WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Романи Ю.Мушкетика «Яса» та «На брата брат» - Дипломна робота

Романи Ю.Мушкетика «Яса» та «На брата брат» - Дипломна робота

Як пише А Шевченко, саме навколо сюжетної лінії, присвяченої стосункам Матвія і Супруна Журавок, сконцентровані найтрагічніші події, найболючіші точки роману.

Письменник намагався якнайглибше осягнути характери, збагнути чинники поведінки, знайти пояснення тому, що привело братів до протилежних, ворожих один одному таборів і до трагічної їх загибелі.

Письменник характеризує братів як дуже не схожих між собою: рвучкий, відчайдушний, звиклий до командування Супрун і обережний,розсудливий,готовий скорятися молодшому братові Матвій. Супрун може безоглядно кинутися на ворожу лаву або податися за чимось примарним. Матвій ж у житті не дозволяв собі спалаху, крику, навіть великих грубощів, таким зробило його життя, в якому не поривався кудись далеко, не важився на щось велике, бо завше примірявся до середини. У романі Матвій часто задумується над життям:

"Нам. українцям, випало жити на спокусу іншим, алечерез що? Чи через те, що ми такі гречкосії, не хочемо чужого, не важимося на чуже, не розпалили в собі жадоби, чи через те, що не знаходимо однієї, власної, правди, а хапаємося за ту, котру нам підсовують? І гриземося поміж собою, возвеличуємося один над іншим. Менші - над меншими, більші - над більшими. Всі хочуть в отамани, ніхто не хоче коритися, визнавати над собою влади".

"Трави в нас м'які та лагідні, ріки чисті ісади рясні та щедрі, можна б жити... Можна б перетворити все те в рай. Якби... не тягли врізнобіч. Якби плекали цю землю. Якби жадібні сусіди не стерегли наше багатство жадібними очима".

Досить яскраво характеризує братів такий епізод:

"Вони обоє подолали бурхливий потік, добулися під скелю. Першим переплив Матвій, у нього вистачило сил здолати й цю перепону, а ледве повалився на розпечений камінь, почали тремтіти ноги, а далі й руки, його всього бив дрож, била лихоманка, але цокотіли зуби й темніло в очах... а Супрун раптом схопився на ноги й затанцював гопака на камені, виляскуючи руками по животі та стегнах: "Живі! Живі!" А тоді нахилився вперед і тицьнув порогові дулю: "На!" Матвій дивився злякано, розтуливши рота".

Стисло, а разом з тим і вичерпно змальовує Ю. Мушкетик життєвий шлях братів після В. Хмельницького. Участь у воєнних походах Хмеля принесла обом такий -- сякий набуток. Але якщо Матвій закопав той скарб і, "працюючи як віл", "не цураючись жодної роботи", примножуючи його, Супрун прогуляв свою частку здобичі в шинках і, нічого не заощадивши, жив, перебуваючись з води на квас, і поступово накопичував у собі заздрість до багатого брата. Ю. Мушкетик переконливо досліджує психологію, з одного боку - "господаря", з другого - "дейнеки", підводячи читача до неминучої непримиренної сутички між братами, один з яких уособлює трудівника, другий - шукача дармового набутку.

Чи була можливість у братів порозумітися? Пригадаємо початок твору, коли автор описує, як після смертельного двобою із стихією вони спали у кам'яній печерці-заглибині, "притиснувшись міцно один до одного, зігрівшись обопільно, почували, як в одне б'ються їхні серця, як переливається, пульсує кров, а Матвій ще й почував у грудях щемкість незвичайну... й думав про те, що немає в світі того, чого він не зробив би для брата, навіть ціною власного життя, що вже ніщо-ніщо й ніколи не роз'єднає їх... Те саме почував і Супрун, тільки не так щімко...". Але тепер звернемося до однієї з останніх сторінок: "Матвій влетів у хату, просто в чоботах ступив на лаву, далі на лежанку. Супрун лежав на гарячій черені, зігнувшись калачиком, неначе маленький, побачивши брата, ледве підвів із зібганого кожушка голову. Матвій похлинався люттю:

- Ти чого тут?

- А де мені бути?

- Та ловлять, виловлюють вас... У Полтаві оно постріляли.

- Стріляйте! Всіх не перестріляєте. Прийде погибель і на ваші голови.

Матвій ледве йняв віри почутому:

- Та що ти таке кажеш! Причім тут я? Я тебе рятував...

З Супрунових очей бризнули іскри, обличчя накіпчилось, навіть ріденький чубок: на голові став дибки:

- Йди під три чорти. Увесь вік ти мене рятуєш... Увесь вік... Себе в мені. Себе! .Я ненавиджу тебе, чуєш. Біжи, донось або бери шаблю.

Матвієві склакло в душі, щось оповзло там, крижаніло.

- Що ти говориш, брате? За що ти мене ненавидиш? І ти мене рятував... На дніпровій лаві!..

- Якби знав, не рятував би. И плюю на тебе і на твого гетьмана. Все одно... До кінця... Йогоочі жахтіли, обличчя перекривилося, тонкі сині губи потягло вбік. Він був страшний і жалюгідний водночас".

Читаючи ці рядки, ми бачимо, що ніколи не зможуть порозумітися такі, різні за характером, брати. І не тільки політичні пристрасті будують між ними прірву, немає у Журавок палкого фанатизму. Особливо у Супруна, який лає,Виговського з чужого голосу і так само з чужого голосу стає за Пушкаря, повіривши запевненням останнього, що "російський цар обстоює бідних людей і обіцяє поважати наші права та вольності". Та й Матвій з часом, особливо, коли Виговський відсторонив його від себе, усвідомив, що між шляхетним паном і ним, звичайним писарчуком, - величезна відстань, і що для вождів, зокрема й Виговського, Матвії - звичайні пішаки у державній грі.

При кожній зустрічі брати сперечаються, не можуть знайти розуміння, а згодом зустрічаються на ратному полі. Вони не рубають один одного, але коли лава іде на лаву, то кожен з братів просто Фізично відчуває, що назустріч десь у тій лаві летить брат. І через цей складний вузол Мушкетик намагається передати найстрашнішу трагедію нашого народу ~ брат воює проти брата.

Окрім центральних осіб, у романі небагато другорядних персонажів. Для кожного з них автор знаходить оту головну, виразну деталь, що дає змогу не лише уявити цей образ, а й закарбувати його в пам'яті: відлюдкуватий, жорстокий Сидір ( якось, коли Сидір був ще підпарубчаком, до їхнього двору забіг сусідський пес, і почав хлебати з черепка біля хліва, Сидір підкрався і хряпнув його кілком по голові: "Нащо ти? - запитав Матвій. "Атак", - і сміявся очима); І. Богун - "прямий, як колійська швайка, і гострий, якбритва, ніяких дипломатій розуміти не хоче. Він вірить тільки в шаблю, доброго коня, вірного товариша... Богун недовірливий, як чорт, і довірливий, як дитина": Юрій Немирич пещений, тендітний, надзвичайно освічений, "з-під жупана замість кольорової стрічки виглядали білі кружева". "Шляхтичі дивилися на білосніжні кружева Немирича, їм легко вливалися у вуха кружева його мови...". Немирич вклонився на відповідь , і біла піна кружев загойдалася довкола його шиї...".

За словами Н. Черченко, новою для Мушкетика є стилістика твору "На брата брат". Якщо у попередніх романах він здебільшого давав літературну інтерпретацію відомий чи мало відомих історичних фактів, то тут він робить це лише стосовно постаті Виговського, і робить дуже стисло. Щільність письма у цьому творі така, якої Мушкетик ще не досягав. Особливо це стосується пейзажів. Тут немає ані розлогих, ані "спокійних" пейзажів. Сплюндрована війнами, кров'ю, людською злобою земля наче горить у героїв під ногами. Так, у першому розділі,, у розповіді про те, як крутійствували, клепали один на одного доноси тодішні політикани, жахливим символом постає картина глухої ночі, під покровом якої здійснювалось злодійство: стару, убогу хату, у вікна котрої було видно "рядочок дитячих голівок - більших, менших, ще менших...", з протилежних боків, не відаючи про дії один одного, підпалювали двоє. І бачило те "велике - превелике місячне кружало, що здавалося живою, велетенською мордою, котра дивиться й бачить, думає і знає щось, не відоме людям".

Дії паліїв то перегукуються з буйством стихії, то протистоять їй. "Між хмар миготіли цвяшки-зорі, вістрями до землі, й по одній кресануло небесне кресало, вона зірвалася, шигонула до землі". Один з прибульців, "в куцому, підбитому хутряною опушкою жупані... видлубав з кишені штанів трут та кресало... іскри сипалися снопами на синій жупан, на червоні шаровари, й тремтіли палієві руки, й тремтіла й здригалася його душа". "Місячне сяйво було зелене, ядуче "і в ньому пливли кудись у безвість левади, високі осокори, сонні хати, а в них пливли люди, самі не відаючи куди, навіки віддані на волю вищих, не відомих їм сил..." З другого боку хати - інша постать), "висока, гнучка, в кіреї, без шапки - шапку тримала за поясом", більш досвідченим рухом "запалила трут з першого кресала..."

Loading...

 
 

Цікаве