WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Основ'яни про творчість Т.Шевченка. - Реферат

Основ'яни про творчість Т.Шевченка. - Реферат

"Да пусть Марко Вовчок пишет хоть по-самоедски, лишь бы это была правда" [7, 6] - відповів поет.
Про глибоку повагу до пам'яті народного співця йдеться в заувагах В.Білозерського про могилу Т.Шевченка в Петербурзі. Він пише: "Могила Шевченко вся была в зелени и венках; из-за них не видно было ни земли, ни снегу, и она скорее напоминала весну, жизнь, чем смерть [7, 27].
Слід наголосити на редакційній діяльності В.Білозерського, який вмістив в "Основі" чимало раніше не опублікованих творів поета, спогадів про нього та літературно-критичних досліджень.
У статті Л.Жемчужникова з-поміж інших матеріалів виділяється промова М.Костомарова. Тут наголошується, що поезія Т.Шевченка знайшла розуміння і любов серед чистих душ людей різних національностей, здатних розуміти прекрасне. Саме в цьому полягає велика сила справжньої поезії, твердить автор. В якій би винятковій формі вона не проявлялася, як би тісно не пов`язувалася з народністю і місцевими колоритами, - її загальнолюдський смисл зрозумілий усім.
Л.Жемчужников акцентує на промові студента історико-філологічного факультету Петербурзького університету В.Хорошевського, яка була виголошена польською мовою. "Она показала, что наш народный поэт внушал чувства справедливости соплеменникам нашим, возвышающимся над предрассудками" [5, 9] - відзначає Л.Жемчужников. Шаноблива промова В.Хорошевського справила глибоке враження на всіх, хто був присутній на похороні.
Польське слово В.Хорошевського вшанувало славу "достойно руського поета" [5, 9]. Промовець висловив надію, що творчість Т.Шевченка прислужилася ідеї братерського єднання народів, розрізнених давньою ворожнечею.
Величезна туга звучить в поетичних рядках прощання О.Чужбинського і П.Таволги. Провідна думка цих віршів - слава Кобзаря буде вшанована нащадками у гідному продовженні його справи національного утвердження.
Слід звернути особливу увагу на промову "Рідне слово над тілом Тараса Григоровича Шевченка", з якою виступив від імені студенства Ф.Хартахай. Зазначимо, що у статті Л.Жемчужникова вона подана з деякими купюрами, переважно редакційного характеру. А повний текст її, який зберігається у відділі рукописів ЦНБ НАН України, опублікований Д.Іофановим [8, 94-96].
Виголошена в стилі народних голосінь, промова Ф.Хартахая відзначається барвистістю й образністю мови, вона багата яскравими поетичними зворотами й порівняннями. У промові підкреслюється безмірна повага й любов народу до свого Кобзаря, значення Т.Шевченка для України. "Сумно і страшно вимовить, - заявив Ф.Хартахай, - "Тарас Григорович умер!", а ще страшніше сказати: "На чужій чужині!" Не має Україна тепер своєї втіхи, минулися думи і пісні. Мабуть, припускає промовець, втомився Тарас сльози лити. І далі звучать велемовні запитання-вигуки: Хто ж тепер заспіває рідну пісню степу і могилам, Дніпру широкому?! Хто зуміє так щиро любити рідну землю і покласти за неї душу?!"
На винятковій чесності народного оборонця, його боротьбі за переконання наголошується й у промові Н.Курочкіна. Все життя Т.Шевченка, підкреслюється тут,- суцільне випробування долі. Прижиттєве щастя не для нього, підсумовує промовець, його чекає інше - вічна слава.
Ряд промов подаються Л.Жемчужниковим із заувагою, що вони не були виголошені. Це промови пермянина Южакова та поета О.Чужбинського.
Невимовної туги і жалю сповнене "Голосіння українок" О.Білозерської, яке вдало наслідує народні голосіння. Тут наявні численні деталі народного обряду похорону, що свідчить про досконале знання Ганною Барвінок народних звичаїв. У "Голосінні українок" - багата образна система, влучні порівняння і постійна гіперболізація з наростаючою градацією.
Загалом стаття Л.Жемчужникова є своєрідною підбіркою матеріалів вшанування пам'яті великого поета і мужньої людини, що, незважаючи на постійні життєві випробування, зуміла пронести крізь роки щирість серця і високість думки.
Смерть Т.Шевченка стала приводом для написання статті Г.Т. "Несколько слов о народности в религиозной жизни" [9, 128-142]. Невстановлений автор відстоює думку, що самобутність будь-якого народу не втрачається через "сторонні позитивні впливи" (зокрема релігію християнства), а тільки набуває якісно нового розвитку. Однак вплив цей, зауважує, не має бути безмовним підкоренням. Це дуже негативне явище, як і інша крайність - замкнутість.
Український народ, який має багату історію і мову, зумів зберегти свою самобутність і надію на краще майбутнє. Автор статті зауважує також, що розвиток нової української літератури, яка привернула до себе увагу не тільки малоросіян, безумовно, набув нової сили і якості завдяки Т.Шевченкові, гідному сину свого народу. "Народ, среди которого появилась такая личность, как Шевченко, не погибнет в круговороте истории, не совершив своего назначения ... После Шевченка наша народность имеет законное право на свое существование" [9, 129].
Аналізуючи поему "Гайдамаки", автор статті наголошує на релігійному характері визвольної боротьби українців. Однак він не завжди вбачає у цьому тільки позитивне. Змальована сцена вбивства Гонтою своїх дітей-католиків свідчить про моральну боротьбу в душі Гонти "двух противоположных чувств в герое - любви отца-христианина к детям и ненавистью к врагам-католикам" [9, 138]. Однак не думка про кроваву помсту стала джерелом поеми Т.Шевченка, а почуття істинно християнські ("Болить серце, як згадаєш: Старих слов'ян діти впились кров'ю").
У поемі "Наймичка" автор теж вбачає елементи релігійного світобачення українців. Отже, Т.Шевченко вкладає в свою поезію релігійний елемент не тільки тоді, "когда его собственная душа волнуется и кипит теми или другими мыслями и чувствами" [9, 139]. Так, згадуючи рідну землю в чужій стороні (тобто на засланні), поет малює свято Різдва Христового, що є для нього своєрідним очищенням душі.
Особливо наголошує критик на Шевченковому перекладі "Давидових псалмів", де письменник не копіює релігійний текст, а відтворює тільки ті моменти твору, які співзвучні його душі.
Як робить висновок автор статті, у всіх поезіях Т.Шевченка виразно відчутний релігійний елемент. "Этим мы не хотим сказать, что поэзия Шевченка есть поэзия религиозная: в таком случае мы приписали бы поэзии Шевченка (вопреки всякой истине) исключительность и лишили бы ее той полноты, какая свойственна поэзии всех истинно великих поэтов. Нет, мы хотели сказать только то, что в поэзии Шевченка есть и элемент религиозный ..." [9, 141].
Намагається осягнути феномен творчості Т.Шевченка і М.Костомаров у статті "Воспоминание о двух малярах" [10, 44-56].
М.Костомаров проводить у статті своєрідну паралель між долею обдарованого кріпака Грицька, чий талант не проявився в повну силу, і долею колишнього кріпака - великого поета і художника Т.Шевченка. Поетична натура Грицька через постійні злидні притупилася: його вже не чарувалакраса природи, "ему скучны казались Пушкин и Жуковский; даже стихи Шевченка не пробудили в нем сочувствия по родственности языка. Только Квиткины повести заняли его, но не по художественности, а по верности изображения крестьянского быта, в котором он сам
Loading...

 
 

Цікаве