WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Степан Руданський - взірець важкої літературної і життєвої долі - Реферат

Степан Руданський - взірець важкої літературної і життєвої долі - Реферат

СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ - ВЗІРЕЦЬ
ВАЖКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ І ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ
Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду. Про це вперше, ще у 1875 р., незабаром після смерті поета, сказав Ми-хайло Драгоманов на сторінках газети "Киевский телеграф": "Руданський був одним з вельми небагатьох малоросійських поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка.
Літературній спадщині Руданського судилася важка доля,-надто довгим і тернистим був її шлях до читача. Період активної творчості поета обмежений вузькими хронологічними рамками і майже повністю припадав на останні два роки перебування у Кам'янець-Подільській семінарії і шестирічний період навчання у петербурзькій Медико-хірургічній академії (1855-1861). Протягом цього часу було написано кілька десятків ліричних поезій, балад, більше двохсот віршованих гуморесок, низка історичних поем і великих епічних творів. Тяжка особиста доля, а ще понад те складні соціальні умови, в яких розвивалась за часів царизму українська література, перешкодили Руданському видати за життя свої твори. На сторінках періодичних видань побачили світ лише трохи більше десяти творів. А вся багатогранна літературна спадщина поета, лишившись неопублікованою, надовго випала із літературного процесу своєї доби і, по суті, не справила на нього впливу. Тільки у 1880 р., через сім років після смерті поета, з'являється перша невеличка збірочка його творів, видана зусиллями української письменниці, матері Лесі Українки,- Олени Пчілки. У наступнім десятиріччі починається активне збирання, публікація і вивчення спадщини Руданського.
Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року у селі Хомутинцях, Вінницького повіту на Поділлі, у багатодітній родині сільського священика. Крім молодшого Степана, у сім'ї росло ще двоє синів і одна дочка, а також виховувався молодший брат батька. Розмовляли у попівській хаті, звичайно, українською мовою.
За побажанням батька восьмирічного Степана віддали до Шаргородської духовної школи (бурси), де він навчався протягом 1841 - 1849 рр. Про бездушну систему виховання, схоластичний метод навчання, які панували у таких школах, правдиво розказано у відомій широкому читачеві повісті російського письменника Помяловського "Очерки бурси".
Навчаючись у бурсі, Руданський досить добре освоїв давню грецьку, латинську та старослов'янську мови, викладанню яких там приділялась велика увага.
Говорячи про витоки творчості Руданського, не можна забувати, що вже на порозі семінарії у нього було цілком осмислене ставлення до рідної мови, розуміння її значення для культури народу, виявлявся глибокий і нестандартний інтерес до усної народної творчості, були й перші самостійні спроби віршування.
Перший відомий твір Руданського, балада "Два трупи", під яким стоїть дата -1851 р., відзначається, на думку дослідників, таким високим рівнем літературної вправності, який навряд чи доступний початківцю.
Широкою була і безпосередня лектура молодого семінариста. Знайомлячись з творчістю популярних тоді українських письменників (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Гребінка, Шевченко), він відкривав для себе усю складність розвитку української літератури в умовах царизму.
На семінарські роки припадає і початок безпосередньо творчої роботи Руданського. Тут написані перші оригінальні ліричні поезії ("Сиротина я безродний", "Ти не моя", "Мене забудь", "Пісня" ("Не дивуйтесь, добрі люди"), переклад з польської мови популярного романсу "Чорний колір" та шість балад, близьких за обсягом до поем ("Два трупи", "Вечорниці", "Упир", "Хрест на горі", "Розмай", "Люба").
Руданський закінчив семінарію "першим учнем" і за рішенням правління учбового закладу був затверджений у ступені студента та направлений для даль-шого навчання у Петербурзьку духовну академію. Для випускника семінарії із далекої периферії це був нечуваний успіх. Перед ним відкривались двері до блискучої духовної кар'єри. Але юнак не скористався такою можливістю і свідомо обрав собі інший шлях, завідомо важкий і невдячний.
І можна тільки дивуватися тому, яку силу духу й непохитність у відстоюванні обраного шляху виявляв поет у тих жахливих умовах, яким глибоким було переконання, що його праця, його творчість буде потрібна народові.
1 вересня поет виїхав з Петербурга до Ялти, куди він з великими труднощами дістав призначення на посаду міського лікаря.
Праця міського лікаря, до якої Руданський приступив восени 1861 р., була вкрай виснажлива.
Чесно і самовіддано пропрацював Руданський на скромній посаді міського лікаря Ялти, багато зробивши в справі охорони здоров'я простого народу. Ця його праця, яка нерідко вимагала справжньої мужності, так і не дістала визнання й оцінки з боку сильних світу цього. Під час епідемії холери Руданський тяжко за-хворів і 3 травня 1873 р. помер.
Творча спадщина Руданського велика і багатогранна, він активно заявив себе у всіх без винятку поетичних жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.
Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому "пісенність" його лірики - не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягає в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Руданський розпочинав свою поетичну творчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському ("Сиротина я безродний", "Ти не моя", "Мене забудь", "Пісня" ("Не дивуйтесь, добрі люди"), як своєю формою так і змістом, це типові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.
Творча спадщина Руданського велика і багатогранна, він активно заявив себе у всіх без винятку поетичних жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.
Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому "пісенність" його лірики - не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягав в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Руданський розпочинав свою поетичнутворчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському ("Сиротина я безродний", "Ти не моя", "Мене забудь", "Пісня" ("Не дивуйтесь, добрі люди"), як своєю формою так і змістом, це типові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.
Ще виразнішою е народнопісенна основа у творах, написаних уже в Петербурзі, тобто після 1855 р. ("Повій, вітре, на Вкраїну", "Голубонько-дівчинонько", "Козаче-голубче", "Ой вийду я у садочок").
Однак сумні мотиви, що ними переважно пройнята інтимна лірика Руданського, не були виявом занепадницьких настроїв поета, як не були вони й даниною "законам" пісенного жанру, їхнє безпосереднє джерело - вкрай тяжкі обставини особистого життя поета, його важка хвороба. Про це говорить уже хоч би те, що в ліриці петербурзького періоду з'являються твори лірико-гумористичного плану, в яких автор, розповідаючи про складні і драматичні життєві обставини, здатен освітити їх іронічним поглядом і тим самим нібито піднестися над ними. До таких, зокрема, можна віднести вірш-посланіе "Не знаєш ти горя", відомий в посмертній публікації під назвою "До дядька Прохора-коваля". Основна тема твору - нужденне життя бідного студента, який змушений, не маючи ніякої підтримки збоку, так само тяжко "кувати" свою долю в науці, як дядько Прохор кує залізну штабу.
На
Loading...

 
 

Цікаве