WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

«Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

Та вчений син поступається мудрістю старому батькові, який вважає, що патріотів виховує держава, без неї вони хоч і з'являються, однак у дуже малій кількості. Отже, щоб мати державу, потрібна належна кількість свідомих і патріотично налаштованих людей, а щоб мати цих людей, треба держави. Здається, замкнуте коло, та це не зовсім так, бо кожна нація рано чи пізно, повільно чи швидко виховує належну кількість державобудівників і перестає бути під'яремною, служити державі-окупанту. Батько радить синові не розчаровуватися у земляках, які не мають належної національної свідомості й гідності, а працювати над тим, щоб свідомих українців було більше: ,,Не суди застрого, сину, не суди, ми ще без пасіки, як ті дикі бджоли. Якби ми її вже мали, то теж сповняли б усі свої суспільні функції без помічників, як інші, і перетворилися би у повну націю" [21; 123].

Міркування старого Цезаревича збігаються з думками сучасного політолога А. Камінського, який говорить уже про недержавне мислення не тільки материкових українців, а й української діаспори, невміння всіх представників нашої нації, де б вони не жили, завойовувати ключові позиції в суспільстві: ,,Основним, однак, браком нашої еміграційної спільності є наша недостатня репрезентація і участь у ... головних ділянках народного життя: в політичних партіях, бізнесі, пресі, банках, телебаченні і т. п. Це ми спостерігаємо, на жаль, і нині" [19; 32].

Беручи до уваги загальне виховання Юліана (патріотичне, фізичне, розумове, моральне) варто звернутись і до поглядів героя на сім'ю, сімейне виховання, основою якого є загальносоціальна і моральна підготовка.

Загальносоціальна підготовка – це виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки, самостійно приймати рішення з життєво важливих питань; виховання бережливого ставлення до свого здоров'я і піклуватись про здоров'я інших, уміння вести тверезий спосіб життя.

Моральна підготовка теж відіграє не менш важливу роль. Вона включає готовність будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов'язковості); виховання почуттів честі та гідності, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі – негативізму, споживацтва, байдужості тощо [42; 257]. Адже моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, з сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль власного життя та ін.

У творі яскраво показано готовність (морально і загальносоціально) Юліана до сімейного життя. Вчинивши ,,злочин" ,,без дозволу, без ніякого права", він в боргу перед собою і своєю совістю. Це доводить словами, сказаними Єві: ,,Я – мужчина. Я відповідаю за свої вчинки'' [21; 141]. Дещо по-іншому, по-своєму, трактує вчинок Юліана батько, Максим Цезаревич:

– Ти крав...

– Назвіть це, як хочете...[21;156].

Помимо всього, Юліан ,,відпокутує свої молоді проступки", ,,поборює те, що таке важне, щоб здобути право називати себе чесним". І тому він не лише хоче одружитися з Євою, але й вступає на богослов'я.

Ще задовго до одруження Єва і Юліан обговорюють різні питання. Зокрема цікавим є погляд Юліана на те, якою повинна бути дружина: ,,Я не хочу рабині. Я не люблю рабства". Єву він хоче бачити ,,освіченою жінкою, українкою". І з цими словами неможливо не погодитись, адже ,,досить ми вже і так від віків рабами. Час нам стати свобідними і свідомими" [21; 141]. Якщо заглибитись в глибину цих слів, прочитаємо заклик письменниці до здобуття волі, а не бути розшматованими під ярмом інших держав.

Як справжній син, вихований в справжній українській сім'ї, мріє він і про своє власне ,,домашнє огнище". Юліан же у відвертій розмові з Євою прагне довести, що емансипація не повинна зрівняти жінку з чоловіком, а передбачити такі умови, в яких вона почувала б себе якнайкраще, не будучи двійником власного чоловіка: ,,...Якої ви думки про емансипацію жінок, а радше про рівноправність? Мені йде про вшанування жінки, коли вона переступить межі дотеперішнього виховання і поступає свобідно, рішаючи про своє особисте життя. – Mужчина – мужчиною, а жінка – жінкою. Коли хто свобідний внішньо і зовнішньо, тоді поступає відповідно до свого ,,я" [21; 136] .

Готовність Юліана йти життєвою дорогою з дружиною в міцній, добре сформованій сім'ї, можна порівняти із готовністю прожити в своїй державі і для неї. Не дарма кажуть в народі, що сім'я – це маленька держава. Тому й не дивно, що будуючи сім'ю за всіма загальноприйнятими чинниками, він будує свою маленьку державу, а отже, і Україну.

Письменниця так будує сюжетні колізії, що Юліан Цезаревич кидає священичий сан і, не висвятившись, вступає до війська, стає апостолом меча. Герой волею автора одружується з Дорою Альбінською, жінкою, вихованою в повазі і любові до української нації. Кобилянська доводить його до критичної межі в історії України – створення Української держави; Цезаревич – офіцер українського війська.

Закінчення роману досить символічне: ,,коли Юліан Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори були:

– А Україна?

– Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам долю Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі" [21; 243].

У тих словах ,,остання заповідь великої гуманістки, що була і зостається для українського народу апостолом правди і апостолом любові" [24; 11].

2.3. Антитетичність жіночих образів роману як засіб вираження ідеї твору

Зупиняючись на жіночих образах, варто зазначити, що цікаві вони подвійно: по-перше, ,,як репрезентантки буковинських жіночих психічних типів" [32; 125]. Ольга Кобилянська любила брати свої персонажі ,,з життя". По-друге, цікавлять як антитеза науки й творчої уяви тої міри письменниці, що й Кобилянська.

В повісті перехрещуються з собою два роди, дві нації, дві крові, коли дивитись на справу з погляду науки расовості. І щоб ,,причини" й ,,наслідки" такого схрещення рас і націй вийшли ,,узасаднені", логічні й згідні щодо вимогами правил психології й медицини, для цього замало самої творчої уяви. Тут необхідне вже й знання. У докторки Кобилянської це – самозрозуміле. Отже, всі ці найвизначніші жіночі постаті в романі – це ,,мішанці" українців і поляків з перевагою котроїсь крові. На Буковині мішані подружжя до війни були звичайним явищем.

В Дорі перемагає українська кров, в Єві – польська. Але й не це найважливіше, Єва ,,не стається менше вартною одиницею в загальнолюдському розумінні від того, що йде до поляків" [32; 126]. Дещо інше, коли йдеться про український інтерес. Тут є вже застереження від авторки не тільки для Юліана Цезаревича, але й для всіх українців: обережно з одруженням з дівчатами ,,мішаних" родин, бо голос крові предків раніше чи пізніше відізветься.

Єва виховується в попівській родині. Але духом сім'ї повністю не переймається. В житті священика, на думку дівчини, є багато середньовічного, а це не для неї. Мрійлива, полохлива, піднесена, непристойна з поривами, ,,що раз рвуть її до доброго, часом до геройства, а часом і до нерозумних вчинків" [21; 151], вона виросла в любові і опіці батьків та родичів.

Далі письменниця повертає нас до образу Єви, портрет якої психологізується особливим чином: ,,Ні, рішуче не була гарна. Едвард говорив правду. Але мусів бачити її гарне, мов з мармуру виточене чоло з темними рівними бровами. Уста, правда, були ніби грубим пензлем намальовані. Але очі в неї мудрі і допитливі" [21; 33]. Дещо незвичайна зовнішність дівчини не виключає в її світосприйнятті звичайного, добре відомого психологам як суто жіноче, – ,,любити вухами": ,,Єва заслухалася в його голос, як любителі музики в звуки інструмента" [21; 34]. Юліана чарують великі чорні очі дівчини, та очі, ,, ті молоді очі", розбігаються.

Loading...

 
 

Цікаве