мелодію. Навкруги не було нікого, та коли він озирнувся назад, то "скаме-нів". На камені сидів щезник, "скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющив-ши очі, дув у флояру". Страх скував хлопчика, і він "німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі...".
Світ природи вабить героїв барвами і музикою. Іванко і Марічка тонко відчувають красу гір, з нею злилися, про неї співають у своїх коломийках. У пісні висловлюють вони і свої щирі почуття кохання, ніжного і при-страсного, як сама природа. Багато болю було у співанці Марічки, коли Іван змушений був її залишити, ідучи в найми на полонину.
Слова цієї коломийки, як і образ Марічки після її смерті, часто врива-лися у зранену душу Івана і кликали-манили туди, де були вони разом, де цвіло їхнє щастя. І хоч було багато клопоту по господарству, він забував про все, "тоді він кидав роботу і десь пропадав".
Через уяву героїв, особливо Іванка в дитячі та юнацькі роки, пись-менник розкриває міфологічне світосприймання і світовідчуття гуцулів: "Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос соки-ри...". На все життя засвоїв Іван, що "всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля; хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду". Остерігався герой їх на полонині. Не раз мав з ними клопоти, коли одружився з Палатою і став заможним господарем. Щоб уникнути небезпеки для своєї худоби, "треба було багато знати, підкурюва-ти, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти". Відьмами у гуцулів могли бути і звичайні люди. На переконання Івана і Палагни, нею була їхня сусідка Хима: "Стара улеслива баба, завжди така привітна, вона вечорами переки-далась в білого пса та нипала по загородах сусідських. Не раз Іван метав сокирою в неї, жбурляв вилами та проганяв".
Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір. Іван у цей день "був завжди в дивнім настрої". Наче переповпеций чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив", У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, "тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав". У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і "був певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...".
Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і "худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний" повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба
Loading...

 
 

Цікаве