WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Володимира ВИННИЧЕНКА 1902-1920 рр. - Реферат

Творчість Володимира ВИННИЧЕНКА 1902-1920 рр. - Реферат

В.Винниченка;
- аналіз різних аспектів "проблеми статі" через зіставлення сходжень і розбіжностей у В.Винниченка - і західноєвропейських та російських письменників;
- розгляд питання "В.Винниченко і художні течії кінця ХІХ - початку ХХ ст.ст.: реалізм, натуралізм, модернізм".
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці з питань порівняльного літературознавства, що належать перу О.Білецького, Г.Вервеса, І.Дзюби, Д.Дюришина, В.Жирмунського, І.Журавської, М.Зерова, Д.Наливайка, Л.Новиченка, П.Филиповича, Д.Чижевського, І.Франка, а також наукові дослідження істориків української та зарубіжних літератур - В.Адмоні, Ю.Барабаша, О.Гнідан, Л.Дем'янівської, М.Жулинського, Ю.Карякіна, Г.Костюка, Л.Мороз, С.Павличко, Б.Сучкова.
У процесі дослідження застосовувалися методологія і методика порівняльного літературознавства (зокрема - типологічного аналізу), біографічний та системно-естетичний методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві досліджено розгалужені генетичні і типологічні зв'язки творчості В.Винниченка з творчістю провідних європейських письменників кінця ХІХ - початку ХХ століть. Ця проблема розглянута з урахуванням закономірностей літературного розвитку як в Україні (перші два десятиліття ХХ ст.), так і в інших країнах Європи (рубіж століть, початок ХХ в.)
З'ясовано естетичні ціннісні орієнтації молодого Винниченка (українська класика, М.Горький, зарубіжні літератури). Комплексно вивчено систему взаємодії прози і драматургії В.Винниченка з творчістю М.Серванеса, Ф.Достоєвського, К.Гамсуна, Г.Ібсена, Е.Золя, Г.Мопассана, Г.д'Аннунціо, філософськими ідеями Ф.Ніцше. Шляхом порівняльного аналізу п'єс та романів В.Винниченка і творів Г.Мопассана та Г.д'Аннунціо визначено характер запозичень і ремінісценцій, що зустрічаються в українського письменника. Якщо в літературній критиці початку ХХ ст., а також у дослідженнях вчених української діаспори було лише поставлено питання про сходження, точки дотику між Винниченком і Достоєвським, Винниченком і Ніцше, то в даному дисертаційному дослідженні ці питання з'ясовані всебічно.
Вперше розглянуто такі важливі аспекти проблеми, як "Винниченко і Ібсен" та "Винниченко і Золя". Істотно доповнено уявлення про художні течії в українській літературі початку ХХ ст., оскільки творчість В.Винниченка в сучасних дослідженнях про український модернізм і реалізм представлена лише побіжно. Значна увага приділена з'ясуванню стосунків Винниченка-художника з українською літературною традицією у контексті "боротьби генерацій", а також із неореалізмом, неоромантизмом, символізмом, натуралізмом.
У дисертації по-новому осмислюються риси творчої особистості В.Винниченка (парадоксальність художнього мислення, внутрішня суперечливість, викликана гострою колізією між утопізмом і антиутопізмом; амбівалентність стосунків автора і героя тощо).
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що результати й висновки дослідження можуть бути:
1. використані в лекційних курсах історії української літератури ХХ ст., під час читання спецкурсів та спецсемінарів з проблем взаємодії української літератури з європейськими літературами, еволюції творчості В.Винниченка, художніх течій початку ХХ ст., а також при написанні розділів підручників, посібників для вищої та загальноосвітньої шкіл.
2. Дисертація є самостійним дослідженням її автора.
Апробація результатів дисертації. Спостереження і висновки, що складають основу дисертаційного дослідження, знайшли своє втілення у виступі на ІІ Винниченківських читаннях (Кіровоград, 1995 р.), у спецкурсі "Творчість В. Винниченка 1900-1920 р. р.", прочитаному на філологічному факультету Одеського державного університету імені І.Мечникова.
Цикл статей дисертанта про актуальні проблеми творчості В.Винниченка відзначений премією імені Олександра Білецького (1998 р.).
Публікації. Основні результати викладені у монографії "Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті" (Кіровоград, 1998. - 15 д.а.), авторському збірнику статей "Магічний кристал. Сторінки історії українського письменства" (Кіровоград, 1995. - 14 д.а.), а також у 19 статтях, опублікованих у періодичних виданнях.
РОЗДІЛ І.
ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
1.1. Боротьба генерацій
Літературна молодість Володимира Винниченка збіглася з початком нового - ХХ століття. Узявшись за перо під час свого навчання в Єлисаветградській класичній гімназії, він дебютував як прозаїк уже після того, як був відрахований з числа студентів правничого факультету Київського університету (за участь у протиурядових виступах) і служив "вольноопределяющимся" у 5-му саперному батальйоні, розміщеному в Києві. Перше оповідання В.Винниченка - "Сила і краса" - з'явилося на сторінках журналу "Киевская старина" (кн. 8-9).(5)
Саме тоді, коли єлисаветградський гімназист робив перші проби пера, Іван Франко констатував, що однією з характерних тенденцій культурного життя в Європі стала "інтернаціоналізація літературних уподобань та інтересів".(6) Вона означала, що наприкінці ХІХ ст. стали очевидним "розпанахання давніших географічних і державно-етнографічних границь, величезний зріст комунікації, безмірне розширення літературних горизонтів, спільність ідей і ідеалів в писаннях одної генерації в різних краях, однаковість літературного смаку в певних суспільних верствах різних народностей, панування певних предилекцій і певної літературної моди в цілому цивілізованому світі в даній добі".(7)
Йшлося в статті І.Франка 1898 року, по суті, про взаємо- дію і взаємне збагачення літератур. При цьому, важливо вслід за критиком повторити, що інтернаціоналізація не означала уніфікації національних письменств. Навпаки: "розпанахання границь" і "зріст комунікації" сприяли "націоналізації кождої поодинокої літератури", тобто - увиразненню її національної самобутності.
Українська література, будучи частиною загально-європейського культурного організму, не залишилася осторонь тих процесів, що про них І.Франко говорив як про характерний "знак доби". Проблема зміни естетичних орієнтацій, подолання етнографічно-побутової "старосвітщини" заради розширення художніх горизонтів з усією очевидністю постала на перехресті ХІХі ХХ століть, коли в Україні з'явилася молода літературна генерація. Усвідомлюючи себе як нове покоління, орієнтації й зусилля якого мають бути адекватними вимогам часу, молодь ("Молода Україна", як називав її Іван Франко) досить різко протиставила себе "батькам", заперечуючи багато що в їхньому досвіді.
Прапором "Молодої України" стало гасло європеїзму ."Тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке "западничество", що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянської мови, аби могти читати чужу літературу, - писала в 1891 році Леся Українка своєму духовному батькові Михайлу Драгоманову. - ... Я надіюсь, що, може, як більше знатимуть українці чужу літературу, то, може, згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній".(8)
Увага до нових художніх явищ і течій у європейській літературі в середовищі української літературної молоді супроводжувалася радикалізацією національного самоусві-домлення. "Ми відкинули назву "українофіли", а звемось просто українці", - це зізнання 21-річної поетеси, чий літературний псевдонім - Українка - звучав як виклик і самоствердження, вельми красномовне. Національно-культурницький рух на схилі
Loading...

 
 

Цікаве