WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчий і життєвий шлях Арона Копштейна - Реферат

Творчий і життєвий шлях Арона Копштейна - Реферат

грона…" ліричний герой А.Копштейна живе не зовнішнім, не соціумним життям, а внутрішнім, одвічним, у якому поєднуються романтичні хвилювання серця, неповторна аурність природи, асоціативність і особистісність картин-споминів. У них виражено красу інтимних стосунків - красу неголосну, якщо не тиху, то притишену, лагідну й не гучну. Ці поезії входять до класичної спадщини української інтимної лірики, тому, розвиваючи вислів-характеристику С.Крижанівського щодо Арона Копштейна як "поета-лірика", доречно підкреслити: він був майстром інтимної поезії.
А.Копштейн - мандрівний поет і романтик мандрів. Він багато подорожував Україною, іншими республіками та краями тодішньої держави. Він не міг писати, поетично мислити без мандрів і подорожування. Вони будили його творчу натуру, підказували йому поетичні теми й мотиви. Мандрівний пафос відбито у багатьох віршах А.Копштейна. Це простежується навіть у назвах - "Місто Коростень", "Спогади про дощ у районі Садового Кільця", "Вірш про Миколаїв і Херсон", "Пісні про Одещину", "Джанкой", "За Байкалом", "Тендра", "Дніпро", "Владивосток" тощо.
Арон Копштейн любив насичувати свої твори географічною конкретикою, що була для нього одним з джерел натхнення й художності. Його поетичне світобачення було невід'ємним від місцевих і регіональних назв - селищ, річок, населених пунктів, їхніх характерних прикмет. Він гранично конкретизовував місця поетичної дії, співвідносив із ними почуття ліричного персонажа.
При цьому поетична реальність не ставала обезвоженішою, не набувала рис сухої документалізованості, не переростала у неяскраву заземленість, а навпаки, збагачувалася тональністю одухотвореності, ліричною виразністю оповідної манери.
А.Копштейн опоетизовував Україну, Грузію, Далекий Схід. Він чітко, зримо вимальовував поетичну країну, в якій жив та якою мандрував його ліричний персонаж. У цій країні були свій інтонаційний клімат, своя географічна романтика, свої благородні етичні норми, власні максималістські канони життя.
Як у художньому просторі Олександра Гріна існувала Грінландія, так у поетичному уявленні Арона Копштейна - країна романтичних сподівань і таких же романтичних дій. Красива й гармонійна країна А.Копштейна, створена ним у поезіях 30-х років ХХ століття, так само співвідносилася з оточуючою реальністю, як оповіді братів Грімм, як поетичні фантазії Гумільова, як казкові феєрії Метерлінка.
Копштейн писав захоплено, пристрасно. Він і не помітив, як його поетично-казковий світ став емоційною альтернативою реальності 30-х років. Свою музу він вбачав інтонаційно-образним продовженням, поетичною тезою оточуючої дійсності, а вона фактично стала (несподівано й несвідомо для митця) художньо-світлою антитезою драматичних 30-их років.
Створений А.Копштейном поетичний світ є певною мірою утопічним, фантастичним у своїй правильності й логічній досконалості. Поет усе своє стрімке життя шукав ідеальне місце для життя свого героя. І знайшов його - у власній романтичній поезії.
Арон Копштейн був художником легкого слова. "В нього було величезне природне чуття ритму, мелодії, - писав про нього С.Крижанівський. - Вірші поетові давались легко - він думав віршами" ( 5 , 6 ).
Ось це "думання віршами" миттєво відчувається в усьому, що і як А.Копштейн написав, - у ліричних фотознімках "з натури", пейзажних ескізах, патетичних закликах, романтичних гаслах, елегійній ритміці, невимушеній зміні ритмостилю. Кожна поетична форма була для нього органічною. Він легко переходив від традиційної елегійною тональності до аритмічної "драбинки" в стилі Маяковського.
Приснилося,
що досі ти зі мною,
Обпалюєш мене
тифозним зноєм.
Був вечір.
Сморід.
Ніч.
Вмирала мати.
Навіщо згадувати?
Не згадати…
("Я на землі осяяній лечу…")
А.Копштейн неодноразово звертався до культурної минувшини. Життя митців і мистецтва ставало часткою його художнього розвитку. Так, він змалював портрет Пушкінових останніх років (поезія "Пушкін"), створив свій парафраз на один з мотивів знаменитого "Слова про похід Ігорів" (вірш "Плач Ярославни").
Арон Копштейн прагнув установити свій духовний зв'язок з етапними творами, з подіями мистецтва минулого. Як сумлінний поет, він вбачав у ньому еталонність і намагався до неї піднестися. Діалог мистецьких культур, традицій чимало значив для його художнього розвою.
Від народження А.Копштейн був надзвичайно обдарованою поетичною особистістю. Проте він відчував, що йому не вистачає ґрунтовної літературної освіти, розумів, що вроджена талановитість не може повною мірою компенсувати відсутність глибокої версифікаційної культури, замінити потребу у вивченні секретів поетичної техніки.
Восени 1939 року молодий і вже досить резонансний поет (загалом вісім збірок у двадцять три роки; митець, твори якого перекладав класик російської поезії М.Асєєв) виїжджає до Москви навчатися у Літературному інституті ім.О.М.Горького, де разом з ним секрети письменницької справи студіювали такі у майбутньому відомі поети, як С.Наровчатов, М.Луконін, Є.Долматовський.
Проголошене А.Копштейном гасло "хочемо, прагнемо, можемо" було для нього програмою власного розвою. Він хотів, прагнув, міг робити зміни на шляху власного творчого зростання.
Нині, крізь призму ідей самоцінності особистості, мистецької неповторності, на початку ХХI століття непросто зрозуміти, чому Арон Копштейн та інші студенти-письменники елітарного Літературного інституту добровільно вирушили на радянсько-фінську війну в складі лижного батальйону. Чи була в цьому необхідність? Для А.Копштейна, очевидно, була. Це стало для нього продовженням мандрів і романтики - необхідних умов та якостей його поетичного життя.
Чим живе поет на війні?
Розмірковує над власним художнім розвоєм, оцінює свою творчість, хоче й прагне більшого від себе як від творця. У листі, що датований 28 лютого 1940 року, А.Копштейн осмислює свою попередню поезію - як лише передстартовий період. На його думку, і літературний старт, і справжні художні здобутки ще попереду, і він пише: "Передумав багато, зрозумів теж багато. Багато вже написав, але це все - заготовки, підготовка до розбігу. А будуть і розбіг й стрибок" ( 1, 8).
Трохи менше ніж чверть століття прожив Арон Копштейн. Він загинув у бою 4 березня 1940 року, на Суо-Ярві, Петрозаводськом напрямку. Загинув так само максималістськи, як і жив, і мислив, і писав, - рятуючи пораненого друга, поета Миколу Отраду. І обидва були вбиті снайперською кулею ( 1, 8).
"Вічний творчий неспокій ніколи не покидав Копштейна", - згадував Степан Крижанівський ( 5 , 6 ). Це напрочуд ємна характеристика всієї постаті поета. Він належав до тієї мистецької генерації, яка могла бути запальною, некритичною, могла помилятися, приймати експресивні й несподівані рішення, могла служити фантомам і фантомним гаслам, але вона не вміла бути спокійною і жити в спокої.
А творчість - це і є неспокій. Безкінечний неспокій серця і душі.
Література
1. Копштейн Арон: Біобібліографічний покажчик. - Херсон, 2001.
2. Копштейн А. Джерело: Поезії. - К., 1937.
3. Копштейн Арон Йосипович // Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. - Т.2. - К., 1990. - С.563.
4. Копштейн А. Поезії. - К., 1955.
5. Крижанівський С. Арон Копштейн // Копштейн А. Поезії. - К., 1955. - С. 3 - 14.
Loading...

 
 

Цікаве