WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Найперше літературознавець звертає увагу на історичне підґрунтя твору. Для доказу відповідності художньої правди історичній Д. Николишин використовує свідчення турецького історика про напади козаків на турецькі прибережні міста. Також автор статті робить спробу встановити реальну історичну постать головного героя. Тому він звертається до "Історії Русов" і з'ясовує, що в історії козаччини тричі зринало ім'я Гамалії, але воно жодним чином не мало місця в морських походах козаків на турків. Тому Д. Нико-лишин робить справедливий висновок, що ім'я "Гамалія" – це лише криптонім для назви головного героя, а сам герой найбільше співвідноситься із гетьманом Петром Сагайдачним. Для доказу такої думки Д. Николишин зіставляє історичні факти поеми зі свідченнями про морські походи П. Са-гайдачного на Кафу та Царгород.

Варто також відзначити, що дослідник зумів детально вивчити композицію та структуру поеми "Гамалія". Так, він виділяє 5 частин:

  1. Козаки в неволі плачуть-співають, а їхній жаль переносять води Босфору, Чорного моря і Дніпра на Січ (1 – 27 рядок).

  2. Запорожці почули тужливий спів братів-невольників і рушили їх визволяти (28 – 57 рядок).

  3. Мирного сну Візантії не перебиває рев неспокійного моря. Тим часом бранці моляться в склепу, щоб часом не довелося їм пропасти на чужині, в неволі (58 – 82 рядок).

  4. Їхню молитву перебиває боєвий голос Гамалії, що саме напав на скотарську фортецю. Козаки розбивають мури тюрми, визволяють побратимів і повертаються додому (82 -137 рядок).

  5. На зворотньому шляху запорожці співають щойно складену пісню на честь Гамалії. Мимо догідного вітру Візантія не вислала човнів навздогін козакам. Поки зійшло сонце, сховалися запорожці за "живії гори їхнього моря". [ 54, 40]

Вдається також Д. Николишин до характеристики змалювання персонажів поеми, відзначає вдале представлення образів козаків-невільників.

Також науковець прослідковує частоту зміни ритму. "Загалом в цій поемі, - пише Д. Николишин, - довгій, на 186 рядків, змінюється ритм аж 15 разів!" [54, 40]

Вдало підмітив дослідник і особливість оповіді Т. Шевченка в цій поемі. Відзначив, що розповідь ведеться з "епічним спокоєм, не висуваючи надто свого "я"[54. 40]. Помітив Д. Николишин і вплив на творчість Шевченка народної пісні, нарахувавши у "Гамалії" аж три пісні. Першу зіставив із народною піснею про епоху Руїни Січі "Ой полети, галко, ой полети, чорна...", яка ритмом лягла в основу "невільницьких псалмів". Друга ж, на думку вченого, написана так званим шумковим ритмом, а третя – коломийковим. "Обі вони наскрізь оригінальні, але вже за формою підходять під лад народних пісень." [54, 42]

Ще одну історичну поему Т. Шевченка Д. Николишин вплітає у вінок із твором "Іван Підкова" - це "Тарасова ніч".

"В сій поемі зобразив нам поет економічні, політичні, релігійні і національні причини перших козацьких повстань. – зазначає Д. Николишин. – Але тут згадка кобзаря про мертві могили, ті поодинокі свідки колишньої слави й сили народу, засмутили молодих слухачів і витиснули їм з очей сльози" [54, 43-44].

Спираючись на згадану вже "Історію Русов" автор статті-розвідки робить справедливий висновок відповідності між художньою та історичною правдою у зображенні повстання козаків під проводом Тараса Трясила проти польської шляхти. Цей бій отримав назву Переяславська битва (1630 р.). Погром був страшенний: лише панів тоді загинуло три сотки. Згаданий у поемі Конецьпольський справді здався і пішов до козаків на переговори.

Фабулу поеми формує розповідь сліпця-кобзаря про те, як "москалі, орда, ляхи бились з козаками". Вкладаючи ціле оповідання в уста старого кобзаря, поет вказує на велике дидактичне значення кобзарства.

Також Д. Николишин аналізує ритміку поеми і констатує, що "Тарасова ніч" майже вся написана 14-складовим віршем, тільки в кінці переходить у шумковий ритм.

Вірш Т. Шевченка "У неділеньку, у святую", Д. Николишин друкує у своїх "Історичних поемах" під назвою "Вибір гетьмана" і визначає як поему. Крім того дослідник, констатуючи історію козаччини XVII століття доходить висновку, що у своєму творі Т. Шевченко припускається великої помилки. Адже насправді ніякої згоди між Григорієм (не Іваном) Лободою та Павлом Наливайком не було. Більше того, вони злучилися на певний час лише для проведення спільних бойових операцій. Дискусію викликає в істориків кінець цієї історії. В "Історії Русов" говориться про спалення і Лободи, і Наливайка. Бантиш Каменський стоїть на тім, що ці старшини померли в муках у Варшаві.

Помилку Т. Шевченка легко виправдати, звернувши увагу на рік написання твору – 1848 – це другий рік заслання поета, коли він не мав доступу жодних історичних джерел. Проте сам процес вибору козаками гетьмана зображено вірно. Щось подібе мало місце аж у 1630 році, коли злучилися Павлюк і Томиленко.

Автор розвідки також зазначає, що вірш написано "неправильним ритмом та римою", але хвалить талант Т. Шевченка з повагою розповідати про часи козаччини.

Досліджуючи поему "Іржавець", яку Т. Шевченко написав в Орську 1847 року, Д. Николишин зазначає, що основа твору історично відображена вірно. Також автор розвідки досліджує народні пісні про руйнування Січі 1709 року, які представлені в творі.

У поемі "Чернець" Т. Шевченко описав прощання Семена Палія із світським життям і його відхід у Межигородський монастир. І знову письменник допускається відступу від історичної правди. Адже в історичних джерелах констатується факт смерті Палія охотничим полковником через рік після Полтавськоі битви. Проте у творі чітко і яскраво зображено вдачу головного героя. Помилку ж можна пояснити тим, що за життя Семен Палій був "богоугодним чоловіком" - будував церкви, щедро жертвував на монастирі. Замилування образом головного героя для Т. Шевченка – за словами Д. Николишина - почалося ще 1844 року. Тоді Т. Шевченко готував другий випуск альбому "Живописна Україна", де планував помістити картину Семена Палія під назвою "Семен Палій у Сибірі". Цікавість перемогла після знайомства Т. Шевченка з П. Кулішем та захопленням "Чорною радою", а особливо сценою, де старий козак іде доживати віку в монастирі. Напевно, саме це підштовхнуло письменника відхилитись від історії.

Праця Д. Николишина "Історичні поеми Т. Шевченка" має велике значення для розвитку шевченкознавства XX століття. Дослідник зумів детально проаналізувати ці поеми. Використовуючи факти історії, Д. Нико-лишин робить висновок, що для Т. Шевченка важливим є не сама хронологія подій, а швидше їх суть і наслідки для України.

Висновки

Народився письменник, перекладач, педагог і громадський діяч Дмитро Николишин (1884-1950) у с. Іванків на Тернопільщині 28 жовтня 1884 року. Початкову освіту здобував у рідному селі. Уже там брав активну участь у місцевій "Просвіті". Згодом Коломийська вища гімназія приймає до своїх освітянських лав. А 1906р. майбутній письменник обирає собі за alma mater Чернівецький університет, присвячує себе студіям з української мови та літератури при філософському факультеті. 1903 року дебютував як поет у газеті "Буковина". Чернівецький період життя Д. Николишина позначився також знайомствами із С. Смаль-Соцьким, В. Сімовичем, О. Цісиком та іншими талановитими філологами.

Обов'язкові студії в університеті закінчилися навесні 1910 р., і тієї ж осені почалася педагогічна діяльність Д. Николишина. З 1911 р. працює в Коломийській гімназії викладачем української мови та літератури.

1914 року письменник заснував власне видавництво "Загальна книгозбірня": до вересня 1941 року тут вийшло майже 30 книг: 14 – власних творів, 7 – Уляни Кравченко, решта – інших авторів (С. Людкевича, М. Роздольського, О. Цісика, Ю. Шкрумеляка, П. Франка).

Творчість Д. Николишина репрезентується найперше в поезії. 1919 року виходить перша збірка лірики під назвою "Хвилини", що містить переважно ранні проби пера, сповнені інтимних переживань, мелодійністю вислову і тяжінням до фольклору. Наступними роботами в поезії стали збірки "Розвіяне щастя" та "Новорічна казка" (1922). А у книгах сонетів "Світанки і сутінки" й "Поминальна (листопадна) симфонія" письменник, за словами В Качана, сягнув "вищої школи поетичної майстерності" [1, 206].

У 1920-1930 роках Д .Николишин активно займається перекладами з латинської, старогрецької, німецької, французької: перекладає твори

К. Салюстія-Кріпса "Змова в Каталіні" (1919), "Промова проти Филипа Македонського" (1923), Овідія "Переміни" (1927), Ж. Б. Мольєра "Витівки Сканина" (1933). Ці роботи здобули схвальні відгуки критиків.

Як драматург дебютував 1912 року драмою "Розладдє". Іншими помітними роботами в цій царині стали п'єси "Маєві акорди" (1919), "На вечорницях" (1923), "Артисти" (1924), "Алькайська строфа" (1927), "Самсон" (1928), "Мати" (1929), "Королівська казка" (1931), "Ірод Великий" (1936), "Синя квітка" (1936), "На становищі" (1941), присвячені, зокрема, переосмиленню біблійної тематики, античних сюжетів, буттю творчої інтелігенції.

Loading...

 
 

Цікаве