WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини - Дипломна робота

Але і на цьому Д. Николишин не зупинився. Його праця на злобу дня представлена у науково-популярних розвідках з історії української літератури ("Історичні поеми Т. Шевченка", "Пророк і ми. Промова на святі Тараса Шевченка", "Андрій Чайківський: Ювілейний реферат", "Осип Юрій Федькович: Промова на святі сотніх роковин народин" та ін.

Вартісними є і його мовознавчі студії, особливо праця "Недостачі української письменницької мови, з додатком основних правил звучності та зразків імен і дієслів" (1923).

Коли в умовах Першої світової війни творча і видавнича діяльність письменника припинилась, він, не гаючи часу, віддавав чимало зусиль перекладам з латинської, старогрецької, німецької, французької та інших мов. Серед них твори К. Салюстія Кріспа " Змова Каталіни" (1919), М. Тулія Ціцерона "Промова проти Каталіни" (1920), Демосфена "Олінтийські промови" (1923), Овідія "Переміни. І-ІІ ч." (1927), Мольєра "Витівки Скапена" (1933), Й. Гете "Торквадо Тасса"(?) , що був відредагований Василем Сімовичем, але через воєнні дії так і не вийшов друком.

Чи можна ж перелічити все, що зробила така людина за роки невгамовної, нетлінної праці?! Д. Николишин – актуальний і сучасний, доробок його значущий. Він півстоліття натхненно працював на розвиток українського слова , на право засвідчити існування української нації. Попри все це він півстоліття не отримував за це вдячності... Усе це не дає нам права залишати його ім'я в минулому столітті. Тому повернення його імені в історію літератури – обов'язок сучасного українського філолога, історика та краєзнавця.

Отже, метою даної розвідки є:

  • презентувати особистість Д. Николишина на тлі історико-літературної та психологічної доби;

  • дослідити життєво-творчий шлях митця і підготувати його об'єктивний літературний портрет;

  • репрезентувати творчість Д. Николишина у якомога повнішому обсязі.

  • Довести значущість постаті Д. Николишина не лише у світлі письменства початку ХХ століття, а й з боку літературознавчої науки та критики.

Практичне значення нашої роботи бачиться нам у можливості використання її матеріалів при вивченні загального курсу історії розвитку української літератури XX ст. А також у контексті досліджень з історії України XX ст., краєзнавства та історії театрального мистецтва на Прикарпатті. Зрештою, маємо нагоду більше нового можна дізнатись про діяльність "Просвіти" в Коломиї, про розвиток шевченкознавчої науки завдяки діяльності "Літературознавчого гуртка " в Чернівецькому університеті під орудою професора С. Смаль-Стоцького, про те вузьке коло західноукраїнської інтелігенції, що стала в скрутні для України часи осередком її духовного та національного відродження.

Предметомдослідження стали твори і рукописи Д. Николишина, що збереглися у фондах Музею історії міста Коломиї, Музею Гуцульщини, в краєзнавчому відділі районної бібліотеки м. Коломиї, а також в Наукових бібліотеках Чернівецького та Львівського національних університетів.

Джерельною і методологічною основою для написання даної роботи стали літературно-критичні статті дослідників творчості Дмитра Николишина: Д. Лукіяновича, В. Лугового, Д. Панчишина, В. Качкана, М. Ва-сильчука, Б. Мельничука, Д. Романківа та ін., а також такі синтетичні праці, як Енциклопедія українознавства, збірник статей і спогадів "Коломия й Коломийщина", довідник М. Васильчука "Письменство на Коломийщині" та ін.

Робота складається із вступу, чотирьох розділів та висновків. У вступі репрезентується постать Д. Николишина в контексті історико-літературної доби, наводиться короткий огляд критичних праць, що дають змогу ширше представити творчість письменника, а також висвітлено основні проблемні питання для вивчення його життєво-творчої спадщини. Перший розділ присвячено викладові біографії Д. Николишина. У другому розділі аналізується ідейно-тематичний зміст його поезій. Третій розділ уміщує загальний огляд драматургії. А в четвертому прослідковується розвиток критичної думки Д. Николишина, зокрема його дослідження в галузі шевченкознавства. Своєрідним узагальненням усіх чотирьох розділів є висновки. Тут наведено ще цілу низку питань, що можуть стати предметом для подальшого вивчення творчості Д. Николишина.

Розділ I. Життєвий шлях Д.Николишина

Народився Дмитро Николишин у селі Іванків, що біля Скали-Подільської на Тернопільщині. Лагідна природа, без надмірної склистості, просторі галявини, розлогі дерева... Це так схоже на живу душу письменника. Д.Николишин – один з тих, хто вміє і може збирати в душі квіти зовнішнього світу й утворювати власний витончений вінок. Багато можна говорити про вплив місцевості й оточення на формування образності митця, де в чому і вдачі...

Поблизу села Іванків протікає Збруч. Тут залишилося чимало безтурботних днів молодості поета.

Отож тут 28 жовтня 1884 року з'явився на світ перший син Василя Николишина від шлюбу з Варварою із роду Герасимовичів - Дмитро. Батько був провідником церковного і громадського хору – людиною знаною і шанованою в товаристві. Він дбайливо передав синові Дмитру власні знання – навчив теорії музики, спромігся з дев'ятьма дітьми на руках дати старшому синові належну освіту, влити в нього свої сили і надії. Як виявилось, далеко немарними були ті зусилля. Роль батька у формуванні тонкої натури Дмитра Николишина, його творчого світогляду і загальної людської чистоти, очевидно, була не посередня. "Батька я найбільше любив, хоч і боявся. Він був моїм найвищим авторитетом і запорукою. Він виповнював моє життя, мої дитячі думки, мій невеличкий, по-дитячому оформлений світ..." – згадував письменник у машинописній автобіографії 1947 року [30, 35].

Про потужний вплив батька на поета свідчать і численні поезії-присвяти, особливо зі збірки "Світанки і сутінки" (1936), де, звертаючись до спогадів дитинства, автор порушує "світлу пам'ять батька й матері". Як приклад, такий сонет-присвята батькові:

Малим я був для тебе, та важким

Куди не йшов ти – брав мене з собою

Чи то "на спів", чи то на хори з колядою

Вночі санками шляхом морозним

Тобою я гордився як головним

Борцем у змагах світла з темнотою:

Радів, як з лихом доброю рукою

Ти бивсь, смутивсь – як не справлявся з ним

Та я бував для Тебе і грізним,

Як муза душу, ласу на вражіння,

Ввела у світ любовного тремтіння...

Та от, коли мені здавалось – гину,

Ти кидав слово: "Я при тобі, сину!"

Й розгонові в безсмертя ставив стрим!" [41. 13 ]

Ріс Д. Николишин сиріткою, бо матір Варвару втратив ще першого року життя. Відомостей про жінку, що залишила в серці поета одні лише спогади, та й ті з чужих уст, не знаходимо багато. Щодо її особистих якостей, то переконуємось зі слів самого Дмитра Васильовича, що мала "велику гарячу душу". За оповіданнями батька син взяв саме від неї таку лагідну і сумирну вдачу, справді аристократичну скромність. У згаданій вище збірці матері відведено теж належне місце. Кожен сонет наповнений сумним риторичним запитанням : "Хто ти була, матусю невідома?!" Воно зоріє крізь призму дитинства у всій творчості письменника.

Батько недовго залишався сам по смерті дружини. Отож опікою дитячої долі Д. Николишина стала Анна Совтус. В неопублікованому на загал, надрукованому 1947 року власноруч щоденнику автора знаходимо чимало спогадів про цю жінку. За його словами, мачуха не була до нього лихою. Взагалі, довший час Дмитро Николишин і не підозрював, що то не рідна йому людина. Але "добрі сусіди розповіли". Після того він суто морально почувся покривдженим.

Родина Василя Николишина була чималою: окрім старшого Дмитра, було ще восьмеро дітей: Марія, Маланка, Параска, Михайло, Іван та Настя. Про побут родини Николишиних, стосунки із зведеними братами й сестрами письменник говорить дуже обережно. Зазначає, що Анна Совтус була завжди заклопотана, можливо, тому часом йому перепадало за всілякі дрібниці. Але й рідні діти не були у цьому винятком. Тому про погане ставлення з боку цієї жінки говорити не варто. Інші думки навіюють деякі поезії Д. Николишина, хоч прямо – з аристократизму, звичайно ж – письменник нічого такого не говорив. Така вже він людина, що не вмів кричати про образи, зносив буденний бруд, як належить справжньому інтелігентові – тихо, з гідністю. В поезіях же дозволив думці відкритись:

Loading...

 
 

Цікаве