WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Стефаник - Реферат

Василь Стефаник - Реферат

Василь Стефаник
Його новели - як найкращі народні пісні, в яких нема риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, просте, непідфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії.
Іван Франко
Василь Стефаник - неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця істина міцно утвердилася в нашому літературознавстві. Він найближчий соратник Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, товариш і спільник у творчій та громадській діяльності Леся Мартовича та Марка Черемшини. Творчість Стефаника припадає на кінець ХІХ та початок ХХ століття. Талант письменника найбільше виявився у жанрі соціально-психологічної новели. Основною темою його творів, як і творів Леся Мартовича і Марка Черемшини, що становлять разом із Стефаником так звану "покутську трійцю", було життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях. З великою силою слова Василь Стефаник зобразив трагедії і драми селян, про яких він говорив: "Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру ... За них я буду писати і для них".
Менше знаємо про нього як про людину. А така інформація теж важлива для глибшого розуміння творчості письменника, для проникнення в таємниці його майстерності. Цікавим видається спогад Василя Костащука, який добре знав Стефаника: "Гарна класична будова тіла, приємні риси обличчя та благородні рухи творили з нього непересічний тип чоловічої краси. Був незрівнянним психологом. Інтуїція, якою володів, давала змогу йому відкривати найтаємніші думки й бажання свого співбесідника, вбирав у слова те, що інші лише відчували, але назвати того не могли. Коли говорив, всміхався якоюсь дивною усмішкою: то дивиться з-під брів, то в очі глядів, ніби зазирав у душу. А як оповідав про щось гірке, то чоло морщив і хмурився; тоді здавалося, що от-от з буйної чуприни вилетить іскра і запалить світ".
Оце вміння спостерігати і глибоко переживати бачене й почуте надало новелам письменника того болю, що гримів, як музика Бетховена. А уривчаста, нервова фраза зближує його творчість з експресіонізмом - літературно-мистецьким напрямом, що розвивався в перші десятиріччя ХХ ст.
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Русів, тепер Снятинський район Івано-Франківської області. Допитливий розум вбирав народні пісні, казки, легенди, деталі селянського побуту, звичаїв, обрядів мешканців покуття. Як підріз, пас овець, їздив з батьком в поле.
Три роки відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у Снятині, де вперше відчув на собі погорду з боку вчителів і паничів. Знущання стали ще нестерпнішими, коли в 1883 р. вступив до Коломийської гімназії. Ховаючись від учителів-шовіністів, разом з Лесем Мартовичем організував вшанування пам'яті Шевченка, відкрив у рідному селі читальню, входив до таємного гуртка гімназистів, де знайомилися з українськими книжками, обговорювали факти селянської недолі.
У великому залі першого класу польської гімназії в Коломиї, пише Стефаник у автобіографії: "ми, селянські хлопці зайняли послідню лавку. Товариші наші в лакерованих чобітках глузували з нас та посміхалися". Оце глузування рано пробудило у хлопцеві почуття протесту проти соціальної та національної нерівності.
Формування світогляду майбутнього письменника проходило поза стінами гімназії, бо, як згадує він в автобіографії, "гімназія, крім формального навчання і ворожого відношення до нас, українців-студентів, нічого нам не давала."
Діяльність таємного гуртка гімназистів не лишалася непоміченою. Наслідком цієї "читальняної діяльності" було те, пише Стефаник, що його разом з багатьма іншими "прогнали з Коломийської гімназії", і він уже в 7-му класі був у Дрогобичі.
Тут, у Дрогобичі, Стефаник уперше побачив Івана Франка і, вирішивши з ним с особисто познайомитися, завітав до нього у село Нагуєвичі. Знайомство відбулося, і далі, як зазначає Стефаник в автобіографії, підтримував з ним ціле життя найдружніші взаємини і його, може, єдиного з українських великих письменників, найбільше любив."
Після складання в Дрогобичі 1892 року іспитів на атестат зрілості Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету, хоч, як він пише в автобіографії, з тією "медициною вийшло діло без пуття, бо ані тої науки не любив, а вже ніяк не міг мурдувати хорих своїми обпукуванням і обшукуванням".
Перебування Стефаника в Кракові не було безплідним. Вивчення письменником медицини, особливо психіатрії, позначилися згодом на його творчості у повсякденній пильній увазі до пізнання найглибших таємниць психіки людини, з'ясування причин тих чи інших людських вчинків і дій, найтонших порухів людської душі.
У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За демократичні переконання його переслідують австрійські жандарми і кидають до в'язниці.
Літературну діяльність Стефаник починає 1890 року. Тоді в журналі "Народ" був опублікований його допис "Жолудки наших робітних людей і читальні". Протягом 1890-1897 років він пише свої перші "образки", тобто (пісні) ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до писання реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище і безправність селян Галичини, різні побутові трагедії і драми, які постають на грунті пригнічення, темноти і нужди.
Вперше Стефаник опублікував свої художні твори 1897 року в чернівецькій газеті "Праця". Тут було
Loading...

 
 

Цікаве