WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Омелян Цісик у своїх "Політичних поемах" (1925) чітко розрізнив політичні та історичні поеми т. Шевченка. До історичних відніс такі твори, як "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія", а до політичних "Розрита могила", "Чигирин", "Великий льох" та "Суботів".

О. Цісик досліджує також генезу ідей Т. Шевченка, вивчає історію написання "Чигирина", "Розритої могили" та інших творів. Зокрема, зазначає, що "Чигирин" написаний Т. Шевченком під впливом розмов з Осипом Бодянським, який перекладав праці Шафарика. А "Розрита могила" написана під впливом переживань від поїздки на Україну 1843 року. Нарешті дослідник доходить справедливого висновку: Т. Шевченко під тиском питання "Хто винен в руїні України" вдається до звинувачень Б. Хмельницькому, що допустив злуку України з Москвою. "І вислід з того такий, що чужинці (жиди, німці) розпаношились на українських землях, а москалі нівечать до решти Україну, та ще й земляки-перевертні помагають їм у тій руїнницькій роботі"[ 55, 21]

О. Цісик зумів здійснити глибинний аналіз ідейно-художнього змісту поем Т. Шевченка, знайти яскраві приклади неприхованого патріотизму письменника, довести його обізнаність в історії України, заперечивши тим самим хибний культ Кобзаря в якості старця у тулупі, як його полюбляла предсталяти радянська наука.

"Всі вважають Поета за свого ідеольога, промовчуючи, очевидячки, всі його вислови, які не дають ся вбгати в рами партійної програми, а дехто призадумується над тим, чи не заступити б уже його становища яким новим генієм, що своєю ідеольогією більше відповідав би інтересам моменту" - писав О. Цісик у передмові до "Політичних поем Т. Шевченка"[55, 4].

В. Сімович під псевдонімом Верниволя видає свою працю "Тарас Шевченко. Його життя та творчість"(1940). У передмові до "Політичних поем Т. Шевченка" О. Цісик наводить короткий огляд шевченкознавчих праць того часу. Про дослідження В. Сімовича говорить так: "Перший, що дав нам систематично і гарно поясненого "Кобзаря", се був др. В. Сімович. Одначе його виданнє призначене для широких верств народу". О. Цісик має рацію, адже у своєму дослідженні В. Сімович найбільше апелює до народної думки. Загалом уся праця виглядає як просвітницька стаття, а не літературознавча розвідка. Отож В.Сімович своїм "Кобзарем" (1921) та дещо пізнішою працею "Тарас Шевченко. Його життя та творчість"(1940) мав на меті дещо наблизити Кобзаря до народу, зробити його життєвішим, більш зрозумілим для широких верств. Саме тому стиль мови дослідження простий, проте інформативна наповненість твору на високому рівні. Професору В. Сімовичу вдалось просто розповісти про геніальне — завдання не з простих. Ось як кількома словами дослідник визначив значення Т. Шевченка для розвитку української культури: "Так до Шевченка ніхто ще не писав на Україні ні про кривду народну, ні ніхто не змальовував так гарно минуле України, ні не жалував за її колишньою славою, ні не плакав так над тим. що тодішні люди нічого вже не знали про славну давнину, а мовчки робили свою тяжку роботу..."

Дуже цінною для шевченкознавства є праця професора С. Смаль-Стоцького "Т. Шевченко. Інтерпретації" (1934). Тут грунтовно викладені основні засади тогочасного шевченкознавства, проаналізовано десятки джерел і праць про Т. Шевченка, здійснено детальний ідейно-тематичний аналіз творчості письменника, наведено безліч фактів історії для підтвердження власних міркувань. С. Смаль-Стоцький дуже широко охопив творчий шлях Т. Шевченка, зумів у праці на неповних 240 сторінок викласти свої десятилітні дослідження у цій галузі.

Аналізуючи історичні поеми Т. Шевченка професор С. Смаль-Стоцький вдається до дискутування з ідеями В. Щурата, С. Єфремова, В. Антоновича, П. Куліша, П. Тихоновського, І. Огоновського, Б. Навроцького та ін. Наводить до прикладу також і цитати з праць своїх учнів: Д. Нико-лишина, В. Сімовича та О. Цісика. С. Смаль-Стоцький був не згідний із певними ідеями С. Єфремова. "В наших дослідників історії літератури настала мода шукати впливів. Ця "впливологія" йде так далеко, що трохи не в кожному слові Шевченка добачають чужі впливи"[ 52, 35].

Центральною темою в дослідженнях С. Смаль-Стоцького стає ідея самостійності України в творчості Т. Шевченка: " У Шевченка ніхто не знайде ні одного слова якихнебудь федерацій чи союзних міркувань. Навпаки . Він усіляку злуку україни з Московщиною уважав за найбільшу недолю, за найбільше нещастя України, за джерело її фізичного, духовного, культурного й морального занепаду..."

Студіювання Шевченкової спадщини для Д. Николишина почалося ще 1906 року, коли він став студентом Чернівецького університету. Відвідуючи шевченкознавчі студії під керівництвом професора С. Смаль-Стоцького, Д.Николишин ближче потоваришував з О. Цісиком та В. Сімовичем.

Перша шевченкознавча праця під назвою "Козаччина у Т. Шевченка" вийшла у світ 1914 року. На жаль, досі не знайдено ані її рукопису, ані друкованого варіанта.

Того ж 1914 року вийшли "Історичні поеми Т. Шевченка". 1921 року ця книга була перевидана у "Загальній Книгозбірні" — власному видавництві Д. Николишина. Праця мала великий вплив на тогочасне літературознавство. У пресі були різні відгуки на таку роботу Д. Николишина. Більшість науково-публіцистичних видань містила схвальні рецензії на ці дослідження. У газеті "Діло" за 27 лютого 1914 року зазначалося, що праця Д. Николишина гідна особливої уваги. "Ся книга написана з потрібним знанням, отже, й досі дає читачеві, особливо нашій молодіжи, позитивне знаннє намість кілька загальних, а то й пустих фраз, якими нераз послуговуються, говорячи про Україну, її любов і про Шевченка..."[ 19, 213]

С. Смаль-Стоцький високо оцінив дослідження Д. Николишина. Він ставить його ім'я в один рівень з В. Антоновичем та В. Щуратом. Особливо відзначає наукове підгрунтя пояснень Д. Николишина історичних поем

Т. Шевченка[50, 34-40].

В. Сімович у спогадах про університетський "Гурток" пише: "Із українського семінара професора Стоцького вийшов і Д. Николишин, що, скінчивши університет, покинув Буковину й перенісся до Коломиї. Але ж і він не позбувся "інтерпретаторської жилки", винесеної з Чернівців. У своїй "Загальній Книгозбірні" він, мабуть, перший із нас видав історичні поеми Шевченка з дуже гарними поясненнями. Чи була спроба закласти і в Коломиї "Гурток", мені не відомо. Але коли 1921 року я в Коломиї зустрівся в домі Николишина з Цісиком, дуже діяльним членом кіцманського "Гуртка", з дискусії, що почалася з приводу мого видання "Кобзаря" для народу, я набрав вражіння, що і в Коломиї йде дуже жвавий обмін думок у справі розуміння Шевченкових творів, і то між учителями, колишніми чернівецькими студентами"[47, 80-81]

І справді, в Коломиї студіювання Шевченкових творів набрало розмаху саме на початку XX століття. Місцеві "Просвіти" щороку організовували Шевченківські свята, де лунали доповіді про життя і творчість Кобзаря, декламувалися поезії, інсценізувалися драми Т. Шевченка, співалися народні пісні. На одному з таких свят 1929 року Д. Николишин виголосив промову під назвою "Пророк і ми", текст якої був вміщений на сторінках місцевої газети (?), а згодом видрукований окремою брошурою.

У передмові до "Історичних поем Т. Шевченка" Д. Николишин окреслює роль і значення Шевченкових творів, а також вводить читача в історичну епоху сучасності поета.

До історичних творів Д. Николишин зараховує такі поеми Т. Шев-ченка, як "Іван Підкова", "Гамалія", "Здача Дорошенка", "Іржавець", "Чернець" та "Швачка".

Досліджуючи історичне підґрунтя поеми Т. Шевченка "Іван Підкова",

Д. Николишин зазначає, що вибір імені головного героя не випадковий і не помилковий, як про це говорили деякі вчені (В. Щурат, В. Сімович). Багато дослідників цієї поеми співвідносять персонажа Івана Підкову з історичною постаттю Павлом Підковою, але така тотожність є хибною, зважаючи на історичну правду та хронологію, адже Павло Підкова не брав участі в морських походах на Царгород. Д. Николишин співвідносить ім'я персонажа із узагальненим образом сильного та мужнього запорожця, який міг руками зламати підкову. Отож, постать Івана Підкови швидше не історична, а алегорична, створена штучно для кращого змалювання історичних подій.

Інші дослідники (І.Огоновський, В. Щурат, П. Куліш) також зійшлися на думці, що на Т. Шевченка не можна дивитися як на історика, адже залишається не з'ясованим і сам факт такого походу.

Д. Николишин, на відміну від П. Куліша та І. Огоновського, вважає поему "Іван Підкова" завершеною і повною. Зазначає також, що "простота стилю, бистра обсервація і чисто малярська промисловість роблять поему справді епічним стихотвором"[54, 36]

Високо оцінює Д. Николишин також "Гамалію" Т. Шевченка. Досліджуючи стиль та композицію поеми, науковець приходить до висновку змістову та ідейну схожість поем "Гамалія" та "Іван Підкова", говорить навіть про певне доповнення однієї поеми іншою.

Loading...

 
 

Цікаве