WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Світогляд Т.Г.Шевченка. - Реферат

Світогляд Т.Г.Шевченка. - Реферат

може й має стати незалежним.
Як справедливо зазначається, цитатами з Шевченка, як цитатами з Біблії, можна доводити "все", і кожна "ідеологія" чи "партія" у нас може з тріумфом проголошувати Шевченка своїм, відтворювати вигідний для себе образ, що власне, проявляється у всьому шевченкознавстві, де в потугах пошуків свого образу загалом забувається сам поет, витворюється його культ та бажане для себе його бачення.
Звертаючись до цього питання, деякі шевченкознавці (наприклад, Г. Грабович) виділяються три найбільш поширені образи Шевченка.
Отже, з погляду соціалістичного реалізму Тарас Шевченко подається як реаліст, матеріаліст та атеїст, революційний демократ, учень і соратник Бєлінського, Чернишевського та Добролюбова, що гнівно викривав, засуджував та таврував те й те, тих і таких, палко любив велику російську культуру та її корифеїв, "речник народу, полум'яно закликаючий громадою обух сталить", із зброєю в руках виступати проти кривавих гнобителів, рішуче визволятися від кайданів, боротися за нові суспільні взаємини без царя супостата, без кріпосника-людожера, без мироїда-багача, без попа-ліцеміра, тобто більшовик, але не зовсім ленінський і не без помилок, хоча б у ставленні до Хмельницького, Переяславської Ради.
У розумінні Д. Донцова Шевченко виявляється крицевим носієм національності, державної ідеології, незламним лідером-трибуном, котрий закликає до безжалісної розправи не тільки з ворогом-супостатом, а й зі своїми нікчемними й запроданими земляками.
З точки зору народництва (від Костомарова до поетів та публіцистів наших днів) Шевченко сприймається як Пророк та Геній, мислиться лише у призмі народу, з ним ідентифікується Україна, українство, потреби й доля українського народу.
Звичайно, в кожному з образів Тараса Григоровича є дзеркало істини, в цілому він постає настільки заромантизованим, що говорити про його власний романтизм не доводиться. Романтизм становить єство його поезії і є не просто результатом впливу західноєвропейських традицій та ідей, а органічним зростанням з традицій народної творчості, хоча й перші впливи не виключаються. Що стосується світогляду Шевченка, його витоків, то і тут діапазон суджень досить широкий.
На думку Є. Маланюка, Шевченко, як і Гоголь, вийшов з тієї верстви, що була у ХVIII столітті єдиною, верстви козацької, яка потім під адміністративним тиском російської імперії роз'єдналась. Якщо Гоголя родить українське дворянство, котре національно деградує, то Шевченка - закріпачене селянство, в якому є значні відсотки української шляхти, де відбувається повільний процес регенерації. Потрапивши до Петербурга мимохідь, він своїм "селянським" національним здоров'ям не тільки не відчув згубного впливу його життя, а й зумів оформити свою розумну національну суть.
У темряві ночі бездержавності Шевченко висвітив орієнтири державності, акумулював національний дух - дух козацької доби, "козацької шаблі", передавши його не тільки живим, а й поколінням ненароджених. У його творчості синтезована єдність тіла і душі, духу України, і саме завдяки синтезу людина у нього постає як образ Божий: вона ніколи не скалічена, однакова в добрі і злі, повна, багата внутрішнім змістом.
Витоки світогляду Шевченка, зміст його поезії деякі його дослідники (наприклад І. Крип'якевич) виводять не із суспільного стану поета, як це робить Є. Маланюк, а із сутності всіх умов, у яких він жив і творив. Він зростав там, де ще доживали свого віку очевидці коліївщини, де були живі згадки про козаччину, де співали думи про Хмельницького, відчувши злидні, нужду і упокорення селянина-кріпака. Глибоке знання життя, традиції боротьби за волю і не менше прагнення до неї дали змогу йому викласти те, що було у Статуті братства, своїм полум'яним словом, словом поезії, інстинктивно розуміти минуле, виробити свій погляд на світ, давні часи і події, звернутися не тільки до сучасників, а й до нащадків із закликом вирішувати не поточні, а вічні проблеми, сягаючи до основ національного буття.
Унікум за своєю народністю, Шевченко вніс новий зміст, нові мотиви в народну літературу і, звернувшись до минулого, в ідеалах яких, за народною традицією, знайшов нові мотиви, співзвучні своїм ідеалам суспільної справедливості, свободи і національності, протесту проти політичного гніту і будь-якого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості, заклавши міцні підвалини національного відродження.
Д. Чижевський, характеризуючи світогляд Т. Шевченка як "антропоцентризм", сутність якого полягає у зведенні людини у центр всього буття, всього світу як природи, так й історії, усіх сфер людської культури, зумів показати специфіку цього погляду, особливо по відношенню до природи. Він показав, що за таким світоглядом природа постає як щось підпорядковане людині, резонатор або дзеркало, прислуховуючись або вдивляючись в які людина чує і бачить саму себе. Природа відгукується на все, що діється в серці людини, відбиває її внутрішнє життя в наглядних образах та символах. Однак, як саме природа відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, сміється, -- усе це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається у центрі образу, історії, житті історичної події.
Визнаючи справедливою характеристику світоглядних позицій Шевченка Д. Чижевським (хоча вона властива й попереднім оцінкам, але чітко не виражена), доречно звернути увагу на ту особливість формування світогляду поета, на яку вказує Г. Грабович. Він підкреслює, що в центрі світогляду творчості Шевченка стоїть насамперед відчуття самого всебе, власної долі й болі, свого "Я", чітко структурованих через інтенсивний автобіографізм самого митця як поета, носія слова.
Шевченко і став великим Поетом, Генієм, Пророком тому, що духовні колізії свого часу зробив драмою свого життя, а патріотизм - мірою справжньої любові людини до людини. Саме через символізм автобіографізму витворюється точна модель всього творчого світу Шевченка з чітким висвітлення гостроти розподілу на демони зла і добра, без жодного компромісу середини як відносно самого себе, так і відносно інших. Тому у сфері його творчості знаходиться все, оскільки воно людське. На сторону людського, його сторожі становиться Слово, носієм якого постає поет. Зливаючи свій голос з голосом Бога, поет стає Пророком, а його слово - пророчництвом. Якщо сподвижницька постать Пророка надає силу поетові, то невміння писати неправду, відкритість, здатність оголити себе і бачити правду, відкинути всі завіси, затишність не тільки явищ ілюзій, а й того земного самообману, що не тільки не бачить людської правди, яка полягає втому, що не тільки пани, а й простий люд жорстокий, надають силу пророцтвам поета, вимагають слідувати силі правди і не лукавити з собою за будь-яких обставин.
З пророцтвом поета пов'язується ще один елемент романтизму його світогляду - міфотворчість. Велика правда завше осліплює, вона не тільки не освітлює, а й затьмарює, і чим яскравіше світло, тим глибші тіні, більше бажання зазирнути туди. Міф постає тут аналітичним та синтетичним окресленням пророцтва, з'єднанням холодного з гарячим розумом, розуму з почуттям, засобом висвітлення прихованого, затіненого, вищого та віщого, віщої правди,
Loading...

 
 

Цікаве