WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

В душі озвалося тривожне: сиротина...

Тим словом хтось чужий мене раз пожалів

І від тоді я чув його вже щогодини" [ 43, 39 ].

У третьому розділі збірки – "Серед плеса" – знайдемо багато художніх інтерпретацій фольклорних сюжетів із опоетизуванням природи та філософськими роздумами ("Покучерявилась земля", "Весно, вже пора надходить...").

Четвертий розділ під назвою "Червоний шлях" має відмінне від загальної картини лірики звучання. Тут зібрано поезії з яскравим громадсько-патріотичним звучанням ("Тарасови", "Цар на суді", "Гураґан занімів: не гримить..." та ін.). Присутні тут також ноти інтимної лірики.

Загалом же романтизм Д. Николишина нетиповий для ХХ ст., бо забагато в ньому, сказати б, фольклору та інтимності. Поет лише зрідка вдається у філософські роздуми, нівелює також модерними стильовими прийомами для створення образу коханої. Його поезії перейняті надмірним ліризмом, притаманним швидше традиціям романтиків початку ХІХ ст. У його поезії присутні психолого-особистісні тенденції В. Забіли та Є. Гре-бінки, є і гіперболізоване болісне сприйняття життя, властиве М. Усти-яновичу. Але разом з тим в поезії знайдено і той оптимізм, бажання руху вперед, що виявлялось в тенденціях класиків кінця ХХ століття. Отож, не можна розглядати "Хвилини" лише як перші , несміливі проби пера. Збірка дуже біографічна, але й філософія у ній глибинна, і стиль витримано бездоганно.

Збірка сонетів "Світанки й сутінки" побачила світ 1936 року у львівському видавництві "Ізмарагд". Створена вона під впливом спогадів, тому основною рисою її ідейного звучання вважаємо ретроспективність. Написана в рідному селі Іванків ще 1934 року, має присвяту "Дорогим тіням Батька й Матері".

Крізь призму загальної ідей збірки провідною стає тема таємниці смерті. Таким є зокрема перший вірш. Несподівана телеграма з оповісткою про смерть батька наштовхує на роздуми:

О не глибинна таємниця смерти!

Жаль рідні тобі вдалося стерти –

І впала вістка болем як стріла... [41, 7]

Батько як "актор зламаний, струджений, що довго в грі державсь". А тепер їм доведеться зустрітись десь "за межами добра і зла".

У білий день Тебе таємна Ніч

Взяла в обійми тугі, неласкаві

Й поклала край життя поважній справі

Яка це дивна, хоч і проста річ! [41, 11].

Цікавим є вірш "Ти мав для мене ще останнє слово", в якому Д. Нико-лишин назавжди прощається з батьком і змирюється з тим, що батькова таємниця навіки відійде з ним у небуття: "і я вже більше не дійду до основ тієї тайни, що тебе боліла..."

Автор опоетизовує своє дитинство, коли пішов до школи, малює правдиві моменти, як "міські хлопчиська – влізливі нечоси – вже селюха відкрити встигли в ньому й давай зганять собі на нім оскому...". Минули роки, а та пора нагадує: "Душа моя ще боса". Опоетизовується тут і рідне село: розлогі краєвиди постають в образі колиски природи для юної творчої душі. Адже згодом будуть нові таємниці великого міста, і яка невловима радість, коли знову:

Я йду. Село мов гай: густе, зелене

Всміхається привітливо до мене

І канву літ дитячих розгорта...[41, 11]

Босоноге дитинство, перші дитячі образи, перші суперечливі думки – все це відгукується усмішкою – не болем. Тут провідним стає образ батька, роль якого у формуванні тонкої натури, творчого світогляду та загальнолюдської чистоти Д. Николишина була очевидна.

Далі поет переводить перо на ноту спогадів, і перед читачем – штрихи образу незабутньої матері. Син наче прийшов на гріб, а там "Христа нема... Лише в ногах черешня":

"Хто ти була матусю невідома?

Що ти несла у серці в сірий світ?"

Такими риторико-філософськими запитаннями письменник намагається знайти ту грань життя і смерті, добра і зла. Автор пробує осмислити сенс власного буття: "клубком питань даремними і досі б'юся... Ровесниця твоя – стара бабуся не вміє в цьому помогти мені..." [ 41, 21].

Отже, ретроспективний характер поезій дозволяє відтворити правдиву картину дитинства письменника. Опоетизування і наповнення минулого ностальгійними інтонаціями робить ближчим до нас і самого Д. Николишина.

В. Качкан розцінює це як спробу перевести поетичний магнетизм слова на свою сутність, намагання осмислити сенс свого буття, свої проблеми. Збірка "Світанки і сутінки" є цінним матеріалом для біографів Д. Нико-лишина, адже в ній письменник змальовує численні пам'ятні моменти із власного життя.

Збірка сонетів "Поминальна (Листопадна) симфонія" вперше побачила світ 1941 року в коломийській друкарні "Воля Покуття". Тут зібрано низку віршів-панахид за померлими листопада-січня 1918 року. Серед них рясніють лиця гімназистів, що віддали свою молодість у нищівному бою під Крутами, а також герої Базару.

Ці сонети мають свою історію. Ще 1937 року видавництво "Смолоскип" здійснило їх перше видання під назвою "Листопадова симфонія", але польське Городське староство у Львові сконфіскувало збірку, а окружний суд затвердив конфіскату, мотивуючи тим, що "книга має на меті через пропаганду українських націоналістичних сепаратистських кличів закликати до державної зради чи пак похваляти цей злочин". Але на розгляді справи 11 січня 1938 року суд не визнав "знамен" такого злочину і відхилив конфіскату. Та прокуратор не згодився із таким рішенням, і збірку було затримано.

30 січня на сторінках газети "Діло" на цю збірку виходить рецензія, в якій сказано: "Всі сонети витримано у строго класичній формі; автор дуже дбайливо стежить за мовою, не зловживає наголосами ні ліцензіями, пам'ятає про те, що остання строфа повинна кінчатися рефлексією..." - і далі: "Не один сонет міг би стати добрим текстом для декламації на ріжних патріо-тичних святах"[38 ,3].

Отож, в поетичній творчості Д. Николишин визначився передусім як лірик. Нового звучання набула остання збірка письменника – "Поминальна (Листопадна) симфонія", де представлено вірші громадсько-патріотичного звучання.

Розділ III. Драматургія письменника

Д. Николишин має значний драматургічний набуток: драми (драматичні картини, біблійні драми), комедії, трагедії та інтерпретації античних сюжетів.

Дебютував він 1908 року драмою "Розладдє", будучи ще студентом Чернівецького університету. У 4-х актах цієї п'єси висвітлюється розладнання подружнього життя гімназійного вчителя Бориса Малиновського та його дружини Олени, яку він здобув хитрощами та із розрахунку. Подружжя піддається авантюрам колишнього коханого Олени Ореста і своячки Бориса Ярини. Невдовзі їхній шлюб дає тріщину, і вони розходяться.

У передмові до п'єси І. Гаврилюк справедливо зауважує, що сама організація твору дещо суперечить технічним можливостям сцени. Проте помітним є вміння автора зберегти єдність дії, часу та місця, а також особливий стиль. Щоправда, були критики – наприклад, М. Євшан – що на сторінках "Літературно-наукового вісника" негативно відгукнулися на таку роботу Д. Николишина. Проте драма з успіхом ставилась театрами Галичини і Буковини, а 1911 р. була відзначена грамотою на конкурсі крайового виділу у Львові.

1914 р. Д. Николишин засновує в Коломиї власне видавництво "Загальна книгозбірня". З цього часу його п'єси друкуються систематично: "Маєві акорди" (1919), "Тайна" (1923), "На вечорницях" (1923), "Артисти" (1924), "Алькайська строфа" (1927), "Самсон" (1928), "Згідлива сімейка" (1929), "Мати" (1929), "Королівська казка" (1931), "Ірод Великий" (1936), "Синя квітка" (1936), "На становищі" (1941). Інші драматичні твори залишилися у рукописах, між ними цикл "У вирі молодощів", до якого ввійшло п'ять драм, написаних раніше, що разом творять одну сценічну картину. Які саме це драми – сказати важко. У "Списі моїх творів" [38, 22-23] Д. Николишин згадує цей цикл, датуючи його 1905-1926 рр., 1945 р. А серед інших невидрукованих і невідомих нам нині згадує ще "Епамінонд" (?), "Заквітчане судно" (1938), драму-трилогію "Підводні скелі" (1939), що була нагороджена на літературному конкурсі Українського видавництва 1942 року, "Холодний острів" (1943), "Борвійні хвилі" (1931). Остання за спогадами автора, була відзначена на драматичному конкурсі 1937 р.

Невідомими є також такі драми як "На закруті" (?), "Братня колотнеча", (1927), "Повінь" (1944), "Поклик крови" чи "Два світи" (1944), "Волошки" (1944), "Модний паша" (1947). Доля цих творів невідома. Частина з них зберігається у Львові по вул. Л. Толстого в онука Д. Николишина актора О.Гринька. Решту розкидано по літературних фондах Коломиї та Львова або ж втрачено в роки Великої Вітчизняної війни.

Отож майже всі друковані драматичні твори Д. Николишина були видані з власної ініціативи у власному ж видавництві. Це була вимога часу. Звичайно ж, явище це "ненормальне", як висловився В. Луговий у статті "На роботі 25 літ" [24, 82], але тогочасна атмосфера не дуже сприяла виходу в широкий світ митців із провінцій.

Із зазначених драматичних творів спробуймо детальніше проаналізувати "Маєві акорди", "Тайну", "На вечорницях" та "На становищі".

Loading...

 
 

Цікаве