WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Романи Ю.Мушкетика «Яса» та «На брата брат» - Дипломна робота

Романи Ю.Мушкетика «Яса» та «На брата брат» - Дипломна робота

В цей час знову загострюється боріння двох напрямів: і Москва, і Польща намагаються приєднати до себе Україну.

"Щиро оплачені московськими грішми, від міста до міста, від села до села йшли та їхали зодягнені під монахів, купців та старців вивідці й намовляли людей, страхали ляхами та панщиною."

Поляки ж також розсилали по містах та селах картки, лякаючи українців москалями та панщиною.

"З усіх сторін трубили лудовані голоси, обіцяючи панське життя в обмін на свободу, й багато людей вірили тому, були згодні на будь-чию кабалу, аби була цибуля та юшка, аби не мислити, не клопотатися самим про свою Вітцівщину".

"Поспільство — наче кваша, бродить, кипить, переливається, немає справжніх святинь, немає справжньої віри, Україна,, наскрізь пронизана супротивними вітрами, кришиться як лід у повінь".

Серед усього того кришива змальовує Мушкетик гетьмана I. Виговського. Як пише сам автор, постать І. Виговського в нашій історії поцінована чомусь дуже неправильно. Навіть в українських козацьких літописах гетьман трактований не дуже добре. Часто він поданий як запроданець, зрадник, підступна людина. Проте це несправедливо, Виговський був патріотом. Він любив і переймався долею України, був великим ревнителем благочестя, членом багатьох православних братств, щедро давав гроші на церкву.

Виговський був одним з найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Він походив із православного шляхетського роду Київщини і вчився у славетній Могилянській колегії. За життя Б. Хмельницького Виговський був генеральним писарем, а також міністром закордонних справ, вів переговори з Москвою, Польщею, іншими державами, і Хмельницький на нього цілком покладався. Розважний і спокійний, Виговський був гальмівною силою для запального і нестримного Хмельницького.

Гетьманом його вибрали в 1657р. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуки противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Україна, злучена з Польщею, як і князівство Литовсъке, мала утворити одну спідку рівнин між собою республік під рукою одного короля, обраного всіма разом.

"Ліпше" з'єднатися з поляками на правах вільного народу, аніж іти в неволю на віки вічні," і - говорить Виговський.

У романі Мушкетик намагається розкрити причину прихильного ставлення Виговського саме до поляків:

"Виговському ближче були поляки: півжиття прослужив по староствах та підкоморіях, просидів за шляхетськими столами, йому ближчий був польський стрій влади, де короля вибирають, сейм, де має голос кожний депутат, де сеймики місцеві, а на них виборні маршали. У московитів стрій деспотичніший, схожий настрій багатьох східних деспотій, і таким він залишиться довго, може, й назавжди; польський же стрій трохи нагадував йому запорізький, тільки на Січі правлять всі козаки, а в Польщі - шляхта. Виговський хотів би запровадити такий, як у Польщі, стрій і на Україні, яку любив палко та хворобливо. Те почуття було складне, воно — неначе вишнева кісточка, яка проростає крізь порох, торішнє листя в забур'янілому саду. Ядро тої кісточки - давнє, українське, а сам паросток били морози й поливала чужа рука, й довкола росли інші зела, не українські. Все українське давно стало йому рідним і дорогим, одначе й не все польське викликало відразу та презирство, в душу, в пам'ять вросли польські слова, польський стрій, й не раз, коли зненацька бачив поруч поляка, щось скидалося в душі й тягнувся до нього. Те, що вростає в душу з юності, залишається в ній на вічно. Попри розмисел, накази розуму. Якщо пройшов тисячу миль в одній лаві, а потім перебіг до іншої, перша, хоч і буде потім вороже, одначе не, навертатиме до себе".

Через те, в час, коли для війни з Москвою потрібний союзник, Виговський звертається саме до поляків. Проте, якщо верхи і духовенство підтримували зближення з Польщею, то проти цього активно виступали народні маси, що з підозрою ставилися до всякого порозуміння між козацькою старшиною та польською шляхтою.

"Найбільше простих козаків долягали чутки про шляхетство; це ж мій сусід вивчиться в шляхтича, а я лишуся чорнаком. Він такого ж роду-племені, як і я, той самий куліш і ту саму саламаху сьорбав з похідного казанка... а тепер він - пан".

Не хотіли слухати про будь-яку спілку з поляками й запорожці.

"Десять літ крутив їх разом один вихор, десять літ зорили один на одного зоддалік, з шанців, а коли сходились прикро, ніколи було розглядатися, один з двох має далі топтати ряст, другий лишався розпластаним на зеленій мураві".

Та і більшість поляків і далі дивилися на українців як на своїх холопів, що жили й козакували на землях, які шляхтичі й нині вважали своїми. Для декого було дуже важко вести на рівних переговори з українськими послами.

Ще й Гадяцькі статті не були утверджені, а чутки про них ходили найнеймовірніші. По Україні розсилалися листи, в яких писали,що Виговський обдурив царя йвіддає українців, у польське ярмо, що незабаром почнуть повертатися у фільварки пани, і поженуть нагаями посполитих на поле, урівняють, як 1 колись, їх з бидлом.

Як пише Шевченко, помилкою гетьмана і старшини було те, що вони погано пояснили людям Гадяцькі пакти, пунктів багато, вони вельми складні, деякі зовсім незрозумілі.

Тому після такої події, коли здавалося, "й небо мало б прихилитися до гетьманових ніг, а край упокоритися, заспокоїтися",.1 Виговський почувається, "неначе у випаленому степу; видно далеко й не видно нічого. Величезна влада у руці, а сама рука безсила...". Як пише Мушкетик, "не вистачало Виговському запальності, крутості, прозірливості...". Це була людина іншого характеру і Іншого часу.

Характер Виговського Мушкетик змальовує здебільшого очима старшого з братів Муравок - Матвія, алевносить певну кореляцію коментарями та ремарками,, а, головне, показом дій гетьмана, прагнучи створити не мальовничий образ, а живу людину. Так, погляд Матвія, який шанував гетьмана "за все: за тонкість розмислу, за мудрість, за освіченість і дотепність, навіть за ту ж шляхетність і чепурність...", не лишається незмінним: поволі у ньому зникає беззастережливе захоплення, поступаючись зваженим розмислам - усе те не без впливу й молодшого брата, Супруна, для якого Виговський не більше, аніж "писар", "за шкапу виміняний", з душею, "шляхетським лоєм вимазаною".

За словами Ю. Валуєва, чи не найбільш значущою у розкритті характеру Виговського є розповідь про козацьку раду в Корсуні у жовтні 1657 року. Присутність на ній зарубіжних послів засвідчувала ще наявні з часів Хмельницького міждержавні контакти України, увагу й повагу до неї зарубіжних володарів, а мудре поводження з тими послами, маневрування між ними виявляли в ньому риси справжнього дипломата, державного діяча високого гатунку, і Відтворенням власних думок гетьмана, його вагань і сумнівів автор олюднює цей образ, наближає його до читача:

"Думки двоїлися: зваба влади солодкою отрутою набігала в серце, надпив її з чаші ковток... алетам же й отрута. Пам'ятав, якою нелюдською напругою іноді стримував від непокори військо Хмель, як важко, до розлому голови, виважував плани битв як скаженів і як стриг крижаними очима поля тих битв, як мало спав, як багато пив, як хапався правицею за серце і як рано впав, підтятий втратами та невдачами. Так то Хміль -могутній, залізний чоловік. А він чоловік звичайний, не зовсім крихкий, алебез криці в серці, з добротою і ваганнями, з хитрощами й лукавством - наодинці поцінував себе тверезо. Чи витримає?".

Своєрідним узагальненням розповіді про гетьмана у цьому епізоді є авторська ремарка:

"І був розумний. На раді говорив останнім, вислухавши думки всіх, виваживши, переваживши, одмірявши рівно стільки, скільки треба. І всі майже завжди погоджувалися з ним. Хитрим вважали, бо ніколи його не бачили п'яним, знали, бачили, що любить жіночі солодощі, й ніколи не вловили на не цноті: а ще любив ошатний одяг, був охайний, чисто підголений, акуратний...".

У подальшій розповіді до образу Виговського додається іще кілька виразних рис: сміливість у поводженні з російськими воєводами і ненависть до Москви, котра " не визнавала його гетьманом", уміння видавати з себе козака "простого, компанійського, знав-бо, то найпевніша слава для гетьмана".

Своєрідним антиподом Виговського постає у романіполтавський полковник Мартин Пушкар. Мушкетик не приховує свого негативного ставлення до Пушкаря, малює його пихатим, бундючим, славолюбним, а зовні - "довголесим і рукатим, з білобровим обличчям, з сивим вусом, один кінчик якого звисав, а другий стирчав у бік". Письменник переконаний і переконує нас, що "демократизм" Пушкарямав в основному власний інтерес, що невдоволення голоти сваволею панів і нав'язуванням уніатства він використовує заради повалення Виговського і власного возвеличення. Адже, як пише Мушкетик, та булава "снилася йому, вникла в душу, як болячка", через те "шукав спільників, підбурював козаків свого полку, запорожців, аж поки зібрав "цілий піший полк" "відвиклого од праці, люду, котриймріяв розбагатіти водночасся, захопивши маєтності заможних хазяїнів". Цей різночасний обдертий люд - кепсько одягнений, без зброї, без коней, без шеляга в кишені, зорче затятий і відчайдушний і завжди п'яний", здобув назву дейнеки. Вони пішли за Пушкарем, сподіваючись на ласку російського царя, вбачаючи у Виговському прихильника Польщі й унії. Серед тих непокірних був і молодший Журавка - Супрун. Два різні брати опинилися по різні сторони барикад.

Loading...

 
 

Цікаве