WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика Віри Китайгородської (кваліфікаційна робота) - Реферат

Поетика Віри Китайгородської (кваліфікаційна робота) - Реферат

Міністерство освіти України
Чернівецький державний університет
імені Юрія Федьковича
Кафедра української літератури
Мельничук Оксана Іванівна
Поетика
Віри Китайгородської
(Кваліфікаційна робота)
Науковий керівник
доц. Бунчук Б. І.
Чернівці 2000
?
Природа настроює милозвучну струну, яка лунатиме читачеві словом - "скрипкою".
Зачекай мене у цьому літі,
Я ще не зібрала всі слова,
Ще мої слова на ясен - вітті,
Ще мої рядки - густа трава.
Чи знайду я те, чого шукаю,
Чи пізнаю тут, на бистрині ?
Хай воно й під вечір засвітає,
Коли ти світитимеш мені (1,6).
Джерелом творчості для поета є природа, яка дарує слова із "ясен - світ", з "густої трави", та ще почуття кохання "свідчить" на віршовані рядки. Тоді з - під пера виходять твори, які мають заспокійливу дію або примушують возвеличитися, стати людиною.
З великою ніжністю і любов'ю В.Китайгородська пише про своє рідне село Нагоряни. У "Виноградній колисці" цикл поезій, який так і зветься "Нагоряни". Тут майже у двадцяти творах авторка оспівує свою малу батьківщину, зображує радощі й горе односельчан. "Важко втриматися від спокуси, щоб не порівняти кращі твори молодої поетеси з рушниками її землячок - наддністрянських вишивальниць"(10,122) - слушно підкреслює М.Казарук у рецензії. Прикладом сказаного вище є вірш "У моєму селі".
Тут бабусі - мов білі вишні,
А діди - молоді й чубаті,
У село на горбочок вийшли
Тай лишилися там стояти (1,19).
А далі поетеса продовжує тему війни, яка забрала найдорожчих людей у розквіті сил:
Парубками - у братськім колі,
Ясенами - в далекім літі,
І Героями - в рідній школі,
І Зірками - у центрі світу(1,20).
Поезії В. Китайгородської часто нагадують народні пісні. Прикладом може бути вірш із розглядуваного циклу "Пісня для матері", написаний, як вказує сама авторка, за народними мотивами. У творі поєднана ніжність і любов до матері з сумом за минулими літами, які не вертаються з далекого вирію.
Поетеса розповідає, як мати на весні вийшла виглядати, чи не вертаються з вирію молоді літа:
Ой верталися, не сіли у дворі,
Тільки крилонька шуміли угорі.
А чи хату не впізнали, чи село,
Чи боялися натужити крило ? (1,16).
Мати просить: "Та сідайте, журавлята, у саду". Але "журавлята"- літа не слухають, високо пролітають над садом, подвір'ям, над засмученою жінкою.
Ой високо сива зграя проліта -
Не вертаються із вирію літа(1,17).
Ліричні героїні вірша "Виноградна колиска"(так названа збірка "не без конкретного образу: дбайливими рухами батька їх [Китайгородських - О.М.-С.] обійстя в Нагорянах на Кельменеччині справді нагадує зелене, виноградом виткане шатро, а талановитою душею матусі вигаптувані вишиванки роблять його світлицею"(15,3.)) "здається, я малою не була" - згадує своє дитинство, яке промайнуло поміж "виноградів, високих козаків", що колихали її "на долонях". Але дитинство минуло, пройшли роки, з'явилось мале "виноградоволточко", яке нагадує авторці себе в дитинстві:
Мого дитинства виноградна вість
Простягнулась через літа до мене -
Під хатою задумано стоїть
Моє виноградяточко зелене (1,18).
З вірша "Лист від матері" звучить сумно:
Вернися, Віронько, до себе,
Давно ти дома не була,
Тобі дощу напитись треба
І надивитися села (1,18).
"Далі поетеса роз'яснює загадкову формулу "вернися до себе", - вернися в "дитинну простоту". Саме вернися, а не втечи, не заховайся від "буденних справ", "дрібниць". "Дитинна простота" тут - як прагнення духовної досконалості, безпосереднього і чистого самовираження.
М.Лазарук зазначає: "останні чотири рядки, наче писані іншою рукою, випадають із загальної оркестровки". Бо є навіщо вертатися до себе, якщо далі звучить таке, "не охолонь на білім світі, ти палко так знайшла (!) його. В житті найвище треба вміти у серці зберегти вогонь" (9,8). "Це вже давно відомі істини, що віджили себе в поезії" (10,12). Має рацію Лаза рук, але "давно відома істина" у вірші В. Катайгородської має своє обрамлення, якого не знайдеш ні в кого. На нашу думку, ці чотири останні рядки абсолютно для "рецензованої збірки". Бо зберегти у серці вогонь любові до батьківщини, вміти поважати її і шанувати своїх земляків, по-справжньому радіти випадковій зустрічі з ними - це істина, яку, на жаль, пам'ятають усі, а часто і нехтують нею.
Глибокою інтимністю пройнята "Ідилія" В. Китайгородської:
Моя верба колише світ:
"Ой люлі, світочку зелений,"-
. . .
А я, а ти під небом цим -
щасливі, молоді крилаті.
Дзвінки краплиночки роси
удвох спинилися на хаті (1,22)
У рідній домівці ці завжди "щасливі, молоді, крилаті". Коли знаходилися далеко від хати, то стає милою навіть краплиночка роси.
В оригінальній і самобутньому циклі "Нагоряни" є фрагменти озвученого кіносценарію "З голосу війни", де дійовими особами виступають Мама, Дівчина, Зозулька, Вдова, Зима, Баба Уляна, Іванко, Місяць, Зірка і ін. Звучить тема війни, але голосом народної пісні:
Лиш місяць у хмарі
і голуби в парі,
а Іванку випікають
оченята карі.
А ромашка із любчиком
цілуються гірко
а Іванку під чубчиком
вирізають зірку.
Лиш завіє снігом,
завиє совою...
так вона і саме
дівкою - вдовою (1,24-25)
Поетеса порушує ряд болючих тем: прощання матері із сином ("Сину мій, сину, болю мій, болю") "Чорна похоронка", "Дівчина-вдова", надія на повернення любого та ін. У VІ фрагменті авторка зображує жіночі "посидінки" на свято Меланії. На Західній Україні існує звичай, що в інсценізованому дійстві, що зветься "Меланкою", беруть участь лише переодягнені в різні образи чоловіки. Але ліричні героїні фрагменту змушені самі виводити слова колядки, бо чоловіки загинули на фронті. Від пережитих страждань у вдів "посивіли чорні пасма, як білина від роси."
"Баба Уляна (кажуть шептуха)" докладає зусиль, щоб по-своєму покарати ненависного ворога, "шепче до кожної квітки":
. . .
А щоб ви, вбивці, стали грибами,
а ви, кулі, - похоронами! (1,27)
У цьому ж циклі в Канадцях українського походження в музеї Ю.Федьковича" В. Китайгородська використовує образ журавлів як символ українських емігрантів. Як відомо увів його в українську літературу Б.Лепкий у вірші "Видиш, брате мій". Поетеса звертається до емігрантів, які покинули саме Буковину.
Микола Лазарук у рецензії на збірку "Виноградна колиска" вказує і на деякі "традиційні для дебютантів вади": "Канадцям..." не вистачає глибокого проникнення у трагедію, що спіткала людей, які назавше втратили батьківщину ("Якби знаття, що дома буде воля що Буковина - ніби в ружі цвіт, що буде стільки хліба й стільки поля, і що гуцула слухали світ"). Невже й справді тільки це вабить їх на втраченій батьківщині? Невже в цьому весь зміст трагедії? У даному разі поетеса на повідку в незвичайної теми, не пережитої у собі по справжньому"(10,123). На нашу думку, рецензент сконцентрував свою увагу на слабкому, другорядному щодо емоційності місці у творі. Загалом же, вірш пройнятий сумом, образ журавлів, підкреслює це: "Журавлики, журавлі, як без рідної землі?", "Журавлики журавлі, сиве пір'я на крилі..." (1,28).
Loading...

 
 

Цікаве