WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поет Арон Копштейн - Реферат

Поет Арон Копштейн - Реферат

уявного образу, тих місць, з якими переплетені спогади, виразно звучать у поезії "Лист". У ній відбито найсильніші якості Копштейнової музи - органічна задушевність, елегійна сповідальність, тремтлива мінорність, ніжна збентеженість, поетична легкість рядка.
Як живеш у розлуці, Клаво?
Я давно на Дніпрі не бував.
Від Каховки до Станіслава
Обертається пароплав.
Під кормою вода солона -
Починається вже Лиман.
Ми не їли давно пасльону,
Вже й оскоми дитинства нема.
А згадаю Широку Балку,
Сірий вечір, тужавий сніг…
Може й хороше, може й не жалко,
Що не бачились навесні.
У поезіях "Лист", "В середині місяця квітня…", "Винограду сині грона…" ліричний герой А.Копштейна живе не зовнішнім, не соціумним життям, а внутрішнім, одвічним, де переплелися хвилювання серця, природа, спомини. У них виражено красу інтимних стосунків - красу неголосну, якщо не тиху, то притишену, лагідну й не гучну. Ці поезії входять до класичної спадщини української інтимної лірики. Тому, перефразовуючи вислів-характеристику С.Крижанівського щодо Арона Копштейна як "поета-лірика", доречно підкреслити: він був майстром інтимної поезії.
А.Копштейн - мандрівний поет і романтик мандрів. Він багато подорожував Україною, іншими республіками та краями тодішньої держави. Він не міг писати, поетично мислити без мандрів. Вони бентежили його натуру, підказували йому поетичні теми, мотиви. Мандрівний пафос відбито у багатьох віршах А.Копштейна. Це простежується навіть у назвах - "Місто Коростень", "Спогади про дощ у районі Садового кільця", "Вірш про Миколаїв і Херсон".
Поет любив насичувати свої твори географічною конкретикою, що була для нього джерелом натхнення й художності. Творчість для нього була невід'ємною від місцевих і регіональних назв - селищ, річок, містечок. Він гранично конкретизував місця поетичної дії, "прив'язував" до них почуття ліричного персонажа. При цьому поетична реальність не ставала обезвоженішою, не набувала рис сухої документалізованості, не переростала у неяскраву заземленість.
Арон Копштейн опоетизовував Україну, Грузію, Далекий Схід. Він чітко, зримо вимальовувавпоетичну країну, в якій жив та якою мандрував його ліричний персонаж. У ній були свій інтонаційний клімат, своя географічна романтика. Як для Олександра Гріна існувала - Грінландія, так для Арона Копштейна - країна романтичних сподівань і таких же романтичних дій. Поетично красива й гармонійна країна А.Копштейна так само співвідносилася з оточуючою реальністю, як оповіді братів Грімм, поетичні фантазії Гумільова, казкові феєрії Метерлінка.
А.Копштейн писав захоплено, пристрасно. Він і не помітив, як його поетично-казковий світ став емоційною альтернативою реальності 30-х років. Свою Музу він вбачав поетичною тезою оточуючої дійсності, художнім продовженням цієї дійсності, а вона стала несподівано й несвідомо для митця поетичною та світлою антитезою тридцятих років.
Створений А.Копштейном світ є певною мірою утопічним, фантастичним. Поет усе своє стрімке життя шукав ідеальне місце для життя свого героя. І знайшов його - у власній романтичній поезії.
Арон Копштейн був поетом легкого слова. "В нього було величезне природне чуття ритму, мелодії, - писав про нього С.Крижанівський. - Вірші поетові давались легко - він думав віршами". Ось це "думання віршами" миттєво відчувається в усьому, що і як А.Копштейн написав, - у ліричних фотознімках "з натури", пейзажних ескізах, патетичних закликах, романтичних гаслах, елегійній ритміці, невимушеній зміні ритмостилю. Кожна поетична форма була для нього органічною. Він легко переходив від традиційної елегійною тональності до аритмічної "драбинки" в стилі Маяковського.
Приснилося,
що досі ти зі мною,
Обпалюєш мене
тифозним зноєм.
Був вечір.
Сморід.
Ніч.
Вмирала мати.
Навіщо згадувати?
Не згадати…
("Я на землі осяяній лечу…")
А.Копштейн неодноразово звертався до культурної минувшини. Життя митців і мистецтва ставало часткою його художнього розвитку. Так, він змалював портрет Пушкінових останніх років (поезія "Пушкін"), створив свій парафраз на один з мотивів знаменитого "Слова про похід Ігорів" (вірш "Плач Ярославни"). Він прагнув установити свій мистецький зв'язок з етапними подіями мистецтва минулого. Як сумлінний поет, він вбачав у ньому еталонність і намагався до неї піднестися.
Від народження А.Копштейн був надзвичайно обдарованою мистецькою особистістю. Він відчував, що йому не вистачає ґрунтовної літературної освіти, і тому восени 1939 року виїжджає до Москви навчатися у Літературному інституті. Гасло "хочемо, прагнемо, можемо" було для поета програмою власного розвою. Він хотів, прагнув, міг робити зміни на шляху власної творчості.
Нині, крізь призму ідей самоцінності особистості, мистецької неповторності, на межі ХХ - ХХI століть непросто зрозуміти, чому Арон Копштейн та інші студенти-письменники елітарного й столичного Літературного інституту добровільно вирушили на радянсько-фінську війну в складі лижного батальйону. Чи була в цьому необхідність? Для А.Копштейна, мабуть, була. Це було для нього продовженням мандрів і романтики - необхідних умов та якостей його поетичної творчості.
Неповних чверть століття прожив Арон Копштейн. Проте й через шістдесят років після його смерті ми згадуємо поета й намагаємося досліджувати. А цей факт вже сам по собі багато чого вартий.
"Вічний творчий неспокій ніколи не покидав Копштейна", - згадував С.Крижанівський. Це напрочуд влучна характеристика всієї постаті поета. Він належав до тієї мистецької генерації, що могла бути запальною, некритичною, могла помилятися, приймати експресивні й несподівані рішення, могла служити фантомам і фантомним гаслам, але вона не вміла бути спокійною і жити в спокої.
А творчість - це і є неспокій. Безкінечний неспокій серця і душі.
Loading...

 
 

Цікаве