WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поет, культуролог і дослідник літератури – Яр Славутич - Реферат

Поет, культуролог і дослідник літератури – Яр Славутич - Реферат

Він писав, що "буквально на моїх очах, за кілька днів до відльоту проф. Славутича в Україну на Всесвітній форум україністів, він показував мені коректуру другого доповненого видання мартирологу Розстріляна муза і в котрий уже раз "уточнював" імена та прізвища поетів і прозаїків, які загинули в роки сталінських репресій у післявоєнний час".
Доопрацювання книжки йшло трьома напрямками - фактографічним, літературознавчим і стилістичним. Своє головне завдання професор Яр Славутич убачав у тому, щоб рельєфно, на принципах художньографії окреслити образи поетів Ренесансної доби. У найбільш закінченому вигляді "Розстріляну музу" вміщено у п'ятитомнику Яра Славутича 1998 року, який і використовується у цій роботі.
Приступаючи до аналізу "Розстріляної музи", насамперед слід зазначити, що вона оригінально проструктурована.
Дослідження має розлогу преамбулу, що складається з трьох різнорідних частин.
У лаконічному передньому слові ("Від автора") викладаються мотиви виникнення задуму, історія створення книжки, розкривається її наукове й соціальне спрямування. Яр Славутич закцентовує увагу на тому, що це, так би мовити, загальногромадська книжка, що її написано для широких верств суспільства. Вона створювалася з метою підвищення культури й національної самосвідомості українського суспільства і на історичній землі, і за кордоном. Вона писалася для історії - літературної, культурної, духовної.
У "Розстріляній музі" погляд передусім зосереджено на поетах, які плідно працювали у 20-ті роки ХХ століття. Проте діапазон дослідницького зору є значно ширшим і охоплює рух української поезії протягом багатьох десятиліть - з кінця ХІХ ст. і протягом першої половини ХХ ст. У цьому дослідженні - не лише літературознавчому, але й культурологічному, українознавчому за своїм духом - зроблено спробу висвітлити долю української музи через долю митців. У ньому наявні риси дослідження-самопізнання. Український поетичний процес розкриває себе, свій безкрайній потенціал через образи, художні мотиви, мовно-стильові особливості Миколи Зерова, Агатангела Кримського, Майка Йогансена, Миколи Чернявського, Євгена Плужника, Олега Ольжича, Валер'яна Поліщука, Григорія Чупринки та інших провідних художників, інтелектуалів, науковців.
Яр Славутич заклав основи розуміння української поезії як складної частки українського художнього процесу. Своєю книжкою він відійшов від спрощеного потрактування українського поетичного слова. Й у цьому полягає одна з його історико-культурних місій.
Переднє слово розвивається поетичним "Прологом". У ньому в патетичній формі звеличуються мистецькі постаті, про яких йдеться у літературознавчому дослідженні. Під "Прологом" стоїть важлива позначка - "Філадельфія, 1950". Це і фіксація відкриття теми "розстріляної музи", і момент перших підходів до сформульованої проблеми, і документалізуюча деталь у поетичному й науковому розвитку Яра Славутича.
Вірш "Пролог" написано у традиціях політичного памфлету. В ньому наявні такі складові, як викривальність пафосу, однозначність і категоричність висновків, трибунність стилю, урочистість лексики. Вірш органічно переходить в оглядову статтю з публіцистичною назвою "Нищення української літератури", що завершується списками репресованих українських письменників.
Перелік письменницьких втрат, поданий Яром Славутичем, серед інших аналогічних робіт вирізняється тим, що свідчить про репресії щодо української літератури з боку різних влад - денікінської, радянської, німецької.
Страта митця - за його літературні, громадські уподобання, за його творчість - немислима й абсурдна річ. Це свідчення надзвичайних аномалій у суспільстві. Водночас це трагічна форма визнання неабиякої ролі митця й мистецтва в житті гуманістичної думки, свободолюбних почуттів.
У людській природі закладено не тільки задатки боротьби за талант, але й боротьби з талантом. Яким же талановитим мало бути мистецтво 20-х - початку 30-х років ХХ століття в Україні, що проти нього протягом десятиліть застосовувалися акції покарання й ізоляції. І яка сила живучості таланту! Як свідчить жертовний список Яра Славутича, українське мистецтво понад трьох десятиліть (орієнтовно з 1919 до 1952 року) систематично зазнавало інквізиційних втручань влади. Проте воно вистояло й утвердило себе.
Центральне місце у книжці посідає галерея нарисів. Їх - 26. Названі вони чітко й портретно: "Павло Филипович", "Микола Вороний", "Людмила Старицька-Черняхівська", "Михайль Семенко" тощо. Кожен нарис - це ім'я, вагоме й індивідуалізоване. Кожне ім'я - це нарис, ємний та лаконічний.
У нарисах змальовано образи поетів різних літературних течій, спрямувань, угруповань. Символісти й неоромантики, імпресіоністи й футуристи, неокласицисти й експресіоністи - всі вони знайшли свої влучні характеристики на сторінках книжки.
Провідна риса літературознавчої системи професора Яра Славутича - тяжіння до портретного виокремлення особистості, проблеми, аспекту. У "Розстріляній музі" окреслено контури поетичних постатей в українському мистецтві кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, осмислено національний поетичний процес як панораму численних мистецьких портретів, стилів, простежено жанрово-тематичний розвитокмистецької особистості, виділено основні творчі амплуа письменника.
Портретна конкретність Яра Славутича тісно пов'язана з нахилом до літературознавчого абстрагування. Звідси й тенденція до узагальнюючих спостережень, широких висновків. Оцінюючи письменницьку постать, науковець нерідко оперує відточеними формулами, що є відбитками, втіленням його концептуальних побудов. Його дослідницький прийом полягає у мисленні науковими формулами й узагальненнями. Ця форма літературознавчого аналізу є неабиякою за рівнем складності. Вона потребує сміливості теоретичного пошуку й майстерності стилістичного візерунку. У Яра Славутича вона наповнюється ще й полемічним пафосом науковця, який емоційно прагне відновити істину, схильністю до суб'єктивності поглядів, до формулювання індивідуалізованої дослідницької позиції.
Чимало з наукових висновків Яра Славутича й сьогодні зберігають свою первородну цінність, можуть у не зміненому вигляді використовуватися не лише в дослідницькій, а й у навчальній роботі. Проте є чимало й таких позицій, що гостротою своєї узагальненості викликають передусім полемічний інтерес і слугують запрошенням до наукової дискусії. Це закономірно тому, що суб'єктивність часто веде до категоричності, що виливається у спірні формулювання.
Віддаючи свої художні симпатії "неокласикам", Яр Славутич у нарисі "Микола Зеров" однозначно стверджує: "Жодна інша літературна "школа", буть то неоромантики, імпресіоністи, експресіоністи чи футуристи (а вони мали своїх визначних творців) не домоглася таких велетенських успіхів, яких добилася група київських неокласиків, або класицистів". Чи візьмемо розвідку-шкіц "Микола Чернявський", де висловлюється не менш полемічна думка: "Українська поезія настільки пішла вперед, що творчість Чернявського тепер сприймається як історично-літературне явище, для сучасного покоління, з огляду на не дуже високу вартісність, уже певною мірою застаріле". Суб'єктивність є незамінною тим, що розвиває наукову думку засобами полеміки, заперечень, альтернатив.
Яр Славутич писав не художню розповідь про українських письменників, концентруючи увагу на їх поетичній спадщині, і не публіцистичні роздуми над їх постатями, хоча фрагменти розповідності, фрази й оцінки публіцистичного звучання наявні у циклі нарисових розвідок. Книжку "Розстріляна муза" складають літературознавчі ескізи, подекуди навіть академізовані. Його нариси - це історико-культурологічні фотознімки, зроблені з відстані нової культурної ситуації (демократичної атмосфери діаспори) й нової доби (другої половини ХХ століття). Це літературознавчий портрет-пунктир, де виокремлюються домінантні якості, творчі
Loading...

 
 

Цікаве