WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → В.Симоненко. Поезії - Курсова робота

В.Симоненко. Поезії - Курсова робота

хата":
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Епітет білява хата не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, наче йдеться про живу істоту людину.
Ніколи й ніде не забуваймо: щоб нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на сухому полі, але "Прийдуть з України верби і тополі".
Завершується пісня рядками, які говорять, що можна вибирати друга, дружину "і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати":
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Для неї жив і творив сам Симоненко.
У вірші "Грудочка землі" у людській душі засіваються перші зерна любові до рідного краю, коли ще мала дитина любується природою, серед якої зростає:
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Краса природи зливається з красою рідного слова, пісень "замріяних і ніжних", у яких "дзвеніло щастя непочате", а співали ці пісні дівчата, які "ішли на поле на жнива". Оці прикмети, чудова природа, пісні, праця, люди чесні й роботящі, і є те, що складає світлий образ Батьківщини, з якою поет хоче ділити "радощі, турботи і жалі" І в його грудях стукотить як в серце, "грудочка любимої землі" (А. Малишко "Балада про колосок")
Вірш "Україні" - це поетична декларація, в якій автор образно говорить про свою злитість з Україною, з її долею:
Я… з твоїм іменем вмираю
І в твоєму імені живу
Без любові до Вітчизни немає справжньої людини. Любити Україну, жити для неї - це означає любити її людей , працювати на їх благо. Дбати про те, щоб передати їм світ, землю кращими, як були до нас.
У вірші "Люди прекрасні" поет розкриває свою жадобу життя, творчості, любов до рідної землі та людей:
Люди - прекрасні,
Земля - мов казка,
Кращого сонця ніде нема,
Загруз я по серце
У землю в'язко.
Вона мене цупко трима.
Поет закликає не бути байдужим, залишити по собі добру пам'ять, щоб не сказали люди - "їх на землі не було".
Та, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним та художньо довершеним є вірш "Задивляюся у твої зіниці". Побудований вірш у формі звернення сина до матері - України:
Задивляюся у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Уже дієслово "задивляюсь" у зіниці свідчить про близькість, тісний зв'язок сина з матір'ю-Вкраїною, в зіницях якої поет бачить її буремне минуле.
Крешуть в них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань
Два рядки - а скільки сказано: не було мирним і щасливим минуле рідної землі, доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування: то в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, то у визвольних війнах і повстаннях проти польської шляхти, то даючи відсіч турецьким людоловам, то захищаючись проти русифікованої політики царизму чи сталінської диктатури.
Україна для поета - найдорожче в світі. Він називає її "дивом", своєю "молитвою, віковою розлукою" - бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать америки й росії,
коли я з тобою говорю .
в цих рядках казенна цензура побачила вияв націоналізму, зневагу до інших народів, зокрема російського. Однак це думка хибна:
Одійдіте, недруги лукаві !
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Мати - найдорожча на землі істота. Їй несе людина свої болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. З нею хочеться порадитись, поділитись турботами, покаятись в гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Бодай навіть брат, сестра чи батько? Ні - з матір'ю на самоті. Тому й попереджає ліричний герой недругів "одійдіте", друзів просить "зачекайте на путі". Отже, коли людина говорить з матір'ю-Україною, - то й усі інші країни - америки, росії мають не втручатися в цю розмову.
Поет немов клянеться у вірності батьківщині, прагне віддати їй усе: працю, творчість, всього себе:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
І останні рядки вірша:
Я проллюся крапелькою крові
На твоє червоне знамено.
Ці рядки писалися в роки, коли писалися облудні звинувачення в націоналізмі. Отож занадто пильні критики веселилися за "перебільшене почуття національного", "за зневагу до братньої Росії".
Роздуми над гірким минулим, тривога за сучасне народу, бо вже було видно, що короткочасна ейфорія "відлиги" завертає на морози, змушували поета замислитись і гад тим, що є першопричиною зла, хто винен у пережитій трагедії. Ще у вірші "Пророцтво 17-го року" В. Симоненко гнівно звертається до "катів-тиранів" з попередженням про грядущу кару. Цей вірш з'явився після того, як Василь із друзями відвідали одне з місць поховання жертв сталінських репресій - Биківню. Ця подія збурила душу поета, загострила гнів і ненависть до тиранії. Він передрікає пришестя справедливого суспільства, коли
Встане правда і любов на світі,
І на сторожі правди стане труд.
Цій темі присвячений вірш "Де зараз ви, кати мого народу?" З гнівним пекучим сарказмом звертається поет до тих, хто десятиліттями гнітив і катував народ: "Де велич ваша, сила ваша де?" - протиставляючи їхній "чорній злобі" почерпнуті з народного джерела символічні образи рідного краю - "ясні зорі і тихіводи".
Деякі рядки звучать як лозунги:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ.
В.Симоненко з повним правом виступає від імені народу, оскільки всім жителям, кожним рядкам своїх поезій довів це право. Хоч вірш і називається "Де зараз ви, кати мого народу?", головний пафос його - в утвердженні безсмертя народу, впевненості в майбутньому. Запорукою цьому поет вважає важке, але славне минуле, історичну пам'ять народу:
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа
Контрастні епітети жорстока й лагідна душа розкривають доброту українського народу, природжену лагідність характеру, а разом готовність бути недоступним, самовідданим, а то й жорстоким, коли прийдеться боронити свою волю й незалежність.
Цей вірш Симоненко закінчує метафоричним образом, у якому утверджується, як запорука майбутнього, волелюбне козацьке минуле народу:
Народу мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
В багатій поетичній палітрі Симоненка є барви, якими він творить сатиричні малюнки. Поет висміює тупих бюрократів, байдужих чиновників, бездарних писак, усіх, хто стоїть на перешкоді новому. Таким є сатиричний вірш "Суд". Параграфи, протоколи, циркуляри судять когось:
-Вона чужа, - параграфи сказали,
-Вона не наша, - мовив циркуляр.
Кого судять, поки що не відомо. Відомий вирок:
… У розіп'яли її небогу
в ім'я параграфів товстих.
І тільки з останніх рядків стає зрозуміло: судили нову думку. Глибоким змістом визначається сатирична "Казка про Дурила". Це казка-притча, яка в алегоричній формі повістує про трагічну долю українського народу. Головний герой твору - Дурило, якого батько виганяє з дому, фактично рятуючи від голоду та бажаючи йому кращої долі: "Може десь виб'єшся в пани". Хлопчина блукає по всіх усюдах, швидко зростає і захотілося йому повернутися додому.
У "Речитативі старшин раю" гостро сатирично зображується такі притаманні періоду сталінської диктатури явища, як жорстокість, прагнення створити рай для вибраних за рахунок праці й страждань народу, засилля бюрократичного апарату, обдурювання людей обіцянками про
Loading...

 
 

Цікаве