WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

«Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

Вона здивована, коли дізнається, що сестри Юліана читають молитовники. Сама ж Єва читала Брюхнера (,,Kraft und Stoff"), Дрепера, захоплювалася античною історією. Здається, це мало б формувати міцні підвалини національно-прогресивного світогляду. Однак Єву це приводить до бездоріжжя, незрілого сприйняття тогочасних ,,модних" ідей, далеких від національного духу: ,,Я боюся, що з часом забуду і ,,Отче наш...", – говорить Єва, і ця ,,антиципаційна фраза" [14; 157] згодом матеріалізується. Дівчина близька до природної стихії. Єву ,,літом мало хто в хаті бачив, то в саді вона, то у лісі над ставом" [21; 35]. Найкращі місця лісу і ставу тільки Єва знає. Дівчина вміє добре веслувати, ,,страх любила їзду на леді".

Живучи в Покутівці, прагнула бути лікарем, піклуватись про хворих і нещасних, бути корисною, а також вилікувати бабусин ,,блуд". У місті вона навіть бачила лікарку-окулістку, яка викликала в Єви щире захоплення. Появу в українському суспільстві жінок з іншою свідомістю, жінок, ,,що борються гаряче та розумно за самостійність, з вищою фаховою освітою", вітали сестри Юліана, а їх устами і письменниця. ,,Більше треба було таких, як Єва – освічених, талановитих" [34; 96].

Дівчина надзвичайно імпульсивна. ,,Коли раз чого розпалиться – необчисленна". Без особливих вагань вона першою освідчується Юліанові в коханні. В ній є щось, можливо, від давньої жриці. У поведінці Єви відчувається позадемонстративність, штучне прищеплення собі чоловічих рис і налаштованість на ,,чоловічі" вчинки. Далося взнаки виховання Єви, ті впливи, що йшли від Орелецької, жінки розпущеної, пройнятої почуттям шляхетської погорди до народних мас. Біля п'яної бабусі, яка спить на березі водойми, дівчина заводить із коханим розмову про те, як би він поставився до жінки, вільної у статевому житті. На півслові обірвавши ,,лекцію", Єва переходить до практики і спокушає справді закоханого, а тому піддатливого Юліана. Переступ моралі (а ще в ті часи!) не бентежить дівчину анітрохи. Безвідповідальність, легковажність, ,,кров Альбінських у другому коліні" не дають змоги навіть збагнути до кінця, що вона накоїла. А коли бентежиться й тяжко переживає моральне падіння дочки вся сім'я, Єва поводиться зухвало.

Зроблений Юліаном негідний вчинок змушує прийняти важливе рішення – стати священиком, усупереч власним планам і мріям. Вибір майбутнього фаху Юліана призводить до розриву заручин із Євою, яка не приймає традиційної ролі майбутньої попаді.

Дівчина ніколи ,,не орудує неправдою", як говорить про неї батько, навіть тоді, коли ця правда для когось прикра. Тут варто згадати сцену, коли Єва зневажливо відгукується про попівський сан: ,,Богословом? Ти – богословом? Відколи це? Я ніколи не чула з твоїх уст, щоб ти хотів коли бути священиком. Я уявляла собі тебе не інакше, як ученим, професором, урядовцем, військовим, усім іншим, але ніколи не попом! Ні, ніколи попом!" [21; 151]. Вона заявляє, що після його занять богослов'ям, від нього віє ,, мертвечиною". Розрив з Юліаном стає фактично розривом із власною сім'єю, культурою та традицією. Подружжя Захаріїв – благочестива старосвітська сім'я. Отець Захарій – ідеальний душ пастир. Його дружина – природжена попадя. Вона переконана, що Єві, як майбутній попаді, медицина не потрібна (на селі можна лікуватись домашніми ліками). Вона намовляє Єву навчитися старосвітських для жінки занять: прясти, ткати, господарювати в полі, ходити коло худоби. Одне слово, повернутися на традиційний шлях і облишити думки про фахову освіту.

На ювілеї 1927 року Степан Смаль-Стоцький навів слова з листа Кобилянської, де вона обстоює особливу роль жінки у справі творення української культури. Останню вона асоціює не лише з націоналізмом (очевидно – національною свідомістю), але і з тим, що ,,народ повинен здобувати Європу, цебто цивілізацію в своїй хаті, в своїй душі". ,,І жінок нам треба – не ляльок, а героїнь, – писала Кобилянська, – героїнь в хатнім господарстві, в вихованню дітей, що б могли в данім разі і батьків заступити, героїнь, що, покинуті своїми чоловіками, держались би на п'єдесталі чистоти, моралі і знали би лиш одну ціль – не себе, не своє вибагливе ,,я", а свої діти" [12 ; 154]. Отже, Кобилянська фактично відкидає ідеали жіночої емансипації, платонічної дружби-комунікації, а меланхолію ,,високої" фемінної культури підмінює героїчним ідеалом матері-виховательки, яка може навіть ,,заступити" батька.

Але Єва у своїх переконаннях тверда і свої наміри не покидає. До останньої хвилини о. Захарій не давав згоди Єві на від'їзд до Швейцарії. ,,Тільки українець може бути такий впертий", – паде згірдна фраза з уст дочки на адресу батька. І тому всі заходи і намагання Єви за виїзд на студії зводяться до категорії ,,особистих справ". Юліан, як наречений дівчини, пристає на рішення Єви. Підтримку вона знайде в бабуні Орелецької, яка хоч і старша від Євиних батьків, проте ,,модерніша" в поглядах. Вона визнає для жінки лікарювання та вчителювання. Проте всякий інший фах існує, за її словами, лише для того, щоб ,,безголов'я" стало більше. Але лише цим життя жінки не обмежується. І Орелецька, при всій своїй ,,модерності", онуку Єву прагне переконати, що призначення жінки ,,передовсім – вийти заміж, дбати за домашню господарку, за чоловіка і виховувати гарних дітей" [21; 36]. І вона виїздить за кордон на студії. Рідна дочка пішла шляхом зради, покинувши рідний ,,попівський поріг". Виїхавши на навчання, побачивши здобутки та переваги Європи, змінила погляди. Підпавши під вплив ,,чужоземного елемента", почала бачити на батьківщині лише темноту і вбогість. Для неї вже недостатньо культурне було українське середовище, в якому вона виросла, бо в ньому не було ,,панськості", якої вимагала кров бабуні. Чужина поглинула Єву, ,,вона забула, що від коренів відірватись не можна, бо опиниться сама-самісінька, як серед пустелі" [34 ;96]. ,,Єва проймається прошляхетським духом, остаточно втрачає патріотичні почуття", – дає оцінку героїні Н. Томашук [40; 83]. Ось і фінал у стосунках Юліана і Єви: дівчина одружується з варшав'янином і стає Єва Кава. ,,Чужина пожерла її духовну приналежність", – так пояснює собі вчинок Єви Юліан. Саме так ,,розбіглися" долі молодих людей, бо Єва стала відступницею.

Частина української інтелігенції упродовж нашої історії польщилася чи перекидалась до інших народів. Образ Єви ,,немов би завершує літературний ряд таких перекинщиків" [14 ; 157].

Таким чином, ниточки Єви обірвалися з батьківщиною. Дівчина не приїздить навіть на похорон бабусі і батька.

Як бачимо, бабусине виховання Єви дало свої плоди. І навіть батьки не змогли стати цьому на заваді.

Після всіх подій, розчарувань і зневіри у життя Юліана знову входить жінка – Дора Могиленко (Вальде). ,,Якось дивно склалося так, що в пору, коли прибула повдовіла п. Цезаревич до своєї братової Софії Рибко, директор Альбінський привіз до себе свою тяжким горем прибиту 17-літню повдовілу внучку" [21; 176]. Завдяки такому збігу обставин Юліан та Дора і зустрілися.

Дора була повною протилежністю Єві, хоч обидві належали до родини Альбінських:

– Чи подібна до Єви?

– Ні. Скоріше контраст. А обі Альбінські. Не знати, в котрій більше тої цінної крови вдержалося...[21; 187].

Єва була справжньою онукою пані Орелецької, а Дора – онучкою тієї бабусі, що ,,залишилась вірна свому народові" [21; 230] (тобто українському) і відродилась у ній. Дівчина успадкувала від Мані Обринської ,,біблійну лагідну вдачу", яку вона ще більше розвиває, навіть залюбки опановує старосвітські види праці: вчиться прясти, прати білизну біля ріки та інше. Поза всяким сумнівом, Дора наділена великою авторською симпатією. Їй Ольга Кобилянська ,,довіряє" господарювання на власній пасіці (попередньо слово ,,пасіка" вживалося в значенні батьківщини). Імовірно, що такі заняття письменниця обирає для своєї героїні не випадково. Як відомо, бджільництво – поважний рід занять. Ним займалися ще біблійні мудреці. Бджоли – символ здібності і працелюбства. Цінний продукт їхньої ,,священної діяльності" – мед. Ним Дора щедро частує хворих своїх односельців.

Про себе Дора говорить: ,,Я ані філософка, ані медичка, ані нічого з того, чим визначається тепер дипломована жіноча молодь. З мене міг би бути хіба скромний агроном" [21; 212]. Пізніше вона вчиться книговодству, але все ж повертається до того, ,,до чого єстово її призначує". Як відомо, ритми істинної духовності вимагають наближення до природи, до фізичної праці, наближають до того устрою патріархально-церковного життя, яке таке органічне людині високої духовної культури. Щирість, простота та жертовність – визначальні прикмети характеру Дори. А тому і стосунки з Юліаном мають іншу основу, ніж стосунки Юліана з Євою.

Юліана вражає те, що Дора була заміжньою всього три години, і роками берегла пам'ять про покійного чоловіка, а Єва його, живого, забула напрочуд швидко. Шлях до зустрічі й любові Юліана та Дори дуже непростий. Над ними тяжить прокляття, це діти двох ворогуючих родів. У події втручається якась містика, фатум, надприродня сила.

Loading...

 
 

Цікаве