WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

«Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі (бакалаврська робота) - Реферат

Жанрова природа роману виховання визначила досить стійку сюжетну схему з трьох складових частин:

1) дитинство (іноді – родовід героя) та отроцтво;

2) роки навчання і роки мандрів;

3) самовизначення героя.

Відповідні і елементи сюжетної структури роману виховання: хибні погляди та помилки при виборі друзів, обранні професії, життєвих орієнтирів, розчарування в коханні, у сталих традиційних цінностях, інтелектуальні та моральні крайнощі, в яких він випробовується на міцність.

Західноєвропейський роман виховання набув традиційної моделі насамперед з ,,легкої руки" Ж.-Ж. Руссо, Й.-В. Гете, С. Жан-Поля, які створили класичні зразки жанру. Продовжив і найповніше розвинув традиції роману виховання Чарлз Діккенс [11; 18].

Ще Гегель вбачав тісний взаємозв'язок сучасності (виникнення капіталістичних відносин) з романом, накреслив дві основні лінії його розвитку в європейських літературах: з одного боку, роман є зображенням (у більшості випадків критичним) дійсності, а з другого – тенденційним тлумаченням її. Так розвивався аналітичний, позбавлений ілюзій суспільний роман (в Англії був пов'язаний з ,,промисловою революцією''; у Франції – з ,,політичною революцією'') і – з часів Віланда і Гете – виховний роман, творці якого прагнули за допомогою символіко-реалістичного наративу розв'язати суперечності між ,,індивідуумом з його суб'єктивною метою та існуючим порядком (Гегель), між приватним життям людини й субстанційним цілим'' [10; 268]. Німецький роман виховання і роман формування особистості, в якому знайшли відбиття риси ,,філософської революції'', прагнув повніше відтворити діалектику розвитку індивідуума і суспільства, формування свідомості в його більш високій формі, але менш за все він прагнув зобразити діючі в суспільстві сили. Німецька критика пояснює цю особливість роману виховання ХIX сторіччя тим, що ,,не говорить: ,,це таємниця життя'', але – ,,що так було''; він не каже: ,,я думаю так", а просто: ,,так учинив і думав герой'': він говорить ,,так зображено'', замість ,,так повинно бути'' [39; 213].

Вплив традицій західноєвропейського Просвітництва, зокрема про виховання людини, про силу виховання, про залежність долі людства від виховання, про ,,добру" людську природу і т. п. (Монтень, Локк, Руссо та інші) мав неабияке значення у формуванні жанру виховного роману в українській літературі.

Характерним зразком роману виховання в нашій літературі стала трилогія Ю. Смолича ,,Наші таємниці'', ,,Дитинство'', „Вісімнадцятирічні'', роман І. Вільде ,,Сестри Річинські''.

2.2. ,,Апостол черні'' Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі

Коли йдеться про останнє епічне полотно Ольги Кобилянської ,,Апостол черні'', нерідко звучать слова ,,виховання", ,,виховати''. Ірина Вільде в 1937 році, характеризуючи новий роман славетної буковинки, з оптимізмом заявляла: ,,І ми переконані, що так, як ,,Царівна'' виховала цілі покоління жінок на характери в ,,люди'', так ,,Апостол черні'' виховає нам цілі кадри нових, характерних, незламних борців за самостійницькі ідеали українського ,,народу'' [7; 94]. Сучасна дослідниця Людмила Матусяк своєрідність твору вбачає у поєднанні в ньому рис ,,ідеологічного, філософського та виховного романів'' [30; 90]. Справді, ,,Апостол черні" став підсумком не тільки національно-ідеологічних, а й виховних шукань О. Кобилянської, в центрі його – проблема виховання особистості народу, нації, піднесення їх до чину державотворення, здобуття незалежності.

Можемо стверджувати, що протягом творчого шляху письменниця намагалася розв'язати питання: коли ж українці стануть свобідними, розпросторять орлині крила? І відповіла: тоді, коли кожен дійде до усвідомлення власного призначення й обов'язку, не чекатиме звільнення ззовні, а скине кайдани внутрішнього рабства, послідовно буде удосконалювати своє ,,я''. В цьому, здається, одна з загальнолюдських прикмет її індивідуалізму, який полягає в ,,безупинній праці одиниці над собою'', ,,над перемогою людини в чоловіці'', аби ,,всі докупи стали таким чином свідомим своїх вищих цілей народом''. ,,Тому добирає вона всіх своїх творчих сил, щоби в кожній людині, в кожній одиниці викликати жадобу за аристократизмом духа'', – сформулював у своєму рефераті Степан Смаль-Стоцький [37; 279]

За концепцією письменниці, сильна особистість з належним рівнем культури й силою волі повинна бути зразком людського характеру, основою суспільної праці й боротьби, підвалиною держави, яка потребує і провідника, і тисячі робітників, ,,що беруться і за найдрібнішу цеглу, не погорджуючи нею для здобування своєї держави" [37 ; 279]. Ольга Кобилянська дотримувалася того, що досконала особистість не з'являється раптом, а постає внаслідок цілеспрямованих виховних і самовиховних зусиль, довершується в поколіннях. Подібні ідеї ми можемо знайти в філософів доби Просвітництва, в улюбленого письменницею Й.-В. Гете. В ідейно-співзвучній з романом новелі ,,Думи старика" патріарх родини висловлює притаманні авторці думки: ,,(...)Різьбили й витесували характери ваші. Задумували виробити з вас моделі, що мали стати взірцем для вашого потомства(...). Ваші наслідники мали стати ліпшими. Те, чого вам недоставало, мало бути в них довершене вами й товаришками вашими життєвими, що мали мати вже відповідну ступінь культури вашої" [23; 379].

Письменниця порушує перед читачем дуже актуальні і сьогодні проблеми: суспільного обов'язку, кохання і зради, злочину і кари, справедливості і виховання. На мою думку, найважливішою є проблема виховання.

Очевидною є роль батьків у формуванні характеру дитини, передачі її культурних традицій етносу. Сім'я, маленька ,,Україна" ,,між чотирма стінами'', є опорою держави, в ній зберігається життєздатність нації. Найпершими вчителями дитини є батьки, які закладають духовне осердя, вносять у свідомість шкалу цінностей: ,,Те, що щось значить, ховається тут. – При тих словах ударяв себе в груди. – Центр важкий, жінко, центр!'' [21; 10], – повторював Максим Цезаревич. У романі виразнішим є образ батька. Він чесний, ,,ніколи не орудував неправдою", суворий – ,,не зносить усе слабосильне", сильний – ,,саме на таких, як він, можна будувати". В ,,тіні" залишається матір, яка радше є добрим духом сім'ї, ,,поважна, маломовна і терпелива, (...) зразкова господиня''. Вони є тими ,,дрібними помічниками'' великого державного механізму, здатні належно виховати для України дітей, що потребувала ,,іншого, як досі, чоловіка, іншу жінку". Тобто людину нового європейського типу, прикметами якої будуть шляхетність, мужність, національна свідомість, як того вимагала історична доба на арену суспільного життя мали вийти ,,джентльмени, спартанці і українці'', – так визначила цей ідеал письменниця. Щоби здобути ,,украдену батьківщину'', в них повинні були поєднатися воля й здобувальна настанова на життя, а домінантним духом стати ,,дух, мужеський дух – sui generis – творчий, збуджуючий і формуючий" [29; 4]. Становлення особистості нового типу Ольга Кобилянська намагалася показати в романі, пропонуючи певну виховну модель і її результати. Можемо припустити, що ця модель не цілковито є витвором письменницької уяви, а ґрунтується на прикладі її власної сім'ї, бо мимоволі виникає аналогія з батьками Ольги Кобилянської, родинними стосунками, взаєминами з дітьми, коли доброта матері довершувала те, ,,чого не доконав батько в вихованні на дітях своєю повагою, строгістю й фанатичною консеквенцією'' [22; 20], досвіді виживання прийомної доньки Олени; педагогічних ученнях, натхненних світлом ідеалу.

Найбільша увага зосереджена на Юліанові Цезаревичі, його вихованні, становленні. За словами Людмили Матусяк, це соціально активна, цільна особистість. У свідомості цього героя нерозривно поєднуються поняття свободи особистості і громадського обов'язку. Важливе місце в системі його цінностей посідає пам'ять роду. Високо-духовний, сильний і стійкий, він засуджує будь-які прояви духовного та національного ренегатства. ,,Ідея власного духовного самовдосконалення – вже не самоціль для героя нового типу. Вона спрямована на духовне піднесення всього народу" [31; 29].

Свого часу позитивну характеристику дає Юліану директор Альбінський: ,,Ви, пане Цезаревич, гарна людина, добре вихована і характер ваш, може, без рисочки, як я це чув від людей, що знають вас, і ви маєте в собі те, що рідко хто має: духовну перевагу над своїм середовищем" [21; 234].

Юліан, як нащадок давнього українського роду, успадкував кращі й гірші його прикмети. Кращі треба удосконалювати, гірших – позбуватися. Найгірші, як видається, нездатність долати труднощі і, головне, слабовілля, що звело в могилу діда. Це якість, яку треба побороти, витравити – за переконаннями Максима Цезаревича. Він, як син свого батька, перейняв її також, тому капітан Цезаревич заповідав: ,,Виточіть з нього граніт, бо нам треба сильних. Видеріть з нього серце, нехай не знає сліз" [21; 102]. Бабуня віддала онука у ворожі руки Альбінського, який застосував до нього ворожі жорстокі засоби, зарання вчив молота і ковадла. Свого сина Максим виховував подібними методами, бо інших, очевидно, не знав чи вважав недієвими. Відмінність у тому, що Максима карала чужа рука, він же таким не зовсім гуманним чином намагався в синові виробити якості, що дозволяють гідно пройти життєві випробування, не зганьбити своє ім'я недостойним вчинком якраз через слабосилля: ,,Він мій одинак ... і саме тому, що одинак..." [21; 8], – пояснював бабуні Максим Цезаревич .

Loading...

 
 

Цікаве