WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → В.Симоненко. Поезії - Курсова робота

В.Симоненко. Поезії - Курсова робота

поетичній спадщині Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині ("Україні", "Задивляюсь у твої зіниці", "О земле з переораним чолом"… "Земле рідна" та ін.). Національна самосвідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого - то визначальне підгрунтя майже всієї громадянської лірики.
Щирість інтонацій, задушевна синівська розмова у поезії.
"Задивляюсь я в твої зіниці". Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері -України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення і сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: "Україно!", "мамо горда і вродлива", "нене".
Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, вірніше з очей матері-України:
Задивляюсь у твої зіниці,
Голубі й тривожні, ніби рань.
Та за цією красою - тяжкий життєвий досвід, сторінки рідної історії:
Крешуть в них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Ліричний герой схиляє голову перед матір'ю. Україна 20ст. постає перед зором свого сина:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, в якій йдеться про щиру інтимну бесіду сина з матір'ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулась до твору лише недавно.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю -
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю!
Задля Батьківщини творчість поета - ті самоцвіти - перли, котрі віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Симоненко віддає Україні щирий синівський пошанок і високо підносить її престиж. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Це прямий виклик тим, хто паплюжив "Любіть Україну" В.Сосюри, хто розкидався злобними звинуваченнями тільки за те, що людина посміла висловити любов до материзни . А в інтонаціях вірша звучать незаслужені картання на себе за те, що
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі -
Ще не всі чорти живуть на небі
Ходить їх до біса на землі, -
Ця строфа опускається. Очевидно "імперія зла" не хотіла зізнаватись у тому, що справді лише диявольські сили здатні почуття любові, патріотизму перекрутити на злочин, переслідувати й нищити за них людину.
Україно, Ти - моя молитва,
Ти моя розлука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Новою, дужою, величною постає перед читачем велика любов поета - його Україна з голубими й тривожними ніби рань зіницями, його вродлива й горда мати, його неня, що дала йому мову, культуру, традиції, багатство. Вона піднесена на п'єдестал великої пошани поряд з найбільшими країнами світу. І бути її сином для поета - це гордість і щастя, ніщо не може зупинити ліричного героя на шляху боротьби за волю та незалежність.
Краса і щирість почуттів в інтимній ліриці В.Симоненка.
Василь Симоненко прожив 28 років. Та він назавжди увійшов в історію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, ліричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса і щирість почуттів. І хоч інтимні мотиви Симоненка переважно тісно пов'язані з пейзажами, соціальними, громадянськими, все ж у вірші про кохання у його поетичній спадщині займають чільне місце. Більшість з них увійшла до циклу "Тиша і грім", частково - до циклу "Земне тяжіння"
Юнацькі мрії, сподівання разом з легким смутком охоплюють ліричного героя поезій "Люди різні між нас бувають…" та "Пригадую усе слова…" Образ коханої порівнюється ним з весняним громом, який стає"совістю і душею" і "щасливим щастям". Самовіддане глибоке кохання сповнює ліричного героя у вірші "Ображайся на мене, як хочеш". У цьому творі лунає заклик поета прожити життя, розмінюючи кохання на дрібниці:
Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання - у нас віки.
Несподівано прийшла любов до ліричного героя у вірші "Вона прийшла". Під впливом чару кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола теж стає привабливішим і кращим. Душа закоханого співає солов'ями, вона тягнеться за чудовим покликом:
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Ліричний герой створив для себе образ коханої, далеко від чогось конкретного, реального, кохана з'явилася хлопцеві тільки в романтичних маревах. І ось сталося6 "Вона до мене виплила з туману моїх юнацьких несміливих слів".
Почуття любові всесильні, вони здатні оповити людину, особливо молоду, здатні направити її на рівну дорогу життя. Поет малює привабливий образ вимріяної в снах любові:
Вона прийшла заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й молила,
Такою ніжною і доброю була.
У душі ліричного героя сталася зміна - і досить примітна: він "не чув, як жайвір в небі тане, кого остерігає з висоти…" Образ оспіваного в піснях солов'я українських степів не випадково появився в поезії: він символізує злагоду між людьми, несе добро і щастя.
Людина глибокої душі, В.Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все склалося за бажанням, коли не вдалося висловити коханій те, чим жила душа.
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
Я подарую смуток і біду.
Надзвичайно самокритичний герой у другій строфі вірша:
Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю
Свою усмішку у холодній втомі,
Бездумно, безголово утоплю.
Зворушлива відвертість інтимної лірики Симоненка викликає захоплення, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші "Розвели нас дороги похмурі", "Дотліває холод мій у ватрі…", "Я тобі галантно не вклонюся…" У цих поезіях багато тривоги, муки, невисловлених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона "крихітна", "мила" і "прозора, мов ранкова тінь", ДО цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) "Дотліває холод".
Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини коханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити жахливого від дріб'язкового , мізерного. Життя, звичайно, "не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль", але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане "Пробач…, моя вина", як у вірші "Моя вина" рятує кохання, допомагає подолати кризу.
У вірші "Є в коханні і будні і свята…" В.Симоненко показує, як буває часто не просто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, а надто гармонію в інтимних почуттях… Ліричний герой розуміє, якими складними і суперечливими можуть бути ці почуття. Поет добирає слова антоніми (будні і свята, радість і жаль), за допомогою яких досягає повноти художньої виразності думки:
Але певен, що жодного разу
І вагання і сумнівів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Любов у душі "щедро… б світила" і знову й знову оновлювала б людські почуття. Цікаве закінчення поезії:
Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!
Loading...

 
 

Цікаве