WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

«Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

Юліан виріс терпким, бо був вихований змалку залізно, шанує свого батька Максима, але в той же час рішуче виступає проти його необмеженої влади в сім'ї. Захищаючи сестер від батьківського карбача, він, ,,як молодий тигр, ускочив знадвору через вікно, ... крикнув з обуренням і стиснув, мов кліщами, батькові руки... – Доки гадаєте нас тиранізувати?" [21; 21]. Юліан навіть зважується нагадати батькові про його відповідальність перед дітьми, що рівна боговідповідальності: ,,Старі дуби громом несподівано валяться. Що скажете про своїх дітей там?" [21; 24]. Саме цими розумними словами Юліан домігся того, щоб батько дав слово не піднімати руку на доньок, і в ту хвилину його очі ,,не благали, а рішали" [21; 17], тобто він набув внутрішньої сили (чого врешті, добивався батько), яка дозволила здобути важливу перемогу. Лише прочитавши спогад-сповідь Максима Цезаревича, син збагнув причини, що спонукали батька до таких дій, простив і примирився з ними. Жорстокість не може бути методом виховання, що й показує письменниця, проте вимогливість, до певної міри суворість, вона не відкидала, що прочитується в романі, непрямо підтверджується деякими спогадами. Анні Стратійчук, учасниці товариства ,,Мироносиці", довелося разом із сином побувати в гостях у Ольги Кобилянської. Вона згадувала: ,,Пригощала нас, як господиня, названа дочка письменниці Панчук Галина. Її молодший син грався з моїм малим сином і тому розмова повелась про виховання дітей. Ольга Юліанівна так висловила свою думку на цю тему. Вона сказала, що поділяє переконання свого брата, офіцера високого рангу австрійської армії (полковника Степана Кобилянського), який казав: ,,Виховуй строго хлопців, і за те вони будуть тобі вдячні" [2].

Методи батьківського виховання були спрямовані на гартування характеру, волі, а здисциплінована воля є запорукою міцного морального здоров'я людини. Однією з необхідних умов кристалізації волі є вміння опановувати себе, керувати емоціями і бажаннями, до чого спонукає Юліана Максим: ,,Усе, що гарне, не завжди можна мати" [21;7], повчає він його, обмежуючи в прагненні хоча б доторкнутися до уподобаної речі, як до тієї пташки з годинника. Зазначена вище сентенція стала однією з настанов, сформульованих батьком для сина, заповідей, якими він мав керуватися в житті. Іншими були такі: ,,Не дивися на те, що не може бути твоє й не бажай чужого'' [21; 7], ,,доля чоловіка – мати свою пайку у віковічнім тягарі праці" [21; 28] тощо.

Застерігає сина-юнака Максим Цезаревич ще від двох речей: боргів і гри в карти. Пізніше від цього застерігає Юліана і отець Захарій: ,,Пристрасть має лише своє право доти, доки нею керуємо. Коли ж ми керму випустимо з рук, вона бере нас під свою владу, робить нас сліпцями і душевними каліками" [21; 73]. Юліан легко поклявся батькові не грати в карти, та чесно сказав, що обіцянку не робити боргів дати не може, але піде на такий ризикований крок лише у разі крайньої потреби. Хвороба батька таки змушує ще зовсім юного сина заборгувати.

Батьківська педагогіка віднайшла свій прояв у дорослому житті сина. ,,Я – мужчина. Я відповідаю за свої вчинки" [21; 141]. Юліан свідомий своєї приналежності до української нації, а національна свідомість (успадкована від батька) зрівноважує його характер, стабільний у своїх рисах. В характері Юліана є багато спільного з Нестором Обринським (героєм повісті ,,Через кладку").

Щоб людська особистість була гармонійною, треба забезпечити поєднання розумового, психічного і фізичного розвитку, що й ілюструє на прикладі Юліана письменниця. В гімназії він був кращим, у неповних п'ятнадцять заробляв уроками слабшим учням; вивчав музику, літературу, іноземні мови; займався спортом, ,,проявив себе у гімнастичних вправах, у борні, плавбі''; опановував професію, ,,мав охоту до столярства". Та найбільше вабили його ,,філологія та старинний світ'', а ідеалом були великі мужі грецьких і римських часів. Але і поплатне ремесло йому теж знайоме. Якийсь час, особливо в період вибору майбутнього фаху, Юліаном, так само, як і Нестором, опановує меланхолія. Але з часом вона поступається місцем геройству та оптимізму, що дає можливість витримати двобій з долею. Це захоплення Ольга Кобилянська обрала для свого героя не випадково, бо, як згадував Євген Панчук, ,,не могла собі уявити, як людина може обійтися без цих знань, які мають важливе значення для виховання людського духу'' [1]. Він, як і у свій час батько, шукав героїчних моментів в історії України, ,,задумувався над французькою революцією і Республікою", ,,робив порівняння, кілько та якої інтелігенції було тоді у Франції, а в українців тепер, – немов відчував, що було б і для України потрібне" [21; 21]. Переборював юнацьку мрійливість, що пориває до чогось високого, героїчного, але заважає постійній послідовній роботі, ,,віднаходив загублений правдивий свій грунт''.

Як і в багатьох своїх творах, Ольга Кобилянська в ,,Апостолі черні'' використовує матеріали з життя родини Кобилянських, особливо з життя попередніх її поколінь. Письменниця з притаманною їй витонченістю і вимогливістю відтворює характерні риси батька Юліана Яковича в образі Максима Цезаревича, а старшого брата Юліана, котрий помер 1922 року, невдовзі після початку роботи над романом – Юліана Цезаревича.

Юліан Кобилянський був філологом за освітою, ерудованим науковцем, який 1907 року видав у Чернівцях укладений ним ,,Словарець до Г. Юлія Цезаря війни з галійцями'' [9; 27].

Юліан Цезаревич серед товаришів і вчителів користувався авторитетом, був ,,дуже щирий і сміливий''. Його характер розкривається письменницею в життєвих ситуаціях, ще раз підкреслюються його лише позитивні риси. Сміливість, здатність пожертвувати собою проявилися, коли він врятував отця Захарія та Єву. Батько на вдячність священика відреагував стримано: ,,Ви переоцінюєте вчинок мого сина, отче. Це звичайна юнацька відвага" [21; 16]. Тобто твердо виховуючи його, він передбачав, що в екстремальній ситуації Юліан вчинить саме так, а не інакше. Склавши іспит ,,з якнайліпшими успіхами", він приніс свідоцтво і почув від Максима: ,,Я тобі не гратулюю, сину. Я цього від тебе сподівався" [21; 27]. Володіючи здібностями, працюючи над собою, він і повинен був досягнути прекрасного результату.

Тож Юліан постає перед читачами майже довершеною особистістю, головною метою виховання, розвитку розкриття потенціалу якої було служіння народові задля добра. ,,Не забудь заскоро за свій народ" [21; 28], – ще одна батьківська настанова, що лейтмотивом проходить через увесь роман. Аби особистість героя набула логічної цінності, письменниця проводить його через випробування вибором життєвого шляху. Юліан амбіційний, що зумовило його намір вступити на ,,філологію всупереч батьковій пропозиції стати священиком". Але необережний вчинок (за моральною шкалою Максима (і сина також) – ,,злодійство") змінив його життя, а провина, що вимагала спокути, вивела на стежку ,,апостола черні". Сумлінно й чесно, як і отець Захарій, він би виконував свої обов'язки, ніс світло культури й освіти в народ, бо вже самостійно зумів побороти гординю, удосконалився, налаштувався на щоденну, часто невдячну працю. Доля вдруге все змінила. Він став офіцером, ,,апостолом меча", войовником не зі сліпою скаженістю, а еллінською мудрістю і духом. В ньому Ольга Кобилянська втілила ідеал українця, чоловіка, котрий ,,був би згоден орудувати в потребі більше мечем, як плугом", ,,мати традиції серця героїчні" [23; 33], не пасивно плисти за течією, а здобувати щастя, ,,бо що сам здобуду, то знаю, що моє" [21; 44].

Якщо не звертати на ,,гріхи", зроблені Юліаном, його можна було б назвати етичним ідеалом Ольги Кобилянської – ,,духовно чиста, тонка, високоінтелектуальна, горда, цільна і незалежна особистість з розвиненим почуттям власної гідності, з високим, аж до жертовності, почуттям обов'язку перед іншими людьми, перед своїм народом" [31; 8]. У виховній програмі письменниці поєдналися духовність і здатність виборювати свободу, захистити себе і Батьківщину військовими засобами, реалізовувалась ідея необхідності обох чинників для становлення і процвітання нації.

Письменниця глибоко замислювалась над глобальною проблемою: чому так довго її нація не може збудувати держави, чому всі її потуги завершуються невдачами, що спричиняють апатію, зневіру і песимізм простого народу. Безперечно, Кобилянська мала стосовно цього свої міркування, які в тексті подано як роздуми, дискусії і переконання героїв. Юліан із великим внутрішнім болем сприймає бездержавність українців і, будучи людиною освіченою, яка до того ж прожила певний час у Європі, дошукується ахіллесової п'яти свого народу: ,,Пізнаючи різних людей та скарб чужої культури, він зазнав і духовної насолоди, але теж і глибокого приниження, як-от інші народи власними силами дійшли великих здобутків" [21; 122].

Loading...

 
 

Цікаве