WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко. - Реферат

Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко. - Реферат

Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко
Теорія метафори ґрунтовно розроблена світовою літературно-теоретичною наукою, над її проблемами працювало багато відомих теоретиків літератури від античності до наших днів, знаходячи все нові й нові грані цього тропа.
Для уточнення художніх функцій метафор у ліриці Ліни Костенко та їх різновидів ми користуємося такою класифікацією:
- класична метафора;
- метафора-уособлення з його різновидами: метагоге, прозопопея або персоніфікація;
- генітивна метафора (метафора родового відмінка);
- метафора орудного відмінка;
- розкрита, розшифрована метафора;
- метафора-прикладка;
- метафора-симфора;
- метафора-метонімія;
- ланцюжки метафор;
- метафора-метаморфоза;
- текст-метафора;
- метафоричний епітет.
Аналіз метафор у ліриці Ліни Костенко за поданою класифікаційною схемою дав цікаві результати, які викладаємо нижче.
Класична метафора, узагальнене визначення якої міститься в І.Качуровського [1], не посідає великого місця в ліриці поетеси. Частотність її вживання в текстах Ліни Костенко дуже невелика. Для прикладу розглянемо поезію "Настане день, обтяжений плодами". В цьому рядку вірша уже маємо класичну метафору. Така метафора близька до символа (твори - плоди). Вона є наскрізною для цієї поезії і бере участь у структуруванні вірша - утворює обрамлену композицію ("душа не створить бутафорський плід"). Крім того, метафора-символ "плід" стає основою філософських роздумів автора щодо характеру "плодів", їх долі і дає їм ціннісну оцінку: "Не страшно їм ні слави, ні хули". Метафора "плід" обростає утворенням свого антиподу: "Плід - бутафорський плід". Означення "бутафорський" створює антитезу на рівні однієї метафори, але з полярним значенням.
Отже, метафора "твір-плід" створена на основі древніх асоціацій, бо "плід" завжди був чимось вартісним, і виступає у різних функціях: вона - символ, вона виконує композиційну роль, створює антитезу і формує весь сюжет поезії "Настане день...".
Або ось ще така метафора: "О, не тривожте, люди, його прах!" (вірш "Чи зрікся Галілео Галілей?"). Класична метафора "прах" містить у собі декілька відтінків значення, які стають прозорими у контексті: "прах" - це Галілео Галілей, це пам'ять про нього, це його велич у віках і, попри усе, це його непохитність: він не зрікся.
Метафори-уособлення та їх різновиди (метагоге і прозопопея) вживаються Л. Костенко чи не найчастіше (понад 500 разів) [2] і є чи не найвагомішим стилетворчим фактором. Наприклад: "тонесенько плаче ріка", "колосочки проти сонця жмуряться", "весна підніме келихи тюльпанів", "колише хмара втомлені громи".
Прозопопея або персоніфікація - це надання речам, явищам, поняттям властивостей істот:
Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.
("Мене ізмалку люблять всі дерева...")
У поезії "Велосипед ночує на балконі..." прозопопея стає наскрізною і виконує дві функції: композиційну (обрамлення) і функцію антитези, бо з'являється зіткнення і протиставлення "велосипед - коні". Між початком і кінцем рамки "велосипед - коні" поетеса дає різні образи з переносним значенням: "Сміється кожна квітка конюшини, регоче пилом Сагайдачний шлях"; "Сміються гори, доли і вершини..."; "Сміється хміль..."; "Сміється місяць...". Таким чином, у вірші стикається все те, що тяжіє до "живих коней" і "велосипеда". Природа сміється з велосипеда, але що з того: перемагає велосипед, прогрес. У даному випадку "велосипед" стає не тільки основою уособлення, а символом прогресу:
А що із того, що сміються коні?
Нема тих коней. Є велосипед.
Або ще одна строфа з поезії "Син білявого дня і чорнявої ночі...":
Син білявого дня і чорнявої ночі,
вечір-мулат підійшов до порога.
Утворений на реалістичній основі метафоризований образ "син: вечір-мулат" уособлюється й стає метафорою-уособленням, прозопопеєю. Крім цього, процесу метафоризації тут служить повтор початкової антитези "білявого-чорнявої" в середині рядка "дня-ночі", яка є фактором утворення метафори-генітива: "Син... дня і... ночі".
Нерідко метафори-уособлення в ліриці Ліни Костенко містять у своєму складі інші метафори, найчастіше генітивні, творячи синтез метафори-уособлення і метафори-генітива. Наприклад: "І явори просили Христа ради хоч жменьку тиші у долоні дня". "В країні сосен, сувидських красунь, зі мною грають в піджмурки суниці". "Дерева, як закидані шапками, стоять у гронах ще порожніх гнізд" (підкреслення наші - Н.О.).
Лірична героїня Ліни Костенко свій духовний стан прагне передавати саме за допомогою поєднання метафор-уособлень та генітивних метафор: "...Скриплять садів напнуті сухожилля. // Десь грає ніч на скрипці самоти. // Десь виє вовк на нотах божевілля...// Дзвенять світів обледенілі дзбани".
Поетеса використовує також генітивні метафори, причому понад 200 разів, що робить їх другим за питомою вагою стилетворчим фактором. Генітивні метафори в ліриці Ліни Костенко нерідко утворюють ланцюжки метафор:
Посмішки,
цвітіння людських облич -
червоні троянди пристрасті,
білий гнів ломикаменю,
колюча шипшина зневаги,
сині іриси втоми...
("Посмішки...")
Або:
У присмеркові доброї дібровості
пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної дніпровості
сідлає вічність чорного коня.
("У присмеркові доброї дібровості...")
Моделі метафор-генітивів бувають різні, деякі з них нарощують при собі додаткові уточнюючі епітети також метафоричного характеру: білий гнів ломикаменю, рубінові розсипища суниць, відлітань сюїта голуба, осінній плач калини, на чорних вітрах світових веремій, пшеничний присмак скошеного дня. В двох останніх прикладах в одному метафоричному виразі зіткнулися два епітети - зображальний і метафоричний - обидва у препозиції, хоча нерідко перед нами інверсія:
Лежить городів гарбузова Мекка.
...дахів похилих старовинні плечі.
("Після дощів смарагдова діброва...")
Характер інверсій, як бачимо, також змінюється: у постпозицію виноситься образ найбільш вагомий, значущий. У структурі генітивної метафори може виникнути антитеза, внаслідок чого виникає своєрідний амбівалентний образ, досить частий у Ліни Костенко, яка постійно сприймає дійсність у єдності суперечностей:
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритми танцю по землі.
("Смертельний падеграс")
Понад 30 разів зустрічаються у Л.Костенко так звані метафори орудного відмінка: "Сади стоять буддійськими храмами"; "Блискоче ніч перлиною Растреллі"; "Цвіте весна садами"; "Ліхтарі горять коралями"; "Вітри гули віолончеллю". Зазначимо, що деякі науковці вважають їх не метафорами, а порівняннями, але тут наявна головна ознака метафоризації - створена певна метаморфоза, а значить є певна метафоризація, тому ми розглядаємо ці метафори як аблятивні.
У поезіях Л.Костенкозустрічаємо велику кількість метафоричних різновидів, серед яких досить частою є розкрита, розшифрована метафора (понад 60 таких утворень).
Розкрита метафора - це стислий образ, у якому оголено обидва полюси (те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється): "Люстра - електрична сестра орхідей"; "Всі ми - яблуні, облиті купоросом"; "Цей білий світ - березова кора".
Перший член такої розкритої метафори - цілком реалістичний: люстра, ми, світ. Другий, тобто той, з чим порівнюють, зіставляють, містить у
Loading...

 
 

Цікаве