WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Романи Ю.Мушкетика «Яса» та «На брата брат» - Дипломна робота

Романи Ю.Мушкетика «Яса» та «На брата брат» - Дипломна робота

Багато перемог здійснили запорожці завдяки чудовим військовим здібностям свого кошового отамана І. Сірка. Як головному персонажу, йому приділяється в романі основна увага: з ним пов'язано найбільше епізодів; значно докладніше описано його вчинки, поведінку, передано настрої й переживання, думки і мрії. З історичних джерел дізнаємося, що до останнього часу місцем народження І. Сірка вважалась слобода Марефа на Харківщині. Однак не виключено, що його справжнє місце народження могло бути Поділля (Ю. А. Мицик показав, що наприкінці 50-х на початку 70-х pp. цей край займав особливе місце у житті кошового отамана). Досить добре відомі лише деякі факти його біографії. Був одружений, мав двох дочок і сина за фольклорними джерелами - двох синів). Народна дума розповідає, що Петро загинув десь за річкою Тором, а Роман помер удома на очах матері. Точно відомо, що Сірко був не писемним.

І свої і чужі, друзі і вороги - всі відгукувались про І. Сірка як про людину з чудовими військовими здібностями. Українські літописці Самовидець, Граб'янка. Величко називали його сильним ватагом, славним кошовим отаманом, а українські історики порівнювали його з Чингізханом чи Тамерланом. Татари називали Сірка урус-шайтаном, тобто руським чортом. Турецький султан, якого постійно турбували набіги І. Сірка в Крим, ногайські степи, походи на Чорне море, видав фірман про моління в мечетях про загибель І. Сірка.

Завдяки своїм неабияким особистим якостям, він завоював велику популярність серед широких верств козацтва. Брав участь у Визвольній війні українського народу XVIІ ст. і вперше його ім'я в історичних джерелах згадується під 1653 р.).

Активну роль у політичному житті України Сірко почав відігравати лише у другій половині 50-х рр.ХVІІ ст., будучи вже вінницьким полковником. Брав участі, у козацьких походах на Крим.

В 1663 р. І. Сіркавперше обирають кошовим отаманом Запорізької Січі, його діяльність припала на дуже складний і суперечливий період історії. Це був час боротьби за владу в Україні маріонеткових гетьманів, час найбільших вторгнень на її землі польських, турецьких і кримських володарів, час найбільших в усій історії українського народу визвольних рухів та наступу царизму па автономні права Гетьманщини.

Як кошовий отаман. Сірко упродовж десятиліт спілкувався з багатьма відомими людьми свого часу. Січ неодноразово приймала послів царя і польського короля, вела переговори з турецькими і кримськими гетьманами і польськими політичними діячами, царськими воєводами і кримськими мурзами.

Два з половиною десятиріччя Сірко боронив рідну землю від ханських орд і майже ніколи не зазнав поразки (явище у світовій історії унікальне). Він провів близько ста походів козаків у Крим і ногайські улуси, давав відсіч ордам, що вдиралися на територію України.

Запорожці під його керівництвом вели розвідку в степу та пониззі Дніпра, влаштовували засідки біля переправ та обіч шляхів чатували на "морських" розливах, громили орди, які поверталися у Крим з полоненими і здобиччю.

Упобуті Сірко до аскетизму був скромний, жив у курені, їв разом з козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг, Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.

Остання військова акція, пов'язана з іменем уславленого кошового, - похід 1680 р. Напередодні І. Сірко надіслав спеціальне звернення донському козацтву, запрошуючи побратимів до спільного походу на Кримське ханство. Це був останній документ Сірка. Невдовзі він тяжко занедужав і поїхав із Січі за десять верств на пасіку в село Грушівку. Помер 1 серпня 1680 р.

Ще за життя Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги звучали пісні і думи. Знаменитий лист - пародія козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створеної, народна пам'ять пов'язує саме з цим легендарним кошовим.

Змальовуючи Сірка, автор мало відходить від історичних реалій. Сірко змальований як хоробрий, відважний воїн, який "сорок літ не випускав з рук шаблі", "був пронизаний всіма вітрами, шагами й дощами, стріляний і рубаний по всіх сторонах. Він енергійний і непосидючий". "В курені та канцелярії він нудьгував і намагався якомога швидше вирватися звідти, його душа прагла руху, бою, лету. Він летів на всі поклики і рубався на всіх вітрах".

На війні Сірко був самовіддано хоробрий і на диво винахідливим: умів з десятками козаків розбивати сотні ворогів, а сотнями молодців перемагати тисячі неприятелів.

В його голові завжди крутилися всякі химерії: загадував плести велитенські, котрі б порятували Січ од голоду, сіті, ставити на човнах не по одній, а по дві щогли. Придумав збудувати човен потайний, щоб плавав він під водою, а над водою стриміло б тільки жлукто, крізь яке спостерігав би дозорець,, і хоч в козаків нічого не вийшло, його придумка сповнилась по-іншому. Вони просто перекидали човна й притоплювали його грузилами. Дихаючи тим повітрям, що в човні, йшли по груди в воді. А потім враз виринали перед носом у турків. Так розклепували ланцюги, так знімали сторожу біля фортець понад річками.

Як отаман відчував себе Сірко відповідальним за все січове братство. Він беріг козаків в походах і в бою, не давав обдурити лихваря та корчмаря, встановив тверді порядки на крам-базарі. В сутяжництві з січовиками лихварів завжди ставили насторону козаків, наказував заплатити з військової скарбниці, або віддавав у заставщину власні гроші. Тому запорожці любили Сірка, вісім років поспіль вони обирали його своїм кошовим отаманом.

Проживши все своє життя на війні. Сірко водночас відзначався великодушністю і рідкісною безкорисливістю,, тому ніколи не переслідував слабкого ворога, а після війни ніколи не брав собі військової здобичі.

Як пише Л. Федоровська, цей природжений воїн постає на сторінках роману достеменною "січовою кісточкою", живим втіленням кращих, традицій і звичаїв козацької республіки.

Проте, змальовуючи свого героя, Мушкетик не прагне показати Сірка яквідчайдуху-зарізяку, а акцентує увагу на чисто людських рисах його характеру. Тому менше зображує його в боях, більше в мирних справах і роздумах.

Хоч цялюдина і дуже енергійна і рішуча, проте з його образом в романі майже постійно сусідить задума.

Вже при першій його появі в романі, щойно було відігнано в степ татарський загін, читаємо авторську ремарку:

"Сидів замислений, суровий, дивився на степ. Про що його думи - про бойові плани і заміри, про ворожі підступи? Ні, Сірко думає про своїх козаків про вартівничого Сироватку і його сина, про степ, про саме життя". І так буде часто в романі, лише змінюватимуться предмети його задуми.

Він може роздумувати над людським життям:

"Людське життя - як пороги, переплив один, не встиг зітхнути, а вир уже несе тебе до іншого - й пильнуй, козаче, а то розтрощать об скелі. Жодна людина не знає, скільки в неї попереду порогів, та, може, це й на краще" над людським щастям:

"Не вбачав суті буття людини в бочках меду, в казанах каші, м'яких пуховиках. Не понесемо із собою медів і не поволочимо пуховиків. Щастя твоє в тобі самому. В Божій красі, в плавнях, високому небі, гострому помаху шаблі, голубій ясі перемоги,, в думці про те, що прожив чесно, звершив для товариства, для рідного краю все що міг".

За словами Л. Новиченко, у вдачі Сірка поєднані військова суворість, схильність до задуми і глибоко приховане тяжіння до мирного життя (Я сам помилявся, - признається він своєму джурі, гірко помилявся, коли думав, що вінець нашого життя - отут. А хто ж посіє жито, хто посадить сад, хто розкаже дітям казку).

У романі вдача Сірка швидше орієнтована на творення, а не на руйнацію. Він розуміє, що ненависть осліплює, любов дає здатність до загального добра.

"А земля наша, рід наш - із жита і вишень. Жито - бо життя. Та й не можна жити тільки однією ненавистю. То страшні люди, які живуть нею. Жити треба любов'ю 4".

Змальовуючи Сірка, Мушкетик не. раз показує його розм'якшеність серед краси рідної природи.

"Скільки то принад несе весна. Неймовірно гарна вже сама по собі оця пора. Тільки треба вміти побачити те. Колись він того не бачив. А зараз вловлює кожен порух весни. Вона зігріває щось у його душі, з нею починається якась нова п'ядь його життя, вже, звичайно не найкраща, а все-таки наповнена тривогою і надією".

Автор наголошує, що ця людина, пройшовши через багато випробувань, зазнавши багато болю, не зачерствіла душею: серце його не взялося злобою не закололо байдужістю.

Loading...

 
 

Цікаве