WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Улас Самчук і Василь Бурка. - Реферат

Улас Самчук і Василь Бурка. - Реферат

вонасама, мати роду людського. І все ж, попри трагедійний пафос, у творі бринять життєстверджуючі мотиви, мотиви незнищенності пам'яті народної, торжества добра над злом. Десь живе єдина гілка Маріїного роду: її і Корніїв найстарший син Демко, потрапивши у війну до німецького полону, пустив там коріння на чужій землі. Воскреснуть у людській пам'яті й невинно убієнні.
Символічне видіння бачить вмираюча Марія, а поруч - Гната, її колишнього, зрадженого нею чоловіка:
"Марія розплющила очі, дивиться назустріч сонцю, вийняла суху кістляву руку і простягнула її далеко від себе.
- Сонце! - каже вона.- Сонце! Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?..
Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б'ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко. Гнат мовчки сидить, і в душі його воскресають мертві з гробів, встають з домовини люди, далекі, забуті, розкидані по всій землі. Встають і співають радісні пісні. Гнат усміхається..."
Якщо Улас Самчук, змальовуючи життя українського села впродовж кількох десятиліть, аналізує передусім витоки великої народної трагедії 1933 року, то Василь Барка у своєму романі "Жовтий князь" (1963), художньо узагальнюючи документальний матеріал страшного злочину тоталітаризму, подає безліч жахливих картин цього Апокліпсису, через окремі людські долі, вчинки, моральну позицію персонажів відтворює цілий народ в певній історичній конкретиці. Твір В. Барки просто-таки пересичений страшними фактами, подіями - реаліями чорного лихоліття. Трагедія 1933-го осмислюється письменником через біблійне пророцтво як результат запрограмованого геноциду, що його здійснювала партія більшовиків та її вожді, які асоціюються з фатальним диявольським знаком "666". Звір із цим знаком постає з розповідей подорожнього в жовтому одязі - так через увесь роман проходить символічний образ Жовтого князя, що несе смерть, горе, страждання, суцільне нищення й руйнацію, спустошує не тільки землю, а й душі людські: "Всіх супротивних йому, але вірних Христу, викликатимуть і вигризатимуть з ниви життя, вбиватимуть, як чужих птахів - огнем, залізом, голодом; подібно тепер робиться. Погіршає люто при останньому звірі ... Скибки хліба не дадуть, коли не покажеться знак на лобі і на долоні, кладений від князя, що при дияволі ходить".
У романі докладно змальовуються діяння більшовицьких опричників, які, запопадливо вислужуючись перед вищими ешелонами влади та їхніми сатрапами в Україні, забирали в селянських багатодітних сімей останні крихти, свідомо прирікаючи дітей на мученицьку смерть.
А ось картинка з вищими партійними чиновниками:
"Партійщина вищого рангу і звання, з яскравими зірками на кашкетах і грудях, позиркує в виразі кислувато погірдливої нудьги крізь шибки автомашини... позиркує на трупи, розсіяні по вулицях, і відвертається випасеними обличями".
Вражають у романі реалістичністю картини апокаліпсичної руйнації, вчиненої партією більшовиків. Картина соціального лиха вражає широтою художніх узагальнень, асоціаціями з апокаліпсичними образами біблійних пророцтв:
"Мов чужа місцевість. Німі демони підмінили її, і сірчаний сказ жовтого кагана побив життя, зоставивши темну пустелю. Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур'янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю. Змінилося в дикі зарості, схожі на вовчі нетрі. Немає ні повіток, ні клунь, ні комор,- самі порозвалювані хати. Жоден землетрус не міг так знищити побут, як північна сарана, спряжена золотомлицькою каганівщиною".
У центрі твору мученицький шлях на Голгофу однієї родини - сім'ї Мирона Катранника. Усі випробування, страждання, що випали на долю її членів, набувають у творі символічного значення. Страшне лихоліття, що прийшло на нашу землю рівно "через дев'ятнадцять віків після розп'яття Спасителя, - це пришестя антихристів в образі більшовицьких реформаторів-осквернителів. Про це твердить перед смертю Дарії Катранник старенька мати, устами якої промовляє весь народ, який страшну злочинність сатанинської влади намагається пояснити через апокаліпсичне пророцтво.
У муках помирають діти Катранників Микола та Оленка, на очах своїх батьків, а батьки нічим не змогли їм допомогти. У пошуках їжі, серед чужих людей, у муках голоду гинуть також виснажені Мирон і Дарія Катранники. Єдина гілочка їхнього роду, малий Андрійко, залишиться живим, щоб зберегти пам'ять про велику трагедію віку. Корінь його, зв'язок з рідною домівкою назавжди знищений - хлопчик шукатиме загублені сліди своєї неньки на цій багатостраждальній землі. І в цьому теж символічний підтекст: пройшовши крізь апокаліпсичні муки, нелюдські випробування, не стративши у собі добра, не вбивши історичної пам'яті, народ наш мусить відродити у собі найкраще, найчистіше, що йде з глибини віків.
У романі багато картин людських страждань, мученицьких голодних смертей, до дрібних деталей зображуються пошуки рятівних крихт, вражають розповіді про людоїдство, моральну деградацію, епізоди, пов'язані з похованням живих і мертвих. Однак значна увага в творі акцентується на кращих людських якостях, що їх у дні горя й скорботи не розтринькав наш народ. Над жорстокістю й моральним падінням все ж домінує доброта, милосердя, здатність прийти на допомогу одне одному. Так Андрійко ділиться рештками роздобутої ховрашатини з незнайомою жінкою, аби врятувати їй життя. У той же час подружжя Петрунів ділиться з хлопчиком останнім борошном і картоплею. Отже, у поєдинку зі смертю народ усе ж таки зберіг найкраще: людяність, природний альтруїзм, здатність спільно долати злигодні й біду. І в цьому гуманістичний і життєстверджуючий пафос роману В. Барки "Жовтий князь". Написаний на початку 60-х років у США, твір цей є на сьогодні найобгрунтованішою історичною конкретикою, епічним полотном про свідомий геноцид українського народу в 1933 році, злочинно, підло організований більшовицьким тоталітаризмом.
Розглянувши романи У. Самчука і В. Барки зазначимо, що вони одночасно і дуже різні, і в дечому мають багато спільного, як в побудові, так і в змісті. Але повністю одностайні Барка і Самчук в одному - обоє вони змалювали сутність трагедії села 30-х років, кожен по-своєму: Самчук - аналізуючи всю передісторію соціальної катастрофи, Барка - розглядаючи саме відрізок 1932-1933 рр. - страшного голодомору. Так, в історії сталося багато жахливого з українським народом, не раз на протязі ХХ ст. йому загрожувало повне винищення, але, попри всі негаразди, українське село - основний носій української народності - встояло, передусім завдячуючи своїй жаги до життя. І сьогодні, коли ми розбудовуємо нове суспільство, не повинні забувати сторінки історії, якими страшними вони б не були.
Література
1. Я. Грицак "Нарис історії України", с. 30-36.
2. Журнал "Слово і час", 1993, №10 с. 68-71.
3. Газета "Українська мова та література", 1997, число 5.
Loading...

 
 

Цікаве